«Наше завдання – не карати, а допомагати»

Вже другий рік на Кіровоградщині діє регіональне представництво Державної служби якості освіти України. Хоча часу з заснування самої Державної служби та початку функціонування її осередку в Кіровоградській області пройшло чимало, небагато хто знає про цю структуру та чим вона займається.

Докладніше про це журналістці «УЦ» розповіла Лілія Синчук, начальниця управління Державної служби якості освіти в Кіровоградській області.

– Ліліє Сергіївно, яка місія та повноваження Державної служби якості освіти? Як вона функціонує на Кіровоградщині?

– Державна служба якості освіти України була створена в грудні 2017 року, а наш територіальний орган – в липні 2019-го. Головне наше завдання – формування спільного розуміння якості освіти в суспільстві загалом, тому що поки кожен розуміє це по-своєму. Відповідно, ми маємо два блоки повноважень: перший – це допомога та підтримка закладів освіти та всіх учасників освітнього процесу, а другий – їхній моніторинг, перевірка та оцінювання.

Розкажу дещо про перший блок – допомогу та підтримку. У 2017-му році вийшов новий Закон України «Про освіту», а з ним вперше з’явилося таке поняття, як внутрішня система забезпечення якості освіти. І наше завдання якраз полягає в тому, щоб надавати рекомендації та методичну допомогу закладам освіти у розбудові цієї внутрішньої системи. Задля цього була розроблена так звана «абетка для директора» –це такий путівник для керівника навчального закладу. Для новопризначеного директора – це чіткий дороговказ того, як розробити внутрішню систему в школі, але й досвідчений директор також знайде в ній щось для себе нове та корисне, що зможе адаптувати в своєму закладі.

Ще одне наше повноваження в цьому блоці – експертиза та затвердження освітніх програм, що не є типовими. Є чимало закладів освіти, які розробляють власні навчальні програми, наприклад, у якогось вчителя є своє бачення, як подати той чи інший предмет. Тепер Державна служба якості освіти здійснює акредитації та затвердження таких програм. Звичайно, ми також розглядаємо різні скарги, звернення, здійснюємо захист прав усіх учасників освітнього процесу – керівників закладів освіти, учителів, учнів і батьків, відповідно до наших повноважень.

Другий блок – це моніторинг, оцінка та перевірка. У Законі «Про освіту» від 2017 року з’явилося ще одне нове поняття – «інституційний аудит», який прийшов на заміну державній атестації закладу.

Пандемія привнесла корективи в нашу роботу, і зараз, відповідно до постанови, ми не маємо права здійснювати планових інституційних аудитів, які зазвичай відбуваються раз на 10 років. Але ми можемо проводити позапланові аудити, ініціювати які можуть засновник, керівник закладу або ж наглядова рада. Неочікувано, але на кінець січня цього року в нас було вже 7 заяв від керівників закладів та 1 заява від міського голови одного з районних центрів області щодо проведення позапланових інституційних аудитів.

– Як відбуваються ці аудити та в чому їхня користь для навчального закладу?

– Головна місія аудиту – це не перевірка, а оцінювання роботи закладу в чотирьох напрямах: освітнє середовище, система оцінювання здобувачів освіти, педагогічна діяльність та управлінські процеси.Тривають вони від 5 до 10 днів. 5 днів – якщо в закладі працює до 50 працівників, якщо 51 і більше – до 10 робочих днів.

В експертну групу, яка проводить інституційний аудит, входять від 3 до 12 осіб: 2-3 представника з нашої Державної служби, а всі інші – вчителі-практики, незалежні освітні експерти, які мають вищу педагогічну освіту та не менше 5 років викладацького стажу. Експерти спостерігають за заняттями в закладі й тим, що відбувається поза уроками. Більший акцент робиться навіть не на викладацькі методики, що використовуються, а на те, чи формуються в дітях необхідні життєві компетенції, як вчитель використовує компетентнісний підхід, тим самим готуючи дитину до життя, тому що наше головне завдання зараз – щоб учень міг застосувати та відтворити свої знання в житті. І це новий підхід. Звичайно, під час інституційного аудиту ми вивчаємо документацію, наскільки вона правильно ведеться, і в останній день видається акт, який підписується керівником закладу, протягом 5 днів видається розпорядження, які недоліки варто усунути, а через 15 днів директор школи отримує висновки та рекомендації щодо покращення роботи закладу. Важливо також, що рекомендації даються не тільки керівнику закладу, а й засновнику, який його утримує, адже найчастіше директори обмежені в фінансуванні.Звісно, що всі ці рекомендації цілком дієві та реальні. Ми не пишемо того, що неможливо виконати. Наприклад, ми не кажемо: «Побудуйте нову будівлю!», але це може бути рекомендація побудувати навколо школи огорожу, тому що це необхідна складова безпечного освітнього середовища. Коли батьки відправляють дитину в школу, вони мають бути впевнені, що там вона у безпеці. Або ж, якщо для дітей 1-4 класів немає окремого ігрового майданчика, хоча за вимогами законодавства він має бути, якщо у школі протікає дах або ж потрібно замінити меблі в їдальні, звичайно, ми все це теж зазначаємо. Це цілком реальні та важливі речі, на які можна знайти кошти.

До наших повноважень також тепер входить аналіз діяльності органів місцевого самоврядування саме у сфері освіти, тобто аналіз відділів та управлінь освіти, тому що саме вони забезпечують та організовують освітню діяльність.

Нам часто доводиться чути слова, що освіта у нас погана. Але чому вона така? Був певний період, коли вважалося, що не треба перевіряти ні вчителя, ні когось іще, не варто втручатися в творчий процес. Але я вважаю, що демократія має бути керованою. Тому завдання нашої служби – не карати, а допомагати покращити. Наші висновки та рекомендації дають змогу керівнику та засновнику закладу подивитися на нього по-іншому, не замиленим оком.

Також ми зараз проводимо навчання для директорів 18 шкіл з різних куточків області, як проводити самооцінювання свого закладу. Це, по суті, те саме, що й інституційний аудит, але коли керівник сам чесно визначає, що працює, а що – ні, що саме варто покращити в закладі. Це допомагає сформувати звичку бути чесним в першу чергу перед собою. Регулярне самооцінювання (раз на рік або ж у семестр) дає змогу побачити прогрес або регрес у певних напрямках. Я переконана, що саме самооцінювання закладу та чесність врятують нашу освіту та зроблять її справді якісною.

Ми працюємо також з головами територіальних громад, начальниками відділів освіти, проводимо роз’яснювальні роботи, надаємо допомогу не тільки щодо шкіл, а й щодо дошкільних та позашкільних закладів. Для нас головне –забезпечення якісної та доступної освіти для кожної дитини. І це – повноваження та зона відповідальності голів територіальних громад.

Ще одне повноваження в блоці моніторингу та перевірки – державний нагляд (контроль). Якщо держава дає кошти, вона, звичайно, потребує контролю за дотриманням чинного законодавства. І ми здійснюємо такий нагляд саме в галузі освіти: проводимо різні дослідження та моніторинги. Зокрема, нещодавно провели вивчення сайтів шкіл на прозорість та доступність інформації. У 30-й статті Закону України «Про освіту» чітко прописано, яким має бути офіційний сайт навчального закладу, і невиконання цієї статті є підставою навіть для дострокового звільнення директора школи. Як виявилося, на травень минулого року в області була частина шкіл, які не мали власних сайтів. Ми зібрали всіх керівників закладів, провели роботу, і на сьогодні майже всі вони створили офіційні сторінки своїх шкіл в Інтернеті та оформили їх належним чином. Зараз ми так само працюємо з позашкільними та дошкільними закладами освіти. Питання сайтів у період дистанційного навчання стало особливо актуальним. І, якщо, наприклад, у травні минулого року лише 9% освітніх закладів розміщували на своїх сайтах інформацію про дистанційне навчання, то сьогодні – вже 90%. Як бачимо, за рік люди навчилися працювати з цим інструментом.

Також багато хто, мабуть, чув про сертифікацію вчителів. Це – пілотний проєкт, який триває третій рік,в якому можуть брати участь поки що вчителі початкових класів, які працюють у Новій українській школі. Державна служба якості освіти відповідальна за другий та третій етапи сертифікації вчителів. Порівнюючи з 2019-м роком, коли цей пілотний проєкт тільки запустили, квота в області на сертифікацію була 27 осіб, зареєструвалося – лише 14, а пройшло – 10, то в 2020-му році наша квота була 54, зареєструвалося – 44, а пройшло 28 вчителів. У цьому ж році наша квота також була 54, і буквально за 4 дні ми її вже заповнили.

Сертифікація вчителів відбувається в три етапи. Перший – це незалежне оцінювання, яке здійснюється Центром оцінювання якості освіти. Другий – самооцінювання власної педагогічної діяльності. Вчителі заповнюють анкети,які розробляє та затверджує Державна служба, в яких дають чесні відповіді на питання про свої професійні компетенції. Потім Державна служба якості освіти розглядає ці анкети та допускає чи не допускає до третього етапу, який проходить у форматі інтерв’ю з учителем, який бажає отримати сертифікат. У 2020-му році пандемія внесла свої зміни, тому ми проводили третій етап сертифікації дистанційно із залученням незалежних експертів та вчителів, які вже пройшли сертифікацію в 2019-му році. Наша область сертифікувала минулоріч 38 учасників з усіх регіонів України, крім нашого, щоб не було конфлікту інтересів. Це велика й цікава робота. Сертифікація є показником якісної освіти, і пройти її доволі непросто. Цілий рік вчителі працюють над цим, і який вони мають з цього плюс? По-перше, 20% щомісячної доплати протягом трьох років. По-друге, вони автоматично підвищують свою вчительську категорію.І знаєте, дуже приємно бачити окрилених вчителів, яким це вдалося, як вони «інфікують» своїх колег, і таким чином стає все більше бажаючих пройти сертифікацію. Адже якість освіти великою мірою залежить від висококваліфікованого вчителя, але ще більша відповідальність за це лежить на директорі школи.

Ми проводили дослідження та з’ясували, що не всі керівники навчальних закладів усвідомлюють свою відповідальність за якість освітнього процесу. Як я собі вважаю, то 99,9% успіху навчального закладу залежить саме від керівника, бо він повинен мати стратегічне бачення розвитку закладу, формувати кадрову політику, займатися розвитком школи тощо. Але, за результатами нашого опитування, лише 32% керівників навчальних закладів сказали, що вони відповідальні за якість освіти, а 39% взагалі переклали всю відповідальність на вчителів. Приємним було те, що учні думають зовсім по-іншому: 58% дітей відповіли, що саме вони несуть відповідальність за якість освіти в своїй школі.

Загалом розвиток закладу освіти залежить від небайдужості. Директора, вчителів, учнів, батьків. Співпраця між усіма категоріями дає великий плюс.

– Ви говорили про життєві компетенції, які учень має отримувати в школі. І наразі ми бачимо дійсно велику проблему з цим: діти виходять зі шкіл, затрамбовані теоретичними знаннями, які не знають, як застосувати на практиці…

– Так, найчастіше учнів просто «нафаршировують» знаннями. Але мета Нової української школи якраз полягає в тому, щоб сформувати в дітей життєві компетенції. Наприклад, я завжди кажу, що завдання вчителя початкових класів – навчити дитину вчитися. Не навчити її читати чи писати, а саме навчити вчитися. Що стосується формування життєвих компетенцій, то в першу чергу будь-які знання мають бути прив’язані до життя. З результатів дослідження PISA ми побачили, що наші діти не вміють застосовувати отримані в школі знання на практиці, наприклад, не можуть порахувати, скільки шпалер необхідно для певної кімнати, хоча можуть вирішити якесь абстрактне рівняння чи приклад. Або ж коли дитина знає чимало слів англійської мови, але елементарно не може зробити замовлення в ресторані чи запитати, як кудись пройти. Тому тепер навчання будується на тому, щоб формувати в учнів життєво-компетентнісний підхід. Вчителі початкових класів перелаштувалися на це, хоча спершу їм теж було непросто. Зараз переходять до п’ятого класу ті діти, які йшли в перший по пілотному проєкту Нової української школи. І дуже важливо, щоб була наступність, щоб і далі вчителі продовжували цю систему, прив’язуючи будь-який навчальний предмет до життя. Часто можна почути від учнів питання: «Навіщо мені та фізика чи хімія?» І от головне завдання вчителів – дати їм практичне розуміння, навіщо й справді їм ці предмети в реальному житті.

Окрім цього, дуже важливим є формувальне оцінювання, яке направлене на прогрес, а не на оцінку. Навіть якщо дитина лише трохи просунулася в своєму розумінні якогось предмету, розвинула якісь навички, то це вже позитивний результат. Майже всі початкові класи використовують саме систему формувального оцінювання, а от починаючи з п‘ятого класу – дуже мало. І у своїх рекомендаціях ми завжди пишемо про необхідність звернення уваги на формувальне оцінювання в 5-11 класах. Вчителям було непросто перелаштуватися на Нову українську школу. Але ми зараз бачимо по дітям ефективність цієї системи. Навіть те, що більшість з них відповіли, що саме вони несуть відповідальність за якісну освіту в своїй школі. Це говорить про те, що вони розуміють свою відповідальність за власне життя. І ми готуємо їх до нього, а не просто даємо алгебру, геометрію, фізику та хімію без прив’язки до того, як конкретна формула знадобиться їм у житті. Важливо не просто вивчити якусь історичну дату, а проаналізувати разом з дітьми, якими були наслідки цієї події, як вона могла відобразитися на сучасності. І це стосується будь-якого предмету. Вчитель повинен мати такий авторитет, щоб учень його чув. Певною мірою йому навіть необхідно не спуститися, а піднятися до рівня учня, бо діти зараз багато в чому розумніші та прогресивніші за нас. Таке моє бачення.