ПФУ на них

Пенсіонери системи МВС та інших силових органів таки домоглися cвого. Нинішньої осені тільки Кіровоградський окружний адміністративний суд задовольнив позови кількох сотень цих людей, зобов’язавши Пенсійний фонд України перерахувати їм пенсії, відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

– Цей закон ігнорувався протягом двох останніх років, унаслідок ми недоотримували належні виплати, – каже Микола Швець, голова координаційної ради ветеранських і громадських організацій силових структур Кіровоградської області. – Суд визнав бездіяльність ПФУ протиправною й зобов’язав його виплачувати нам пенcії, відповідно до спеціального пенсійного закону. Також маємо отримати гроші, які недоотримали за два роки. Наприклад, заборгованість Пенсійного фонду переді мною – 227 тисяч гривень.

За словами Миколи Швеця, ПФУ не оскаржив рішення окружного адміністративного суду, вони вже набрали законної сили.

А от акція протесту, яку колишні силовики влаштовували кілька місяців тому перед Верховною Радою, бажаного результату не дала.

– Нас було 15 тисяч з усієї України. Велика сила, заслужені люди, які працювали на державу, і добре працювали. Хотіли вручити документи зі своїми вимогами керівництву Верховної Ради. Комітет, який ми утворили з представників областей, ухвалив: у приміщення парламенту не заходити, силу не застосовувати. Правда, коли нацгвардійці почали відтісняти, наші з ними трохи поштовхалися. А з Верховної Ради до нас ніхто так і не вийшов. Кабмін прислав якусь дівчинку, яка не розрізняє міліцію, поліцію і дружинників. Ми постояли й розійшлися. І пообіцяли повернутися.

На запитання, чим аргументувала виконавча влада відмову платити колишнім силовикам пенсії в передбачених законом розмірах, Микола Швець каже:

– Я писав президенту, прем’єру, міністру соціальної політики. Був би журнал «Мурзилка» – туди їхні відповіді подав би для публікації. Наприклад, Лазебна, міністр соц­політики, написала, що закон про поліцію скасував соціальні гарантії для тих, хто працював у міліції 20 – 30 років тому. Це ж яка безграмотність міністра! Студент першого курсу юрфаку знає, що закон не має зворотної в часі сили, крім випадків, коли поліпшує становище людини. А Пенсійний фонд намагається переконати нас у тому, що можна жити й на дві тисячі гривень у місяць. Мовляв, багато українських пенсіонерів стільки й отримують. Я питаю: дві тисячі – це еталон для українця?

Вчора дізнався: у Харкові масово звільняються поліцейські, вважаючи, що 13 тисяч гривень – мала зарплата. Так, цього мало молодій людині, яка починає працювати. Житла на ці гроші не купиш. А нам квартири давали. Зате судді й прокурори тепер отримують сотні тисяч. Чому ж поліцейські – по тринадцять тисяч? Інше запитання: чому я – котрий тільки в карному розшуку працював 17 років, більше тисячі злочинів особисто розкрив, дослужився до полковника, – донедавна отримував пенсії 5 900 гривень? Менше, ніж сержант теперішній.

Швець винуватить у цій несправедливості Авакова:

– Януковича я вважав не президентом, а кримінальним авторитетом. Але при ньому я отримував 500 доларів пенсії. Коли міністром став Аваков – на 300 доларів менше стало. І ніхто не пояснив, чому. А колишні міліцейські високопосадовці, генерали, тихо сидять, не захищають нас. У них пенсії пристойні.

Хтось вигадав, що в людей сховано в подушках та матрацах 60 мільярдів доларів. У яких, питаю, людей? Якщо цих людей – десятеро, їх і запитуйте. Чому чіпляєтеся до простих людей? Подивіться в «Сільпі», як скупляються прості пенсіонери. Два яйця, кіло вермішелі, крильця, яких у Європі котам не дають!

Більш безвідповідального ставлення влади до людей, ніж тепер, я не бачив. Не виконується закон. І ніхто не несе відповідальності.

Микола Швець стверджує, що в його часи (він на пенсії з 1995-го) органи внутрішніх справ працювали ефективно.

– У нас в області розкривалося 97 процентів тяжких злочинів. Не те, що тепер, – нерозкритих вбивств за сотню. Бо в міліції професіонали були. І з нас питали суворо. Я, начальник Ленінського райвідділу міліції, щомісячно доповідав у райкомі партії про роботу. І не загальними фразами розказував, а конкретні факти наводив. Коли в роботі виявлялися невеликі недоліки, мені погрожували звільненням. Якось на Новоолексіївці дід і баба замерзли в хаті – не захотіли в будинок престарілих, а обійти себе не могли. Здавалось би, до чого тут міліція? Було ж багато інших служб, які мали подбати про стариків. А на засіданні бюро райкому доповідав я. Мене ледве не покарали. Міліція за все відповідала й добре працювала, так і напишіть. Більшість працівників були порядні люди.

На зауваження автора цих рядків про те, що в 1990-х роках міліція стала корумпованою, Микола Швець каже:

– Так, система почала розвалюватися, керівники погрузли в махінаціях. Я був начальником відділу внутрішньої безпеки обласного управління й бачив це. Наполягав, що треба оновлювати особовий склад, прибрати корупціонерів, причому не просто звільнити їх, а посадити у в’язницю. А сталося так, що наші корупціонери перейшли на службу в Київ, у міністерство. Вони, натренувавшись на Кіровоградщині, перенесли свої злодійські схеми на всю Україну. Тоді й Гонгадзе вбили, і банда Гончарова виникла. Я не мирився з тим, що наші керівники крадуть, грають в карти зі злодіями. Через те й багато ворогів нажив. Розказував про це в Генеральній прокуратурі, СБУ, та нікого воно не зацікавило. І з місцевою поліцією інформацією про злочини ділився, та припинив туди ходити – там не звертають уваги на полковника, який особисто розкрив більше тисячі злочинів. Та мине час, поміняється влада, і український народ дізнається багато чого цікавого.

Наостанок Микола Швець повідомив:

– Ініціюю всеукраїнську акцію: об’їхати родичів колишніх міліціонерів, померлих протягом двох останніх років, коли не виконувався закон про пенсії, з’ясувати, від чого померли ветерани міліції й чи вистачало їм мізерних пенсій на лікування. Ці матеріали нам знадобляться через два роки, коли зміниться влада в Україні. Порушуватимемо питання про визнання соціальної політики геноцидом українського народу.

Автор цих рядків порадив Миколі Яковичу не використовувати термін «геноцид» – вільне тлумачення цього слова применшує трагедії, які випали на долю ряду народів. До того ж, про сучасний геноцид полюбляли розказувати українські комуністи нової доби, а вони ж обслуговували саме ту систему, проти якої боровся Швець.