Сергій Кузьменко: «Без мрій не буває перемог»

До олександрійської мерії, місцевого Білого дому, веде широка алея. Вичищена від снігу, вона приємно здивувала підгорнутими по-хазяйськи десятками кущів троянд і вдітими «з головою» у білий спанбонд деревами. Як з’ясувалося, сакурами. Проходячи повз таку красу, легко налаштуватися на ліричний лад і поговорити з міським головою Олександрії Сергієм Кузьменком, як-то кажуть, «про життя».

– Почнемо? Сергію Анатолієвичу, скажіть, яку Олександрію ви краще пам’ятаєте – 90-х років чи 2000-х?

– Ну, мабуть, 90-х… У ці роки я ходив до школи, і це було не в Олександрії, а в Головківці. Мама працювала вихователькою в дитячому садку, і побутові питання (взуття для школи чи футбольний м’яч) вирішувалися в Олександрії. Ми з мамою пішки обходили всю Олександрію, заходили в якісь магазини, щось купували, куштували морозиво… І, мабуть, найяскравіше, що я запам’ятав, – як ми з мамою зайшли в магазин і купили магнітофон з двома колонками. Він називався «Маяк», такий потужний, здається, він коштував 200 чи 300 рублів. І мама мені зробила такий подарунок, бо я перед цим вже в колгоспі воду возив і заробив якісь кошти. Вона сказала: «Це твої кошти, і я тобі куплю». Мабуть, 14 мені було… Тому я пам’ятаю дуже добре Олександрію того часу.

А потім я щоразу відкривав її для себе. Вона мені була дуже приємна, комфортна і з дитинством тісно пов’язана. А далі я навчався та працював у Кропивницькому й у Києві, трошки в Олександрії в державній адміністрації, і це вже той час, коли, мені здається, місто мало змінилося. Так, місто в нас красиве, але змін я бачу мало.

– Як саме змінилася Олександрія в останнє десятиріччя? У чому ви бачите зміни?

– Дивіться, 10-15 років тому Олександрія була шахтарським містечком. 10-15 тисяч людей працювали в буровугільній сфері. Тому це було місто шахтарської слави і гірників. Були красиві свята, пов’язані з Днем шахтаря, із Днем міста. Це була епоха шахтарська, місто шахтарів та машинобудівників, тому що в нас було багато підприємств, пов’язаних із машинобудуванням, і це, на жаль, у минулому. А в останні роки, зрозуміло, Олександрія себе шукає в іншому амплуа, і цей пошук буде продовжуватися. В останній час вона стала містом наших захисників, військовим містом. Національна гвардія, вертольотчики наші… Сьогодні сучасні французькі гвинтокрили базуються в Олександрії, над містом літають, і люди це бачать. Епоха змінилася з 13-14-го років, відбулася декомунізація, пішли в історію радянські назви. Пам’ятник Леніну демонтували, стала така світська площа. Соборна площа – там з’явилися хороші локації для відпочинку. Зрозуміло, що центр міста вже потребує нових поглядів, нових змін. Наприклад, фонтан потрібно ремонтувати. Те, що останні 5 років було окрасою нашого міста, сьогодні потребує нових інвестицій.

А паралельно з цим ми хочемо, щоб Олександрія була не тільки Соборною площею, хочемо, щоб це була велика Олександрія, із нашими мікрорайонами віддаленими, і над цим працюємо, щоб в нас з’являлися нові точки на карті міста. Зрозуміло, що про це я багато говорю, і не тільки говорю, ми це робимо. У нас працює театр, у нас є Парк відпочинку, ми сквер Шевченка зробили в цьому році красивий. У нас з’являються нові місця, куди містяни люблять приходити, відпочивати. І, мабуть, Олександрія в майбутньому – це місто, в якому люди хотіли б жити, хотіли сюди приїздити, хотіли б тут відпочивати, працювати.

– У кожного з нас є своє місто мрії, місто, в якому йому хотілося б жити. У когось це Київ, у когось Одеса, Прага, Барселона, Львів… У якому місті ви хотіли б пожити?

– Мені подобається Олександрія, я її люблю, мені тут комфортно, я тут відчуваю, що мої знання та мої можливості можна використати, і я це з задоволенням роблю. Ухвалюючи рішення, чим в житті займатися, рік чи півтора роки перед виборами, я обрав Олександрію. А якщо ми говоримо про те, куди я з задоволенням повертаюся, мені подобається Хорватія, Дубровнік, наприклад. От щось там є, якась енергетика, балканський колорит, чисте повітря. Я люблю Балкани, люблю Адріатику, але це місце, скажімо так, не для постійного життя, а для того, щоб там знайти нові емоції, перезавантажитися, знайти нову картинку, відпочити й таке інше.

– Скажіть, а що стримує розвиток таких міст, як Олександрія, Кропивницький, Гайворон? Закони, корупція, менталітет жителів?

– Нічого не стримує. Я вважаю, якщо є в когось бажання щось робити хороше, то ніхто цьому не заважає. Тут є інша філософія. Якщо ми шукаємо причину, щоб щось не робити, вона завжди знайдеться. То закони не такі, грошей немає, центральна влада тебе не чує, люди не підтримують, усе що завгодно, щоб не робити, завжди знайдеться. А якщо ми шукаємо можливість щось зробити, то тоді вас не обмежить усе те, що ви перерахували. Ти знайдеш можливість, ти будеш шукати фінанси, домовлятися з партнерами, залучати інвесторів, ти будеш витрачати власні можливості, сили для того, щоб йти до цілі. Я хочу в Олександрії не говорити про обставини, а знайти можливості й зробити.

– Чи можливо побудувати «коммунизм в одной отдельно взятой» Олександрії?

– Я сподіваюся, що ми вже ніде не будемо будувати комунізм. Ми ж люди не тільки романтичні, ми ще ж і прагматики. Тому очевидно, що в умовах, коли твій бюджет міста не передбачає бюджету розвитку, говорити, що ми побудуємо місто-сад, – це популізм. Але ж бюджету розвитку Олександрії немає вже багато років. Причина очевидна. 15 000 робочих буровугільного комплексу зникли, і 5000 на машинобудівному заводі «Етал» також зникли. Мінус 20 000 робочих місць. Якщо немає робочих місць у місті, звідки з’являться гроші, податки, бюджет?

Ми – дотаційне місто. Потрібно це сприймати, не треба ображатися на те, що там хтось використовує якісь епітети, що ми бідні, ще щось. Так, ми живемо не в багатій країні. Ми живемо не в багатому місті, і в нас є стримуючі речі для того, щоб стати за 5 років європейським містом. Для того, щоб з цим справлятися, потрібно багато працювати й залучати всі можливості. Залучати державні ресурси, з державного бюджету, просити залучення обласних якихось можливостей, привозити сюди підприємців українських, іноземців, усіх, хто готовий в Олександрії реалізувати такі проекти, і тоді буде легше. І ми цим займаємось.

– Тепер давайте я називатиму прикмети сучасного міста, а ви прокоментуєте своє бачення вирішення кожної проблеми. Отже, у сучасному місті є промисловість з тисячами робочих місць. Які індустріальні проєкти ви бачите у найближчому майбутньому Олександрії?

– Сучасне місто – це в першу чергу люди, які люблять своє місто, енергетично заряджені на те, щоб в твоїй громаді все було добре. Якщо вони будуть любити своє місто, вони будуть створювати такі умови, які потрібні для комфорту. Мені здається, в Олександрії живуть хороші люди. Я в цьому переконаний. Вони люблять своє місто. Я це бачу по тому, як вони відгукуються на якісь події, на свята, які в місті організовують, на об’єкти, які ми відкриваємо, їм це подобається, вони цим живуть, вони активні, вони коментують, вони пропонують: а давайте зробимо те чи інше. Тому люди – це основне.

Що стосується робочих місць, можна скільки завгодно фантазувати, що в нас з’явиться колись завод «Мерседес» чи BMW, чи «Фольксваген». Це було б дуже добре, але я не чув від поважних виробників чи промисловців, що вони хочуть реалізувати такі плани. Чи потрібно стукати? Так, потрібно, тому що під лежачий камінь вода не тече. Якщо ти комусь щось пропонуєш, то рано чи пізно хтось принаймні приїде до тебе в гості. До нас приїжджають люди. Вже в наступному році буде реалізований хороший проект – це будівництво «Епіцентру». Нормальна сучасна структура в Україні, яка добре розвивається, яка створює робочі місця, платить податки, створює комфорт для жителів, створює інфраструктуру. У центральній частині місце відведено для того, щоб вони побудували й утримували – не багато не мало – якихось 80-100 нових робочих місць. Плюс 3-5 мільйонів гривень надходжень до місцевого бюджету. Хороший це проект? Хороший.

Сьогодні світ рухається до сучасних технологій, ІТ-технологій, до стартапів. Люди щось вигадують, роблять, створюють якесь виробництво, ми всіх вітаємо, усіх підтримаємо, усім будемо давати таку можливість.

У нас ще є маленькі таємниці, я не хотів би говорити, але ми працюємо над тим, щоб до нас в місто приходили якщо не «Мерседес», то компанії зі світовим ім’ям, скажімо так.

– Дороги. Ну нехай не як в Європі, не в шість рядів. Скільки років за нинішніх темпів потрібно місцевій владі, щоб дороги в Олександрії були, скажімо, як в Хорватії?

– Я хочу сказати, що в Олександрії вже років 5 непогані дороги. Тому що ми не просто говорили, що в нас нема доріг, ми знаходили можливості, виділяли кошти з державного бюджету, будучи головою обласної державної адміністрації, я ініціював і давав таку можливість, щоб в Олександрії дороги будувалися. Олександрійці це знають, і результати соціологічних досліджень показують, що вони добре оцінюють роботу, яка пов’язана з дорогами. Чи всі дороги в Олександрії викликають задоволення? Ясно, що не всі. У нас є неякісні погані дороги або вони навіть відсутні. У наших мікрорайонах, які віддалені від центру, у приватному секторі таких дуже багато, які не мають навіть покриття з асфальту. Це, зрозуміло, неприпустимо для європейського міста. Отака правда. Тому ми 5 вулиць у цьому році відремонтували чи побудували, так точніше сказати… На наступний рік ми не будемо зупинятися, будемо далі наводити лад.

– Обов’язковий атрибут сучасного міста – це місце для навчання та роботи IT-спеціалістів. Такий собі IT-хаб. Знайдеться кого готувати та кому?

– В Олександрії є технічні коледжі. Вони готують різні професії, у місті є молодь і студенти. Зрозуміло, що ми не будемо конкурентами Києву чи Львову. Це великі мільйонні міста, де є історія студентства. Навіть Кропивницькому. Тому ми будемо в своїй ніші. Будемо використовувати ті можливості, які є в місті для того, щоб у нас з’являлися наші айтішники – люди, які вміють головою створити новий продукт. У нас є молоді люди, яких, як кажуть, Бог трошечки помазав чи помітив, талановиті. Зрозуміло, що вони їдуть навчатися, здобувати свій досвід у великі міста й за кордон. Ми пишаємося цими молодими людьми й віримо в те, що вони для Олександрії будуть, як знахідка.

– А давайте ще про майбутнє вашого міста, яким ви його бачите. Помрійте.

– Ну давайте пофантазуємо. Ми були містом машинобудівників чи шахтарів. А чи можемо ми говорити, що за 20 років сільське господарство для України стало локомотивом економіки? Так. Україна в цьому році виробила 106 мільйонів тонн сільськогосподарської продукції. Це фантастична цифра насправді! І в цьому сенсі зрозуміло, що Україна є величезною європейською аграрною країною. Олександрійський район – це в першу чергу велика кількість чорноземів і людей, які працюють на землі. Але урбанізацію ніхто не зупинить. І ті люди, які працюють на землі, живуть сьогодні в більшій мірі вже в Олександрії. Батьки живуть у селі, а діти – уже в місті. Така природа. Тому це такий край, який, очевидно, буде продовжувати годувати Європу, де буде розвиватися переробка сільськогосподарська, будуть створюватись ферми, якісь крафтові виробництва. Будуть у нас і свої сири, і свої ковбаси. У кожного мера повинна бути своя ковбаска (сміється)… Навіть Степан Кирилович Цапюк почав займатися виробництвом ковбасних виробів. Він, до речі, пригощав. Дуже смачно! Тому в Андрія Павловича Райковича є конкурент… Жарт.

Треба вже не бідувати, що нема бурого вугілля. Бо є багато іншого. Це такий магніт, що притягує, показує, що тут, в Олександрії, усе гаразд і є майбутнє. Сільське господарство, нові технології, переробка, спорт. І машинобудування ми не будемо забувати, тому що в нас чимало хлопців, які, не дивлячись на те, що «айтизму» немає, мають прагматизм. У нас є заводи, які й крани намагаються робити, і насоси робимо, і тисячі людей сплять на олександрійських матрацах…

Не хотів хвалитись, але Олександрія – це українське футбольне місто. Якщо в місті, в якому живе 80 тисяч людей, є команда, яка грає в найвищому дивізіоні з грандами України… І досить стабільно багато років є таким брендом, який в Україні, принаймні всі, хто хоч раз футбол дивився, точно знають.

– Де молодь – там спорт. І, вибачте, не тільки футбол. Чи бачите ви в майбутній сучасній Олександрії тенісні корти, баскетбольні та бейсбольні майданчики для кожної школи?

– І бачу, і будуємо!

– Ще одне питання. У Кропивницькому зі скандалами будують «МакДональдс». А що в Олександрії? Є ж ціла купа брендових закладів… Кафетерії, кондитерські й т.п.

– Я щиро бажаю, щоб мої друзі в Кропивницькому якнайшвидше звели цей об’єкт, щоб вони там розібралися з усіма цими надуманими чи реальними проблемами. Джерелом влади є люди, з людьми треба проговорити цю тематику. А Олександрія точно не буде, скажімо так, пасти задніх. У нашому місті обов’язково будуть працювати компанії зі світовим ім’ям, які будуть брендувати наше місто, які будуть ставити на містові знак якості. Ми над цим працюємо. Я вас поінтригую, але тих імен компаній озвучувати не буду, тому що гроші люблять тишу. А світові бренди – це в першу чергу гроші. Ми працюємо над тим, щоб в Олександрії були знакові компанії, і, відповідно, ми могли б при зустрічі із кропивничанами пожартувати не тільки про кропивницький футбол, а й про те, що в кого відкрилося-з’явилося.

– Виходить так, що фраза «Олександрія не перша, але точно не друга» – жива…

– Я так скажу. Очевидно, що на нашій красивій Кіровоградщині є обласний центр Кропивницький. Це місто з великою історією, я його люблю, і ми розуміємо, що це обласний центр, але я собі говорю, що Олександрія – точно не друга!

– Наостанок. Ми з вами досить давно знайомі, і я завжди вважав вас досить прагматичною людиною. Але сьогодні ми розмовляли про майбутнє вашого міста, майже мріяли. Чи збуваються мрії? Що підказує ваш життєвий досвід?

– Збуваються. Треба мріяти. Бо без мрій не буває перемог. Тільки треба багато працювати, і тоді мрії будуть обов’язково збуватися. Хай збуваються мрії і олександрійців, і кропивничан, і всіх українців!