До наступних виборів у новому році!

10:59
1583
views

Як не дивно, але з політологами в Україні приблизно та сама історія, що й з легендарним котом Шредінгера: вони неначе є – і їх ніби нема. Їх багато, і їх мало. Особливо у Кропивницькому. Отримати компетентний та об’єктивний коментар щодо подій у великій чи регіональній політиці для місцевих журналістів – завжди проблема. Традиційно рятує Руслан Стадніченко, кандидат політичних наук, доцент, викладач ЦДПУ.

Підбиваючи політичні підсумки року, редакція «УЦ» запропонувала нашому експерту спочатку відповісти на чотири рейтингові питання, а потім прокоментувати свої відповіді.

 

Назвіть 5 політичних подій, які суттєво вплинули на ситуацію в Україні.

  1. Зняття спікера Дмитра Разумкова з посади Голови ВР та призначення Руслана Стефанчука.
  2. Введення в дію рішення РНБО про застосування санкцій проти Тараса Козака, Віктора Медведчука та телеканалів 112 Україна, NewsOne та ZIK (блокування згаданих телеканалів).
  3. Відставка Арсена Авакова з посади міністра МВС.
  4. Офіційний початок розпродажу українських земель (1 липня 2021) і відмова боротись проти даного антиконституційного рішення Юлії Тимошенко, яка позиціонувала себе на початку року як фронт-лідер усієї України за «земельний референдум».
  5. Вбивство міського голови Кривого Рогу Костянтина Павлова та подальші, дивні смерті відомих політиків та членів їхніх сімей в Україні.

 

– Руслане Вікторовичу, а як такі події, як відставки Разумкова та Авакова чи смерть Павлова позначаються на житті країни?

– Знаєте, для країни завжди проблема, коли знакові політики починають гинути за нез’ясованих обставин і слідство дає непереконливі відповіді. А з іншого боку, це є певним маркером несправедливості в державі. Це стосується навіть топ-політиків. Рядовий громадянин, оцінюючи дану ситуацію, може лише уявити, які загрози й небезпеки очікують кожного з нас, якщо такі проблеми трапляються в досить відомих людей. З іншого боку, відставки Разумкова та Авакова свідчать про перехід України в інший режим роботи. Такий собі турборежим по централізації влади й зачистці незгодних. Причому незгодних лише частково та подекуди умовно. «Круговорот» же самих політиків і політичної верхівки природно відбивається й на соціальних настроях людей. Поступово зникають вісі тяжіння, напівтони та орієнтири. Виходить, хто не з/за Зеленського – той ледь не ворог народу. Така політика вкрай сильно радикалізує настрої суспільства. І соціологія кожного року це підтверджує. І коли ми прогнозуємо великий соціальний протест в Україні, то є всі ознаки, що такий протест визрів і залежить лише від резонансного приводу або поштовху ззовні.

– У вашому міні-рейтингу політичних подій чомусь зовсім немає гучних політичних скандалів за участю президента та Зе-команди. Вони не впливають на те, що відбувається?..

– Я, в принципі, намагався виділити події, що мали безпосередній вплив на державне життя й державні процеси. Власне, скандали Зе-команди скоріше впливають на падіння їхнього рейтингу, причому досить уповільнене. Чесно кажучи, наш політологічний цех і я в тому числі помилялись, коли прогнозували швидкий кінець Зеленського як політика. Уявлялось, що дика некомпетентність, нефаховість і відсутність стратегії в діючого президента призведуть до його швидкого обнулення. Однак цього не відбулося в силу двох основних причин.

Перше: сам по собі пан Зеленський – дійсно надзвичайно талановитий, можна навіть сказати, геніальний шоумен. І в цьому сенсі йому вдалося перенести, екстраполювати свої шоу-вміння на політику. І це досить суттєво уповільнило падіння його рейтингу. Конкуренти та опозиція явно цього не очікували.

– Тобто він, як і раніше, тримає зал?

– Так, він тримає зал, він тримає увагу, якщо хочете, регулярно видає оці «сенсації, скандали, розслідування». Він працює дуже непогано в сенсі пропагандиста та візуалізатора. І друга важлива обставина – це коронавірус. По суті, тут очільнику держави поталанило. З точки зору політики, це посмішка фортуни через те, що коронавірус дозволив відволікти увагу від інших проблем у державі й частково дати вихід суспільного пару. Якщо Порошенку це вдавалося робити через спекулювання з військовою тематикою, то Зеленський повторив те ж саме з ковідом. Щоправда, діючий президент також повернувся до маніпуляцій загрозою війни, як і його екс-візаві. Перетворився на такого собі міні-клона Петра Олексійовича, тільки з більш гіпертрофованим відчуттям власної неперевершеності.

Саме тому інші проблеми, на мій погляд, не ввійшли в рейтингову п’ятірку, адже це проблеми другого порядку.

 

Назвіть 5 неполітичних подій, які сильно позначилися на нашому житті загалом та на політиці зокрема.

  1. Блокування роботи Конституційного Суду України офісом Зеленського.
  2. Коронавірус, вакцини, сертифікати.
  3. Затяжна епопея з розслідуванням Вагнергейту.
  4. Шоу-замах на першого помічника президента України Володимира Зеленського Сергія Шефіра з демонстративним обстрілом автомобіля.
  5. Перманентні загострення на непідконтрольних територіях ОРДЛО й концентрація ЗС РФ на кордоні з Україною.

 

– Почнемо з позиції №5. Як військовий конфлікт на Донбасі та загроза масштабної війни з Росією вплинули минулого року на політику влади та опозиції? Хто яку карту розігрував?

– Дійсно, по Донбасу протягом 21-го року розігрувалися дві карти: контрвійна та мир в обмін на поступки/капітуляцію.

Контрвійна – традиційно це Порошенківська риторика, і його естафетну паличку перехопив Зеленський. Тобто в країні перманентна загроза, скоро війна – готуйтесь, налаштовуйтесь, а ми тим часом будемо «шарить по карманам». По суті така ж методика. Вона так примітивно виглядає, що начебто не повинна працювати. Але на значну категорію людей це працює. Такий собі безвідмовний метод.

Йти на серйозні поступки заради миру – це Опоблок, це Медведчук. Карта мирного врегулювання непогано розігрувалась, але до пори до часу. З одного боку, ОПЗЖ – проросійська партія, але з іншого боку – це партія, яка представляє інтереси дуже значної частини громадян України. Відповідно, деякий час їхня карта виявлялася сильною на фоні різкого падіння рівня життя, загострення корупційних скандалів і всіх тих «зашкварів», які були в президентській команді та в «Слугах народу». Хто кого переграв? Важко сказати. В принципі, поки що РНБО переграє. Разом з президентом вони переграють опозиційно налаштовані сили, які пропонують якраз поступки в обмін на певні послаблення конфлікту з Росією, програють медійно та системно. Тому що в них насправді знизився набір «знарядь» російськомовних, з яких інформаційно можна «обстрілювати» опонентів.

– У продовження цієї теми, як ви вважаєте, чому небезпека масштабного вторгнення не стала вагомим фактором для активного єднання політиків та народу?

– По-перше, ця загроза більше уявна, ніж реальна, тому що Росія тривалий час концентрує свої війська, проводить навчання вже не один раз, але це мовою дипломатії означає більше демонстрацію сили й погрозу силою. Не демонстрацію підготовки до війни, а демонстрацію сили – це різні речі. І суспільство вже, в принципі, теж зрозуміло подібний трюк. Разом з тим, людей вже виснажили й втомили одні й ті ж самі страшилки від влади. Когось це починає діставати, хтось просто ігнорить подібні повідомлення. Ви кажете, що завтра війна, а війни нема, як в тій історії про хлопчика та вовків. Це перша причина.

Друга причина, чому в даному випадку не спрацьовує російська загроза, – це те, що представники правого ідеологічного спектру, націоналістичного або націонал-патріотичного табору, досить сильно себе дискредитували в очах суспільства. Одні політики дискредитували себе корупцією, інші – безпринциповістю позиції й заграванням з олігархами. А частині просто, як кажуть, не імпонує цей наряд – «великого антиросійського воєначальника». Наприклад, Зеленському це націонал-патріотичне вбрання дуже важко взагалі натягувати на себе, особливо на фоні його передвиборчої риторики у 2019 році.

В якомусь сенсі суспільство «розкодувало» цю фейк-виставу ряжених політиків, і тому історія про національно-визвольну війну не спрацьовує.

– Що у вашому рейтингу дуже серйозних подій «робить» замах на Шефіра?

– Тому що замах на Шефіра – це була прелюдія війни з Ахмєтовим.

– А як це пов’язане?

– Ну, по-перше, він їхав від Ахмєтова. Друге – це було таке собі відкриття полювання на відьом. Тобто президенту потрібен свій Рейхстаг. Хтось має підпалити Рейхстаг для того, щоб розібратись з опозицією. І тому Шефір був одним із тригерів, який це мав запустити. Сценарій не спрацював так, як хотіли політичні режисери, це однозначно. Але все ж таки це був певний маяк. І я хочу сказати, що олігархи, значна їх частина, дійсно піднапряглись. Вони відчули, що оцей «хлопчик з КВНу» може дуже далеко зайти. Він такі червоні лінії може перейти, які не переходив жоден президент до нього. По суті, Зеленського сильно недооцінювали з точки зору рішучості. Але треба зауважити, що й президент дуже переоцінює свій потенціал радикального диктатора…

– І останнє питання в цьому блоці: скільки в боротьбі з «короною» політики? Вона допомагає боротися з «короною» чи лише шкодить?

– Коронавірус просто породив якісь нові корони на голові багатьох міністрів. Їм здалося, що це якийсь для них новий шанс відкривається, чи корупційні вікна. І коронавірус, як і війна, став дуже серйозним джокером, а не просто картою. Це такий джокер, яким криють інші серйозні проблеми. Між тим, коронавірус активно трансформували в політичний ідеологічний ресурс. Подивіться, як поділили українців на антиваксів і ковідіотів… Хоча ж, дискусія мала б вестись не про те, робити чи не робити щеплення, а про гарантії держави у випадку ускладнень чи неправомірних дій. Як бачите, небезпечну хворобу теж використовують, щоб відволікати увагу та, як кажуть, у цей час спокійно робити свої темні справи.

– Як ви сказали, «шарить по карманам»… Добре, переходимо до світових лідерів.

 

Назвіть 5 світових лідерів, чий вплив на Україну минулого року був найбільш помітним.

Джо Байден.

Володимир Путін.

Ангела Меркель.

Майя Санду.

Анджей Дуда.

 

– Ви вважаєте, що вплив Майї Санду та Анджея Дуди був значнішим, ніж, скажімо, Еммануеля Макрона?

– Щодо Майї Санду… Вони збили з нас газ, який ми реально віддали зі своїх сховищ. Це серйозний вплив на ситуацію. І другий момент – це те, що Україна через СБУ викрадала того умовно бідного суддю Чауса, і тому в нас саме з новим президентом Молдови склалися такі досить натягнуті відносини.

Стосовно Анджея Дуди… Питання в тому, що Польща була до певного часу саме тією країною, яка дуже віддано лобіювала наші інтереси перед Штатами та перед Європою. Більш активного адвоката в Євросоюзі в нас не було. Польща надзвичайно довго тримала оборону по Північному потоку, і т.п. Але сама велика проблема – що поляки, польське керівництво, поки що вустами депутатів Сейму демонструють розчарування в українській владі, українській політиці. Це розчарування, на жаль, їх теж накрило, і вони вже не є такими адвокатами, якими були нещодавно. Тим більше на фоні того, що Зеленський дуже активно почав зловживати, скажімо так, «повісткою» Порошенка стосовно Бендери, Шухевича й таке інше. Думаю, Вагнергейт теж не додав балів українській владі на польському напрямі.

– Зрозуміло. Тепер питання, яке обійти неможливо, – це зустріч Байдена та Зеленського. Політики її оцінюють біполярно – чи то зрада повна, чи повна перемога. Ваша думка?

– Насправді це й не зрада, і не перемога. Це така церемоніальна публічна зустріч, яку більше, звичайно, намагався організувати й робив усе для цього Зеленський, щоби просто продемонструвати свою вагу та самоствердитись. Бо це зустріч з президентом першої держави в світі. Це зазвичай на фоні будь-яких історій завжди буде медійно йти в плюс. Але перемоги для державних інтересів нема, тому що ми бачимо пізніше зустріч Байдена й Путіна. Бачимо, що відбулось з Північним потоком, що американці починають поступово вдаватись до іншої риторики з підтримки України.

– А як ви вважаєте, потрібні були у 2021-му році прямі переговори Зеленського з Путіним чи треба й надалі продовжувати ці «танці з вовками»?

– Справа в тому, що Зеленському потрібно було з Путіним зустрітися. Частково й для держави це теж було б непогано, оскільки Україна навіть з точки зору формальної дипломатії не є вже у світі повноцінною стороною на переговорах. У цьому проблема, бо нас навіть якби позбавили можливості самим домовлятись: ви там з Росією домовляйтесь, але через нас – через Меркель, через Байдена. Що це за позиція держави?

Але тут є ще одна велика проблема – що Росія через пана Мєдвєдєва і багатьох чиновників озвучила своє ставлення до української влади. У такому досить зухвалому тоні, навіть принизливому. Для них зустрітись з Зеленським – це принизити себе зараз, грубо кажучи. Вони не підуть на зустріч із Зеленським. Тому ще більш невдалою виглядає риторика офіційного Києва, що, буцімто, ми б зустрілись, та про все б домовились із Кремлем…

 

Назвіть 10 українських політиків, чия діяльність була найпомітнішою для суспільства.

Зеленський Володимир.

Разумков Дмитро.

Мураєв Євгеній.

Порошенко Петро.

Єрмак Андрій.

Арахамія Давид.

Гройсман Володимир.

Медведчук Віктор.

Тимошенко Юлія.

Ляшко Олег.

 

– Коли дивишся політичні ток-шоу, дуже часто виникає відчуття дежавю: здається, що в нас нескінченно триває другий тур президентських виборів. Володимир Зеленський та Петро Порошенко ніяк з клінчу вийти не можуть. Про що це говорить, з погляду політолога?

– Дійсно, з точки зору політичної психології, саме з точки зору політичної психології, це означає, що ні Порошенко, ні Зеленський не є державними діячами. Вони відверто особисті інтереси ставлять вище, ніж державні. Я, чесно кажучи, менше очікував такого від Порошенка, тому що Зеленський недосвідчений, у нього емоції б’ють вгору. А від Порошенка очікувати такої, по суті, дзеркальної позиції до Зеленського… Напевно, він просто досі не може позбутися «ефекту поразки 2019».

– Оскільки це передноворічний номер газети, ми з вами трохи поговоримо стосовно прогнозів на майбутній рік. Давайте зробимо це в режимі бліцу.

– Війна з Росією у 2022 році (імовірна, малоймовірна, не буде)?

– Не буде.

– Дострокова відставка президента Зеленського?

– Середньо ймовірна, фіфті-фіфті.

– Дострокові перевибори парламенту?

– Також фіфті-фіфті, це пов’язано з усуненням Зеленського.

– І наостанок: що в політологів прийнято бажати один одному на Новий рік?

– Наступних виборів у новому році!