Якщо ви теж знайомі із художником Сергієм Марущаком, не станете заперечувати, що він – чоловік неговіркий і скромний. Війна Сергія не зробила балакучим, і все-таки мені вдалося випитати в нього телефоном про найважливіше. Виявляється, Сергій служить в одному підрозділі із старшим сином, двоюрідним братом і племінником. Воювали під Лисичанськом, на Херсонщині, під Бахмутом.
– Сергію, відколи ти у війську?
– З першого березня минулого року. У нашій Бережинці (село під Кропивницьким. – Авт.) багатьох мобілізували. Мені теж прийшла повістка. Прибув у військкомат, там сказали, що наступного дня маю з’явитися з речами.
– Хто тебе чекає вдома?
– Мама, дружина, молодший син. Йому двадцять років, за станом здоров’я не призвали. А із старшим сином служимо разом в одному підрозділі. Він – командир гармати, я – командир гармати.
– Тобі – за п’ятдесят. Мабуть, і хвороби маєш.
– Мені – п’ятдесят три. Проблеми із здоров’ям є, але не став про них говорити. Я ж не міг залишитися вдома, коли сина призвали.
– Чи проходили ви з ним строкову службу в армії?
– Віталя – ні, а я служив ще в радянській армії, військовим будівельником.
– Це ж «елітні» війська! Як ви із сином стали артилеристами?
– Вчилися на ходу. Нас же одразу на «передок» відправили, під Лисичанськ. Потім – на херсонський напрямок, потім – під Бахмут.
– А тепер де?
– Військова таємниця.
– Чи зустрічав земляків на війні?
– Як тільки прибув у підрозділ, зустрів двоюрідного брата, Володимира Марущака. Він – контрактник, вік – під п’ятдесят. До того я не знав, де він служить. Тепер разом воюємо.
– Більше знайомих не бачив?
– Тут ще й племінник служить. Теж в одному підрозділі. Сашко. Йому тридцять два роки.
– Чи підтримує вас Бережинка?
– Двічі отримував посилки від громади.
– У Фейсбуці іноді публікуєш малюнки.
– Малюю, коли є час. Папір, олівці купив дорогою.
– А різьбою займаєшся?
– Ложки іноді вирізаю. Вербу знайшов, нарубав заготовок.
– Як тебе називають на війні?
– Степаничем.
На платформі е-Ветеран можна подати заяву до фахівця із супроводу ...