«Не відвертайтеся від реальності»

00:18
440
views

Дехто з вас дуже добре знає Андрія Романчука. Якщо ні – з ним обов’язково треба познайомитися й потоваришувати. Ми в цьому допоможемо.

Родом він з міста Заліщики Тернопільської області. Після закінчення школи, в 2003-му, приїхав до Кропивницького, навчався в інституті комерції. Був активним студентом: очолював студраду, з однокурсниками створив інститутську радіостанцію, керував організацією «Молодий Рух». Закінчивши виш, працював у місцевих медіа, а в 2013-му переїхав до Києва. Через рік, після Майдану, зайнявся туризмом, заснувавши Toyvoclub. Андрій став гідом. До речі, зараз на війні позивний в нього «Гід».

Щодо туризму. Андрій організовував водні походи (сплави) річками Десна, Дніпро, Дністер, Південний Буг. Разом з кропивничанами Євгеном та Дмитром Савранськими організовували толоки на Сугоклії.

26 лютого 2022 року Андрій Романчук мобілізувався до лав ЗСУ, в 71 окрему єгерську бригаду Десантно-штурмових військ. Нещодавно був у відпустці, завітав до Кропивницького, нам вдалося поспілкуватися.

– Андрію, яким було 24 лютого минулого року для твоєї родини?

– Ми з дружиною і дитиною живемо в Києві на північному заході, якраз на виїзді в напрямку Бучі та Ірпеня. І саме 24-го я вивіз свою сім’ю в Тернопільську область, звідки вони поїхали до родичів в Італію. А через два дні я звернувся до військ­комату, до якого приписаний, на Тернопільщині.

– У тебе не було строкової служби, і тебе дуже швидко мобілізували.

– Тоді всіх швидко мобілізовували, з мінімальними медкомісіями. А в когось їх взагалі не було. Тому що треба було захищати, потрібні були люди. Я пройшов навчання й потрапив в 71-шу єгерську бригаду, з якою провоював більше року. Зараз я в київській теробороні.

– Стосовно єгерської бригади. Назва видається якоюсь екзотичною.

– Таких бригад в ЗСУ три. Вони спеціального призначення, це такі собі партизани на службі. Їхнє завдання – громити колони ворога, які тоді масово заходили в Україну.

– Брав участь у бойових діях?

– Так, звичайно. На фронт ми потрапили наприкінці весни минулого року. Першим завданням було утримувати плацдарм на лівому березі Сіверського Дінця при відході наших військ з Лиману. Ми, новачки, своє завдання виконали. П’ять діб утримували плацдарм. Наші вийшли, підірвали міст, і ми без втрат, Боженька допоміг, повернулися. Хоча по нас гатили із всього, що було. А тоді у ворога дуже багато чого було.

Потім ми стояли в обороні на правому березі. Протягом 65-ти діб обороняли правий берег Сіверського Дінця, біля Слов’янська. Успішно тримали оборону. Потім поїхали на відновлення, і за деякий час нашій бригаді присвоїли статус ДШВ (десантно-штурмові війська).

Після цього ми повоювали у ізюмському лісі. Брали участь в харківському наступі. Були бойові завдання в напрямку Сватового і Кремінної, які ми виконали досить успішно. Останні наші напрямки я не буду розголошувати.

– Чи знадобилися тобі на війні туристичні навички?

– Туризм – один з найкращих предметів для підготовки бійця. Орієнтування – це основа. Звісно, туризм допомагав. Навіть був такий випадок: на першому бойовому завданні потрібно було виводити контужених побратимів. Для цього треба було зорієнтуватися на новій місцевості. Під час того виходу я навіть сплав провів по Сіверському Дінцю. На одній з розгромлених баз відпочинку ми знайшли човен, подолали на ньому кілометр і успішно вийшли до своїх. Хлопці залишилися живі. Командиру батальйону було тоді дуже цікаво, як мені це вдалося. Він був ошелешений.

– Ти в соцмережах активно закликаєш донатити на ЗСУ, зокрема, допомагати твоїй єгерській бригаді.

– Так. Коли ти на місці, бачиш потреби, розумієш, в чому вони найбільші, і якщо маєш аудиторію (а у мене вона за вісім років туристичної діяльності сформована), закликаєш допомагати. Мої друзі, мої туристи активно допомагають. Але найактивніше допомагає моя сестра Аня (Анна Дядечко. – Ред.), яка взяла на себе паперові справи. Коли ти на війні, не завжди є телефон і інтернет, і Аня якраз «менеджерить» волонтерську роботу. Так для групи аеророзвідки були придбані дрони, спальні мішки, каремати. Було медичне оснащення, тепловізори. Протягом року багато чим, потрібним для боєздатності хлопців, допомогли друзі.

– Можливо, зараз є в чомусь потреба? Можеш звернутися через нашу газету.

– Звертаюся із закликом. Нехай кожен українець, прокидаючись зранку, думає: що я можу зробити, щоб наблизити нашу перемогу? І нехай це робить. Не відвертайтеся від реальності. Чим дружніше ми всі до справи візьмемося, тим швидше перемелемо ту масу, яка суне на нас.

– Хочеться під твоїм керівництвом сплавитися якоюсь річкою після перемоги.

– Не проблема. Запрошую. Давайте планувати. Я вас покатаю по Інгулу на блакитному каное.

– Краще на жовтому по блакитній воді.

– Прийдеться купувати жовте каное.

– Ми задонатимо.