«Закони мають виконуватися. В культурі теж»

11:27
684
views

Питання, чи потрібна культура під час війни, як відомо, раз і назавжди закрите сером Вінстоном Черчіллем: «Якщо немає витрат на культуру, навіщо ж ми воюємо?». Але незважаючи на таку однозначність відповіді, українське культурне життя сповнене конфліктів, протистоянь, скандалів та взаємних образ. Про це та про роль державного менеджменту в галузі культури наша розмова з директором департаменту культури та туризму Кіровоградської ОДА Уляною Соколенко.

– Уляно, почнемо з питання, відповідь на яке я не можу знайти довгі роки: а чи потрібно керувати культурою?

– Дуже цікаве запитання, тому що насправді складно сформулювати відповідь однозначно – або «да», або «ні». Культура – це настільки різнопланова, різноаспектна сфера, яка включає, як на мене, два основних напрямки. Перший – це творчість, тобто це безпосередньо люди, які творчо мислять, вони відтворюють настрої суспільства через свою діяльність. Друга складова самої культури – це, звісно, менеджмент, тому що як будь-яка галузь, вона потребує певного управління, яке полягає в тім, щоб створювати певні умови для функціонування галузі. У даному випадку – для того, щоб творчій спільноті було комфортно і зручно працювати і видавати той продукт, який користуватиметься попитом у суспільства. Тому, як на мене, певне керівництво, навіть не керівництво, а менеджмент, має бути присутній. Це моя особиста думка, сформована за цей короткий час роботи в культурному просторі.

– Давайте розберемо на конкретному прикладі. Ми з вами нещодавно зустрілися у Гайвороні на унікальній акції – «паровозному» вікенді. Мер Роман Волуйко щиро дякував вам за допомогу в організації івенту. А в чому саме полягала ваша допомога?

– Знову ж таки в менеджменті, в організації. Ми допомагали в організації театралізованого дійства. Це залучення театру Кропивницького і допомога В’ячеслава Вандрашека з костюмованою частиною. Спільно з обласним центром народної творчості організовували фотопленер. Крім цього ми допомагали в напрямку створення функціональних творчих майданчиків, зокрема, співпрацювали разом з творчими волонтерами – подяка Євгену Жердію, які забезпечували певні локації саме музичною складовою, – виступами вокалістів, і, звісно, чудовий виступ військового оркестру 3-го окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго.

Ну і під час підготовки самого заходу ми консультували організаторів, як правильно, як логічніше вибудувати окремі івенти, всю програму, зустріч гостей, допомагали зі сценарієм, тобто такі технічні моменти, за якими, в принципі, ми щодня останні два тижні і з головою райдержадміністрації спілкувалися, і з керівництвом Гайворонської громади, – особливо хочу подякувати за цілодобову роботу над цим проєктом Юлії Пошенко, заступниці Романа Волуйка. Я вважаю, що все вдало і цікаво вийшло. Для мене це черговий екзамен, але я бачила очі людей, їхні емоції.

– Ваші попередниці прийшли до кабінету обласного керівника культури, так би мовити, із системи, а ви – представник зовсім іншої галузі, людей якої я дуже поважаю, – спорту. Ви легко вписалися у «культурну» систему чи тільки вибудовуєте її під себе?

– Ви знаєте, в будь-якому напрямку роботи, коли хочеш отримати гарні результати, де б не працював, завжди треба вивчати цей напрямок або цю галузь. І навіть працюючи багато років у спорті я не можу сказати, що знаю все, тому що світ змінюється, суспільство змінюється, умови змінюються, ми мусимо не відставати, бути сучасними. І весь час необхідно підлаштовуватись під це, вивчати цю динаміку. Тобто відповідаючи на ваше запитання, чи вписалась я в культурну систему, мабуть, знову ж таки не скажу точно «да», тому що я її вивчаю. У будь-якому питанні, де необхідно приймати рішення, я завжди раджуся з тими, хто є найкращим в цьому напрямку. Сьогодні війна привнесла свої аспекти і відкоригувала життя усіх. І ті рішення або якась спільна думка, сформована років 5 назад, сьогодні вони абсолютно переглядаються через призму поточного моменту, крізь призму тих викликів, які є. Тому не можна сказати, що я вибудувала для себе якусь сталу стратегію. Вона щодня вибудовується.

– Так склалися обставини, що ви опинилися в орбіті трьох досить конфліктних ситуацій локального масштабу. Хочу дати вам можливість висловитися по кожній з них. Отже, ситуація у театрі Кропивницького.

– Як державний службовець я дотримуюсь того, що закони мають виконуватися. В культурі теж. Це аксіома, і вона має бути непорушною. Законом визначено, що призначення керівників комунальних підприємств у воєнний час здійснюється без конкурсу. Але обласна рада, як колективний орган, прийняла власне рішення і планує провести конкурс. Створена конкурсна комісія. На мою думку, хоч я небагато часу працюю в культурі, та все ж можу порівнювати роботу театру при нинішньому директорі і при виконуючому обов’язки, який був до нього. Як на мене, театр набрав динамічних обертів. Я не пропускаю жодної вистави, театр виносить на суд глядача потужну енергетику, інколи аж до мурах по шкірі. У них дуже класні вистави. Сьогодні багато молоді в театрі. Це дуже добре. Мені імпонує, що театр взявся за «Експеримент» нашого земляка, неймовірно творчої і надзвичайно цікавої особистості – Олександра Жовни. Тому я за те, щоб цей керівник залишався. На сьогодні він абсолютно на своєму місці, і ми його підтримуємо. Інша справа, що у Театрі корифеїв має бути і головний режисер.

– Тепер поговоримо про так званий «музейний» конфлікт. Конфлікт, якого точно могло не бути.

– Так, не до кінця зрозуміла тема і для мене. Працюючи завжди в команді, я вважала, що коли ми – команда, і ми підтримуємо один одного, не конкуруємо один з одним. Є два потужні музеї, обласні музеї, які працюють кожен у своєму напрямку, краще них на сьогодні в області немає. Вони справді роблять креативні, цікаві, сучасні проєкти. І, звісно, ми маємо враховувати, що у обох не вистачає площ. Ця проблема існує багато років. Не можна сказати, що з двох музеїв має ідеальні умови для функціонування один або інший. І це природно, що кожен прагне розвиватися й експонувати все, що в них є. Тому логічно, що має бути співпраця. Сподіваюсь, це не конфлікт, це якісь тимчасові непорозуміння. Ми налаштовані на співпрацю. Сьогодні я бачу будівлю колишнього Нацбанку як центр двох потужних музеїв. І вони мають працювати зі спільними проєктами, тому що в принципі напрямок один – це популяризація української культури, історії краю. Тому я вірю, що буде знайдений компроміс. Я хочу, щоб там відчинилися двері, і два керівники зустрічали гостей. Людей за великим рахунком не цікавить, хто підготує культурний захід, головне – його зміст, доступність і актуальність для широкого кола суспільства.

– І нарешті останнє питання – це суперечка в соціальних мережах стосовно ідеї Миколи Цуканова щодо створення музею обласного центру.

– Це гарна ідея, і я хочу подякувати Миколі Миколайовичу за неї, тому що справді кожен населений пункт має свою історію і має вміло й гарно продемонструвати її. Але ми не можемо наразі відкрити двері якогось обраного приміщення і звезти туди все, що в нас є, тому що, по-перше, ми маємо працювати відповідно до Закону України про музеї і музейну справу. А там чітко виписано, як формуються музеї, що має бути для того виконано, аби прийняти рішення. Має бути концепція, має бути відповідний фінансовий ресурс, який запустить цей процес, бо музей, це не просто якась кімнатка, це складний механізм, запуск якого потребує ґрунтовної підготовки.

Ми маємо все проговорити спочатку в колі науковців, істориків, і людей, які дотичні до цього. І пропрацювати концепцію, пропрацювати, де він має бути, напрацювати фонди, які ми маємо там демонструвати, розповідаючи від початку створення міста, що тут було взагалі на цій землі і по сьогоднішній день. Я думаю, що це завдання для великої ґрунтовної домашньої роботи. Управління культури міської ради, керівники музеїв, департамент культури та туризму готові створювати цей надважливий музейний заклад. Впевнена, що обов’язково буде день відкриття, я в цьому навіть не сумніваюсь. А поки війна, ми маємо системно працювати. Тому лише вперед.