Як відомо, 7 жовтня цього року палестинські озброєні формування ХАМАС та«Ісламський джихад» відразу в декількох місцях з повітря і на суші почали масовану атаку на державу Ізраїль. Глава озброєного крила ХАМАС заявив, що його бойовики покликані захистити мечеть Аль-Акса в Єрусалимі. Того дня по Ізраїлю було випущено понад 4000 ракет далекого і ближнього радіусу, захоплено кілька громад на півдні країни.
Наступного дня ми зв’язалися з кількома нашими колишніми земляками та знайомими. Ось їхні відчуття та думки щодо масштабного нападу арабських терористів.
Ігор Гольденберг (Єрусалим):
– Уранці до 8.00 побачив карту обстрілу у Фейсбуці, але нічого не зрозумів. Через декілька хвилин почув сирену й знову нічого не зрозумів, поки дружина не вийшла із спальні та запитала, що відбувається.
Увімкнули телевізор і отетеріли. Через декілька хвилин донька вийшла із спальні й сказала: «Ви що, не чуєте, сирена!» У нас немає безпечної кімнати, тому дружина і дочка вийшли на сходи, а я не міг відірватися від телевізора.
Шок і безліч запитань вже декілька днів…
Марк Арський (Ашдод):
– Спочатку був шок: як взагалі подібне могло статися?! Потім скорбота за загиблими, потім гнів на бездарний уряд, що допустив таке. А зараз злість на арабів, Іран, Росію й бажання розв’язати цю проблему, нарешті, раз і назавжди. Зрівняти Газу із землею та анексувати територію! І нехай потім ліва сволота вищить, скільки їй завгодно.
Всеволод Романович (Єрусалим):
– У суботу прокинувся від сирени повітряної тривоги. Паніки не було, у будинку є бомбосховище. Через пару хвилин отримав дзвінок з роботи та поїхав на посилення охорони елітного готелю. У той момент там перебували два сенатори США і якийсь африканський президент плюс 700 заможних іноземців, які приїхали в Ізраїль на свято.
Почуття? Напевно, прикрості чи злості (не можу підібрати точне слово) на те, що наша розвідка все проґавила й це призвело до таких катастрофічних наслідків; на військове керівництво – за те, що перед святами перевели більшість солдатів на штахим, плюс багатьох відпустили додому на свято й біля Сектора Гази залишили дуже мало солдатів, які були досить швидко подавлені силами терористів, котрих було в рази більше. На те, що знадобилося 5-6 годин, перш ніж армія зібралася й почала відповідати. На організаторів фестивалю музики на межі з Газою, які фактично прирекли на смерть і жахливий полон сотні молодих людей.
Це все не вкладається в голові. Так не мало бути!
А про ці приклади героїзму ізраїльтян розповіла Елла Барська (Пардес Хана).
Ці красиві молоді люди – Адар та Ітай Бердичевські з кібуцу Кфар Аза.
Вони сховали своїх десятимісячних близнюків у мамаді (бомбосховище), а самі, щоб відвернути увагу терористів від дітей, чекали їх у будинку.
Обоє служили в армії, обоє офіцери, удома була зброя, і вони не здавалися, поки не закінчилися набої. Адар та Ітай загинули. На порозі їхнього будинку лежали трупи семи терористів.
Малюки 13 годин були одні в кімнаті. Тепер вони у безпеці, оточені любов’ю й турботою. Їх знайшли брат Ітая і батько Адар, які весь цей час билися з терористами, врятували десятки людей, але не змогли вчасно дістатися до своїх близьких.
Світла пам’ять.
Це Інбаль Рабин-Ліберман, дівчина з прикордонного кібуцу Нір Ам. Зовсім нещодавно вона була призначена начальником безпеки кібуцу. Велика рідкість для дівчини, тим більше такої юної. Вона швидко зрозуміла, що відбувається, оббігала будинки, де є чоловіки, зібрала їх в групу, розставила на позиції. Озброївшись, вони відбили атаку терористів, знищили 25 нападників. Перших чотирьох вона вбила особисто з вікна туалету.
Це єдиний кібуц, де не постраждала жодна людина.
Які пільги можуть отримати ветерани при працевлаштуванні