«Щоб журба не мала місця, а любов була в серцях!»

11:03
616
views
Фото Олексія Каприці.

Такі слова прозвучали 27 жовтня у відеопривітанні вихованців майстерні народного артиста України Олега Замятіна (КНУТКІТ ім. І.Карпенка-Карого) на адресу театру корифеїв з нагоди 141-ї річниці його заснування. Того дня лунало ще багато добрих і щирих побажань кропивничанам з усіх куточків світу від артистів, режисерів, музикантів і співаків. А головний меседж дав народний артист України Євген Ніщук: «У цей доленосний і випробувальний час для України бажаю створювати театральними засобами правдивий наратив спротиву рашизму і спільно йти переможною ходою».

 

Свій день народження Кіровоградський академічний обласний музично-драматичний театр імені М.Л. Кропивницького відзначив прем’єрою. Публіка, передчуваючи зустріч зі святом, йшла в театр з посмішками і квітами. Отже, комедія «Пошились у дурні» пройшла з аншлагом.

Сам Марко Лукич поіменував свою п’єсу як «шутка-оперета». У постановці Євгена Скрипника вона такою і вийшла – легкою, сповненою карколомних інтриг та плутанин. До того ж постанова орнаментована чудовими українськими мелодіями в сучасній обробці, запальними танцями, жартами, оригінальним сценічним оформленням. Вже в першій дії стало помітно, що акторський ансамбль бажає вразити глядача, актори грають темпераментно, натхненно, яскраво. Тому зал обдаровував їх аплодисментами.

Загалом, все вийшло дуже корифейно. І настільки легко і весело, що ми навіть не помітили, що в основі сюжету лежить конфлікт між дітьми й батьками і що це гостро соціальна комедія, як колись нас вчили. Тому якось загубились й понині актуальні слова Антона: «Я це давно знав і так і роблю! Бо в світі на гроші та на господарські достатки більш бідних людей, ніж багатих, а що на розум бідних, то ще більш. І ті люди, що живуть в достатках, здебільшого мають дивну натуру: вони не можуть ступить і одного ступеня без поводиря, а інші то ще й гніваються, чом їх за ніс не водять!».

Наш місцевий глядач у більшості своїй вдячний, а можливо, і не дуже вибагливий. А от на думку деяких знавців театрального мистецтва, вистава була пересічною, типовою, яких сотні. Один з місцевих режисерів зазначив: «Я не побачив в постанові нічого унікального. А декорації взагалі дивні, можливо, навіть зайві. Ці “споруди”, а також середньовічні деталі костюмів Максима Кукси та Степана Дранка є буцімто завуальованою відсилкою до “Ромео і Джульєтти”. Навіщо? Це такий жарт на адресу Шекспіра?».

Та риску підвів директор – художній керівник театру Сергій Корнієнко. Він дав таку оцінку.

– Євген Скрипник мене здивував. Це людина талановита, із задатками режисерськими. І це, я вважаю, був вдалий дебют. Як режисеру, який формується, йому треба ставити, ставити і ставити. Якщо подивитись у перспективі на цю професію, потрібно потренуватися не тільки там, де ти живеш, треба ставити разом з іншими акторами для того, щоб режисер спіймав своє бачення і зрозумів, як переконувати людей у своєму баченні й пояснювати людям, котрі тебе не знають.

Вистава візуально вийшла дуже приємною. У неї міцна конструкція. Непогані акторські роботи, зважаючи на те, що час на підготовку був обмежений. Однак там є повітря, перспектива для зростання акторів, які щоразу дивилися б і бачили все більше і більше. Вистава живе тільки тоді, коли щоразу в ній знаходиш щось нове, щось своє. Неможливо творити дива для інших, якщо ти не здатний зробити щось чарівне для себе. Необхідно знаходити для себе нові манки, нові сенси, які тобі дають життя та існування на сцені, які тримають увагу глядача.

Я задоволений цією роботою. Вона починалася без мене, але зі свого боку я зробив все, щоб вона завершилась добре. Зокрема запросив з Києва прекрасного майстра-освітлювача Валерія Спеку.

Після прем’єри, звісно, робота не зупиняється. Тому веду бесіди з Євгеном для того, щоб він продовжував оживляти процес роботи над п’єсою. Як кажуть, диявол криється в дрібничках. Є ще великий об’єм матеріалу, який можна удосконалити.

Роман Любарський.