«Люди сміються і хочуть ще»

13:34
741
views

Ми познайомилися досить давно, у роки розквіту українського КВНу. Молода дівчина працювала концертним директором у відомих командах – організовувала репетиції та гастролі, вирішувала десятки термінових питань із примхливими «зірками». І вже тоді суворо дотримувалася принципу «не світитися». Ось і сьогодні, обговорюючи своє інтерв’ю, вона вирішила представитися вигаданим ім’ям. Отже, Ніка Голубєва, концертний директор відомих українських коміків, – серйозно про гумор.

– Ніко, що зараз, на другому році великої війни, являє собою «смішний» сегмент українського шоу-бізнесу?

– Дякую, що не гумористичний фронт, а хоча б смішний сегмент. А що може з ним статися? Війна – це не привід для тотальної депресії, як би важко кому не було, для здорової психіки гумор потрібен. В усі часи люди жадали хліба та видовищ, тобто розваг, чим і є гумор. Що було в соцмережах у перший місяць війни? Тільки прийшли до тями – зразу посипалися меми на актуальні теми, і вони ширилися зі швидкістю новин, тобто людям гумор був потрібен одразу.

Першим з гумористів, хто почав шуткувати на військову тематику, був Юрій Великий – він з першого тижня почав записувати пародії, і це подобалось людям. Дуже швидко гумористи загалом включилися в роботу – хто ролики записував, хто на концерти за кордоном їздив виступав, хто в бомбосховищах став розважати людей, а потім вже й у залах почали виступати та допомагати частиною прибутку ЗСУ. Згодом потроху стало можливо відновити телеефіри, і, відповідно, телевізійний сегмент («Дизель Шоу», 95 квартал та Ліга Сміху) повернувся до телевізора. Нові обличчя на ТВ поки відсутні, але вони є в інтернеті та навіть їздять з концертами по країні. Досить цікавий приклад з нових облич, – це стендап-комік, що зібрав нещодавно в Києві аншлаг в Палаці Україна – Антон Тимошенко. Він відомий в мережі, його аудиторія – це переважно молодь 20-30 років. Отакий феномен під час війни, без телебачення зібрати аншлаг. Як він буде розвиватися далі – побачимо з часом.

– Доволі багато українських артистів та продюсерів виїхало після 24 лютого 2022 року за кордон і не повернулися досі. А як вчинили коміки?

– Тут можна сказати, що коміки менше за інших встигли зашкваритися, є лише один резонансний випадок: невідомий стендапер став на пару днів відомим, коли втік за кордон і вирішив цим вихвалятися. З відомих гумористів ніхто не тікав, виїжджали лише дівчата, і ніби всі вже повернулися до України. Серед коміків, як і серед всіх інших професій, теж є чоловіки, які пішли до лав ЗСУ. З відомих широкому загалу це Гарік Бірча, Максим Нелипа, Олег Іваніца та інші, менш відомі, але не менш героїчні чоловіки.

– Який гумор зараз більш затребуваний – політичний, побутовий чи солдатський?

– Політичний гумор, який був вседозволеним у нас завжди, зараз трохи на паузі. Усі свідомо підійшли до ситуації в країні й намагаються особливо не шуткувати на теми внутрішньої політики. А от сусідам з болот дістається ще й як, їх луплять усі, і досить не лайтовими жартами. Ну а шуткувати над військовими якось негарно, це вони самі можуть про себе шуткувати, це досить слизька зараз тема, треба дуже обережно. Побутові теми – це класика, куди без них, тут все стабільно, хіба що інколи з нотками актуального сьогодення.

– До війни телебачення було головною залою та годувальником для коміків, а які взаємини з ТБ зараз?

– Поступово повернулися до телевізора, як я вже казала. Особливих змін тут не сталося. Ті самі обличчя, на тих самих каналах. Люди віку 35+ продовжують дивитися телевізор. Молодь дійсно більше сидить в мережі, відповідно гумористи, що націлені на молоду аудиторію, чекають її саме там.

– Як змінилися ваші глядачі? Чи реагують вони на жарти по-різному, залежно від відстані до прифронтової зони?

– Якщо говорити про концерти в залах – то сміються однаково, в усіх містах. Навіть коли гумористи, як і інші артисти, приїжджають до хлопців на передову – то і наші захисники сміються також. Реакцію тих, хто дивиться ТБ, ми не бачимо, але якщо рейтинги є – то, відповідно, хоча б дивляться. Ну а в мережі все видно по коментарях – сміються і хочуть ще.

– Вам, як і багатьом українцям, довелося пережити дуже складні перші тижні війни, та й зараз рашистські обстріли регулярно псують настрій. Чи не втратили ви бажання працювати з коміками? І чи не втратили самі коміки бажання жартувати?

– Особисто я, без світла і з майже постійно розрядженим телефоном, у перший тиждень війни розповсюджувала гумористичний контент, не розуміючи, чи виживу я взагалі й чи буде як зарядити телефон, просто робила те, що мені подобалося. Псують настрій рашисти регулярно, та я їм постійно відправляю промінчики діареї у відповідь. Ну і дивіться, комік – це ж по суті робота. Така сама, як і кондитер, вчитель, будівельник, журналіст. Якщо ти любиш свою роботу, якщо вона комусь потрібна – то пофіг на все!

Ну і для тих читачів, хто дочитав інтерв’ю до кінця, хочу порекомендувати зазирнути до афіші Кропивницького, вас там чекають в грудні три смішні концерти, вибрати є з чого. Це може бути гарним новорічним подарунком собі чи своїм близьким.