По-іншому не вдається

Демократія – найгірша форма правління, якщо не брати до уваги всіх інших.

Вінстон Черчілль.

Перепрошую за затасканий епіграф, але точніше про суспільно-політичну ситуацію в Україні не скажеш. Це і про спроби влади по-тихому звільнити головкома Залужного, і про потуги парламенту ухвалити закон про мобілізацію, і про новий податок – збір застав із підозрюваних у хабарництві та розкраданні бюджетних коштів.

Було б смішно, якби не було так сумно. Ну чому в нашій країні кожне звільнення з посади перетворюється на всесвітню проблему? До речі, і не звільнення давно достиглого фрукта – теж. Нехай росія з регулярним «перетрахуванням» військового начальства нам не указ, але скільки в решті світу за останніх два роки змінилося прем’єрів, міністрів оборони, начальників головних штабів? Уявляєте, якби вся Великобританія стала дибки через відставку Бориса Джонсона? Я – ні. Але, мабуть, у нас «це інше» – як завжди, особливий випадок.

Ми з вами – не військові експерти й не військові історики, які через десятиліття оцінюють внесок політиків і генералів у перемогу чи поразку. Тому дружно судимо про головкома Залужного в основному за опосередкованими ознаками та крихтами не завжди достовірної інформації. Крім очевидних показників (досвід, освіта, ваго-габаритні характеристики), головне надбання Залужного – найвища довіра суспільства. Що б там не писала Мар’яна Безугла – усе нанівець, усе мимо! От не прилипає до Залужного – та й годі!

Не розуміють цього президент і його радники? Тоді це їхня проблема та їхня відповідальність. А можливо, вони мають інформацію, якою поки що не хочуть з нами ділитися? Не виключено, хоч і малоймовірно – приховати компромат у нашій країні практично неможливо, завжди знайдеться «джерело» (воно ж – «зливний бачок»). Але, які б конспірологічні теорії не виникали, зрозуміле одне: не використовувати довіру суспільства до генерала Залужного як внесок у спільну справу захисту країни – велика людська дурість. І крапка.

Із законопроєктом про мобілізацію – теж класика: не читав, але засуджую. І це нормально! Стоп-стоп, не потрібно одразу шукати «зраду»! Просто закон про мобілізацію не може бути приємним апріорі. Приємний документ може бути про закінчення війни, про мир, про демобілізацію, а про мобілізацію, про підвищення податків чи тарифів, про будь-які заборони та обмеження – завжди неприємно.

І всі ці розмови президента про те, що закон про мобілізацію має бути справедливим – вони на користь бідних. Точніше, не на користь бідних. Тому що є вічна аксіома нашої цивілізації: починають війни одні, а гинуть інші. І будь-яка загибель людини не від старості чи хвороб – це вже несправедливість. Та й не гинутимуть на війні діти мільярдерів: вони завжди зможуть відкупитись – хоч від старого закону, хоч від нового.

А все тому, що закони в країні із претензією на демократію нагадують паркан із вибитими штахетинами. Як було в Радянському Союзі? Вкрав, випив, у в’язницю. А в нас? Вкрав, попався, вийшов під заставу. І  наші суди вже виробили тарифи – сплати 10% від вкраденого й живи на домашніх харчах, поки справу за давністю не закриють.

Днями ось колишнього голову Верховного суду Князєва випустили. Взяв хабарів на 116 млн, а сплатив застави 18 млн. Вигідно? Через пів року, дивись, і Гринкевичів відпустять – зменшать розмір застави у разів з 20 і звільнять із СІЗО. А останнім, мабуть, вийде Коломойський – ну там у нашої влади особисте…

Не знаю, як ви, а я не сприймаю цих шахраїв, які наживаються на армійських закупівлях і бюджетних відкатах, а також хабарників із суддівських, правоохоронних чи фіскальних структур – як таких собі тихих підпільних мільйонерів Корейків з «Золотого теля» Ільфа та Петрова. Вони – мародери у воєнний час! І судити їх треба, як мародерів, – за усією суворістю воєнного часу, а не збирати з них «десятину» з вкраденого. Це і буде саме та справедливість, про яку мріє Володимир Зеленський, і саме та демократія, про яку казав сер Вінстон Черчілль.