Високий візит

11:09
903
views

Про що говорити, коли говорити нема про що?

Візит президента України до будь-якого міста довіреної йому країни завжди був подією для чималої частини його мешканців. На главу держави чекали, до приїзду готувалися тижнями. Потім чиновники хрестилися та зітхали з полегшенням, а центральні вулиці міста ще кілька днів залишалися ідеально прибраними.

З огляду на зовнішні атрибути приїзд Володимира Зеленського до Кропивницького мало чим відрізнявся від візитів його попередників у мирний час. Та ж робота підготовчої групи, розписаний по хвилинах сценарій, прибирання вулиць на шляху кортежу, вимкнені світлофори, охорона скрізь і всюди. А крім цього, відповідно до вимог воєнного часу, – посилений режим секретності, повна відсутність бюджетників і школярів, які зазвичай зустрічають високого гостя.

Президент уже кілька разів збирався відвідати Кіровоградщину, але візити відкладалися через форс-мажорні обставини. І ось нарешті все склалося.

Головне: візит відбувся штатно. У вузькому колі місцевих та гостей (Єрмак був наживо, а Шмигаль – у комп’ютері) президент заслухав доповідь Андрія Райковича, оцінив роботу, прояснив для себе проблеми, поставив завдання. І поїхав до обласної лікарні. Там вручив нагороди пораненим бійцям, зробив із ними фото на згадку, записав мотивуюче відео. От і все.

Наступного дня я отримав кілька дзвінків від колег: «Висвітлюватимете візит?» А що, власне, висвітлювати? Усе, що нам відоме, вмістилося в один абзац. ЗМІ не запрошували, відповідно, підходу до журналістів не було. Не довіряють? Отже, воювати журналістам можна, а пройтися лікарнею з президентом, поставити запитання – ні? Притому, що «бігусів» у нашій провінції якось не спостерігається.

От хоча б розрахунком на нашу провінційну лояльність президенту варто було б поговорити з місцевими журналістами. Так, не обійшлося би без запитань на кшталт «А що ви дружині на день народження подарували?», але й пара-трійка життєво важливих запитань, сподіваюся, проскочила б.

Не люблю зайвої категоричності, але абсолютно впевнений, що настав час відвертої розмови президента з народом – то чому б не в Кропивницькому? Адже мова не про щоденні телезвіти, а про реальну ситуацію в країні й про найближчі перспективи. Ось що хотілося б почути від Володимира Зеленського і, напевно, не лише мені:

– чи витримає економіка, якщо підтримка України американськими грошима та зброєю заглухне намертво;

– як ЗСУ планують стримувати російський наступ, якщо закон про мобілізацію дасть свої плоди у найкращому разі у травні;

– скільки можна збирати з людей гривні на дрони, скати й буржуйки та платити сотні тисяч зарплати чиновникам, суддям і нардепам;

– чому в окопах сидять 55-річні сільські дядьки, а протоколи за неправильне паркування виписують четвірки молодих хлопців;

– може, вистачить правоохоронцям воювати зі своїми – з журналістами, політичною опозицією, з великим та малим бізнесом;

– те перезавантаження, про яке нещодавно почав говорити президент, стосується лише військового керівництва чи інших гілок і сучків влади також?

Продовжувати? Думаю, і цього вистачило б. Інші запитання нехай ставлять колеги з сусідніх областей. І річ зовсім не в критиці влади, а в тому, що для підтримки лідера потрібно знати його плани та розуміти логіку дій. В іншому випадку – це не підтримка, а гнилий «одобрямс».

Візит президента на Кіровоградщину вже отримав продовження у вигляді селектору керівництва ОВА з прем’єр-міністром Шмигалем, під час якого предметно обговорили долю наших уранових шахт, борги водоводу «Дніпро-Кіровоград» та будівництво нової лікарні на Салганних пісках. Поживемо – побачимо, що з цього вийде.

До речі, ще можна було б подати як хорошу новину те, що президент нікого у нас не звільнив, навіть догану не вліпив – отже, обласна влада зі своєю роботою справляється. І особливо тішить, що Зеленський не звільнив безпосередньо із Кропивницького головкома Залужного. Місту, де в мирний час квартирує легендарний 3-й полк спецназу, така слава ні до чого.