Та робіть хоч щось!

13:27
844
views

«Зміни у системі вищої освіти давно назріли… Ми бачимо це на прикладі українців, які здобули вищу освіту, але ніколи не працювали за спеціальністю».

Ні, це не традиційний для автора епіграф, це цитата нинішнього міністра освіти та науки Оксена Лісового. Про те, яким мав бути епіграф до цієї колонки, я з вашого дозволу скажу наприкінці.

З міністром неможливо не погодитися: економічна криза, пандемія, демографічна катастрофа, корупція і, нарешті, війна завдали вищій освіті тяжкого удару, після якого відновитись у колишньому вигляді неможливо. Значить, треба змінюватись, але як?

Здавалося б, бери будь-яку європейську систему вищої освіти та впроваджуй. Але – ні! Коли на практиці реформи так чи інакше стосуються тисяч людей та сотень колективів, просте копіювання навіть найвідпрацьованішої системи не гарантує успіху.

Ще три місяці тому Кабмін подав у парламент проєкт закону, який має сприяти розвитку індивідуальних освітніх траєкторій студентів та удосконаленню освітнього процесу у вишах. Не відволікатимуся на доречність терміну «траєкторії» – набагато важливіше, що стоїть за ним.

По суті студентам пропонується самим визначати, скільки років вчитися. Можна розтягнути «задоволення» на вісім років, а можна стиснути до трьох. Можна за час навчання освоїти одну спеціальність, а можна дві чи навіть три. Як така козацька вольниця позначиться на якості освіти, сьогодні ніхто не знає.

Також замість заочної та вечірньої форм здобуття освіти пропонується запровадити дистанційну. Тут усе зрозуміліше – є наочні докази того, що дистанційка не сприяє глибокому засвоєнню знань школярами й студентами. Утім, рівень підготовки заочників та вечірників ніколи високим і не був.

Проводити експерименти на людях, навіть якщо це студенти, завжди ризиковано. Але для цього треба, щоб було кого вчити! А з цим уже є великі проблеми.

За даними МОН, 15-20 років тому в Україні щороку завершувало шкільне навчання близько 700 тисяч учнів. Нині їх удвічі менше. Відповідно й середня кількість студентів вишу зменшилася вдвічі й становить лише 3,5 тисячі. І ця цифра – як середня температура по палаті, нагору її тягнуть кілька вишів на кшталт університету ім. Шевченка. А далі студентів буде ще менше – причини очевидні. Але ж вузівська інфраструктура розрахована на 700 тисяч студентів, ще й із запасом! Вихід один – скорочуватися.

Нині в Україні, крім 100 приватних та 40 комунальних вишів, переважно невеликих, діє ще близько 170 державних університетів. Внаслідок реформи має залишитися близько 100, з кількістю студентів не менше ніж 5 тисяч в кожному.

МОН пропонує такі критерії укрупнення ВНЗ.

У містах з населенням до 100 тисяч, де є один заклад вищої освіти, все залишиться як є. Де є два заклади вищої освіти, їх об’єднають.

У містах з населенням від 100 до 350 тисяч може існувати два заклади вищої освіти. Мабуть, розробники брали за приклад Кропивницький, де загалом 9 вишів, але державних – лише два (ЦНТУ та ЦДУ ім. Винниченка). Звісно, є ще льотна академія, але це спеціалізований заклад, і, сподіваюся, у реформаторів з МОН вистачить розуму його не чіпати.

У містах, де проживає 350 тисяч і більше людей, система вишів формуватиметься за принципом трьох типів: навчальні інститути, дослідницькі університети та світоглядні академії. Можна, звичайно, згадати невеликі академмістечка, які виросли навколо крутих універів, але сьогодні їх не будуватимуть. Та й завтра теж.

Тепер кілька слів про те, що залишилося за парканом реформи.

Якщо економіка не запрацює на оборону та відновлення зруйнованої країни, то Україні не будуть потрібні молоді дипломовані інженери й будівельники. А немає попиту – не буде й пропозиції.

Якщо об’єднати великий корумпований виш із маленьким корумпованим вишем, то результат – цілком передбачуваний. А якщо до цього додати ручне управління «траєкторією» навчання студента, то з болота, в якому опинилася наша вища освіта, нам не вибратися.

І, як обіцяв, насамкінець кілька слів про непоставлений епіграф. Єдине, що спало на думку, – це старий анекдот про реформи в будинку розпусти. Розповісти повністю – вища освіта не дозволяє, тільки натякну. У збитковому борделі вирішили переставити меблі, а треба було… Ну, мабуть, ви в курсі.