«Головне – розкрити найкращі риси вихованців»

11:17
1191
views

Зустріч з керівником програми розвитку дитячо-юнацького та молодіжного футболу ФК «Зірка» Вадимом Даренком була обумовлена, перш за все, тим, що його вихованець Віктор Цуканов класно проявив себе на зимових зборах донецького «Шахтаря», забив три м’ячі в контрольних матчах і підписав новий п’ятирічний контракт із чемпіонами України та вже дебютував за першу команду в переможному матчі УПЛ проти «Кривбаса» і за п’ять хвилин на полі мав декілька шансів відзначитися..

Але Віктор Цуканов – це представник зовсім юного покоління учнів Вадима Всеволодовича. Досвідчений наставник, який, до речі, в цьому році відсвяткує своє 75-річчя, раніше виховав для нашого футболу блискучого захисника «Дніпра», автора першого голу збірної України в фінальній стадії чемпіонату світу Андрія Русола та доволі відомого голкіпера «Таврії», київського «Арсенала», «Кривбаса», «Металіста» та молодіжної збірної України Ігоря Бажана, воротаря «Зірки» та «Олександрії» Олега Діброву, а також багатьох інших професійних футболістів, які грали й продовжують грати в різних українських командах. А Бажан та Діброва, а ще Геннадій Іщенко, Сергій Сімогулов, Дмитро Дяченко, Валерій Михайленко після завершення ігрової кар’єри стали доволі успішними тренерами. Андрій Русол і наймолодший українській учасник Ліги чемпіонів у складі київського «Динамо» Віталій Лисицький, у становленні якого також велику роль зіграв мій співрозмовник, виросли до директорських посад у дніпровському «Дніпрі» та ковалівському «Колосі». Ще під час своєї роботи з другою командою та дублюючим складом запорізького «Металурга» Вадим Даренко доклав своїх зусиль до прогресу Тараса Степаненка, Сергія Кривцова, Сергія Сидорчука та Максима Коваля. А в колишньому Кіровограді Вадим Всеволодович працював завучем однієї з найкращих футбольних шкіл колишнього Союзу – СДЮШОР-2 на стадіоні «Піонер» та керував ДЮСШ «Зірка», у якості головного тренера вигравав чемпіонат області з командою заводу «Червона зірка» (у цей період і мені пощастило тренуватися під його керівництвом), піднімав до переможних вершин команду ГЛАУ «Ікар-МАКБО», яка була переможцем чемпіонату України серед студентів, чемпіоном і володарем Кубку області й учасником аматорського чемпіонату України, а також рятував «Зірку» в період її чергового занепаду.

 

Зараз, попри поважний вік, Вадим Даренко продовжує вірою й правдою служити кропивницькому футболу, виховуючи нове покоління зірочок. Як бачите, тем для обговорення у нас було предостатньо. Та все ж ми вирішили зосередитися на вихованні молоді й перспективах Віктора Цуканова в донецькому «Шахтарі».

– Вадиме Всеволодовичу, у чому ваш секрет успіху як тренера юних і молодих футболістів?

– Можливо, я буду банальним, коли скажу, що потрібно любити свою роботу й віддаватися їй на сто відсотків. А ще дуже важливо з любов’ю та повагою ставитися до своїх вихованців. У зовсім маленькому віці діти вже відчувають, наскільки ти щирий, і якщо зрозуміють, чому ти їх хочеш навчити, то відповідають тобі взаємністю. Ще необхідно відчути, на що ця дитина здатна, і намагатися розкрити її найкращі якості. Ще потрібно навчитися приймати важкі рішення, коли розумієш, що цей твій вихованець зупинився у своєму розвитку. Якщо він та його батьки хочуть займатися лише для фізичного вдосконалення, то не потрібно заперечувати. Але варто й попередити, що професійний футболіст з нього навряд чи вийде. Хоча бувають випадки, коли хлопець починає прогресувати трохи пізніше, і тому потрібно уважно спостерігати й робити висновки. А ще потрібно шукати таланти. Свого часу Андрія Русола та Ігоря Бажана я помітив на жеківських (за місцем проживання) змаганнях клубу «Шкіряний м’яч», які тоді проводилися регулярно й були доволі масовими.

– Коли, на вашу думку, перспективним юнакам краще відгукнутися на пропозиції, які надходять з великих клубів?

– Ці клуби починають видивлятися таланти ще на дитячих турнірах і брати їх собі «на олівець». А зараз є така практика – переманювати футболістів ще до 14 років, коли можна заключати угоду на підготовку. З одного боку, начебто гарно, що дитина перейде на кращі умови. Але ж це неповага до нашої роботи, яку ми проводили з 7-8 років, а зараз ще й раніше, коли буквально носилися з цими хлопцями, витираючи їм носи, ставлячи їм техніку й привчаючи до дисципліни. А ще, коли діти переїжджають з Кропивницького та інших міст, це закриває вікно для столичних, дніпровських, львівських, одеських юних талантів. Я прихильник того, що потрібно пройти всі етапи в рідному клубі. Той-таки Русол набрався досвіду, потрапив до другої та першої команди «Зірки», з якої отримав запрошення криворізького «Кривбасу», а потім вже й «Дніпра». Такий же шлях через «Зірку» до професійного футболу пройшов і Ігор Бажан. Та й багато наших вихованців минулого, таких, як Валерій Поркуян, Станіслав Євсєєнко, Володимир Веремєєв, Андрій Канчельскіс, перед тим, як отримати запрошення до київського «Динамо», ще встигли пограти за першу команду «Зірки».

– Але ж «Зірки» зараз на професійній арені немає. Що в цьому плані робити? І чи потрібні зміни нашому дитячо-юнацькому футболу?

– Тут можна взяти за приклад Німеччину, яка після провалу на Євро-2000 повністю реформувала свій футбол. Я вивчав це питання. І мене вразило, що непрофесійні клуби (у Німецькому футбольному союзі ( DFB) близько 27 тисяч аматорських клубів) отримуватимуть від DFB значну підтримку в частині залучення дітей до занять футболом та роботи з юними футболістами.  Для цього по всій країні була створена мережа центрів підтримки юних футболістів, що займаються футболом в аматорських клубах. Мережа центрів вибудувана по країні таким чином, щоб максимальна відстань, на яку дитина їздила би на тренування, не перевищувала 25 кілометрів (!). Заняття в центрах безкоштовні. Такі центри мають відмінну інфраструктуру і є організаціями додаткової футбольної освіти для найбільш талановитих дітей і юнаків у віці 11-17 років (частіше 11-14 років), що займаються футболом в аматорських клубах. Як правило, дитина 2-3 рази в тиждень тренується вдома, у своєму клубі, а ще один-два рази займається в центрі підтримки. Головний акцент в заняттях робиться на такі футбольні елементи: техніка плюс ігрове мислення й прийняття рішень на полі. Що ж стосується професіонального футболу, то кожен клуб Німеччини для отримання ліцензії на право виступу в першій і другій бундеслізі зобов’язаний мати клубний Центр підготовки молоді, що відповідає вимогам DFB. DFB реформував систему тренерської освіти у Вищій школі тренерів і, перш за все, систему підготовки дитячо-юнацьких тренерів. Підготовка молоді здійснюється в рамках єдиної ігрової філософії, в якій основний аспект робиться на технічну функціональність і розвиток ігрового мислення. Практично всім клубам довелося інвестувати кошти, щоб їхні центри підготовки могли відповідати новим вимогам DFB щодо інфраструктури, організації навчально-тренувального процесу, кваліфікації тренерів.

Реформувалася й система дитячо-юнацьких змагань, де юнакам заборонили перехід  в клуби на відстань більше ніж 100 кілометрів. Тут головне, що вона поетапно готує футболістів, готових до професійного спорту високого рівня. Вона була створена за активної участі німецького бізнесу, у тому числі автомобільних та хімічних концернів, які отримали вигідні стимули від держави. Зрозуміло, що зараз, в умовах війни, ми можемо про це лише мріяти. Але нове керівництво УАФ для прогресу та розвитку повинно звернути увагу й на проблеми дитячо-юнацького футболу, а не лише на  професійні змагання та суддівство. І вже зараз необхідно розробляти програму реформ, яка дозволить нам рухатися вперед.

– А яке ваше відношення до поновлення чемпіонату U-21?

– Позитивне. У нас після першості U-19 відбувається провал. Зараз говорять, що можна створити другі команди й заявити їх до нижчих ліг. Але, повірте моєму досвіду, у другій лізі, коли мова йде перш за все про результат, за який б’ються досвідчені мужики, на юних хлопців тренери ставку робити не будуть. Та й зламати їх в такій рубці, яка є там, можуть доволі швидко. А скільки в нас таких хлопців, які припиняють грати після 19-річного віку? Не всім же дано бути Забарними. Комусь потрібно більше часу, щоб набратися досвіду та заграти на відповідному рівні.

– Як проходило становлення тих же Степаненка, Кривцова, Сидорчука, Коваля, з якими вам довелося попрацювати в дублі та другій команді запорізького «Металурга»?

– У нас ще й Діма Чигринський грав. А хлопці зростали поступово. Тому ж Ковалю дуже пощастило, що він дебютував за першу команду в 16-річному віці відразу проти київського «Динамо». У нас тоді не могли через травми та дискваліфікації зіграти відразу три воротарі. І ось поставили Коваля, який видав блискучий матч і ще й наприкінці пенальті від Мілевського відбив. Так Макс відразу заявив про себе й згодом перейшов до «Динамо». На жаль, там його кар’єра не дуже склалася. Ну а інші хлопці просто змогли за рахунок своєї праці, самовіддачі та вміння розкрити свої найкращі якості стали лідерами в наших грандах. Я пам’ятаю, як палав бажанням грати Степаненко. Він був ще молодим і відіграв один тайм. Я побачив, що хлопець трохи підсів фізично, і хотів його замінити. Але Тарас буквально вмовляв, щоб я дозволив йому зіграти ще 15-20 хвилин. Ну і його відношення до тренувального процесу було просто вражаючим. Можливо, були хлопці талановитіші, але не дуже працьовиті. А без постійного тримання себе в тонусі й наполегливих тренувань тільки генії можуть досягати успіху. Це ж стосується й інших хлопців, яких ви згадали.

Прикро, що Запоріжжя, як і Кропивницький, мають чудові футбольні традиції та багато талантів, але професіональних футбольних клубів на вищому рівні немає. Хоча «Металург» в Першій лізі виступає, а «Зірка» – в аматорському чемпіонаті. І головний тренер Самір Гасанов, незважаючи на постійні зміни в складі, вимагає від хлопців бути бійцями й досягати успіху в кожному матчі. Але ж ми розуміємо, що все, тим більше в таких важких умовах, залежить від коштів. І я тут віддаю належне Максиму Березкіну, який, незважаючи на всі складнощі, багато чого зробив для розвитку клубу й покращення його інфраструктури. І зараз він продовжує фінансування в міру своїх можливостей.

– Я знаю, що, окрім Віктора Цуканова, ще декілька  ваших хлопців перейшли до професіональних клубів?

– Саме з цієї групи 2005 року народження Максим Скороход грає за львівські «Карпати -2» і забив чотири м’ячі . А в Першій лізі за команду Мирона Маркевича Макс вже зіграв 50 хвилин у одному поєдинку. Олександр Жадан підписав контракт з ФК «Олександрія», а Валерій Косівський та Юрій Михайленко – з луганською «Зорею». А ще багато хлопців виїхали за кордон і там продовжують грати.

– І все ж зараз загальна увага прикута саме до Віктора Цуканова. Розкажіть про свого талановитого вихованця.

– Зазначу, що я не є першим тренером Віктора. Його віднайшов зовсім маленьким чи ще не в дитячому садочку Ігор Хмельницький, світла йому пам’ять. І до 2014 року Цуканов тренувався в ДЮФК «Лідер». Але, на жаль, так сталося, що Ігор Хмельницький передчасно пішов із життя. Я якраз нещодавно повернувся із Запоріжжя й став керівником програми розвитку дитячо-юнацького та молодіжного футболу ФК «Зірка». І тут до мене звернулися батьки цієї групи 2005-06 років народження з проханням попрацювати із їхніми дітьми. Мені знову було приємно повернутися до практичної роботи й відчути цей тренерський адреналін. Тим більше, що хлопці тут, дякуючи Ігорю Костянтиновичу, підібралися талановиті. З цією групою я працював до початку повномасштабного вторгнення, після якого більшість хлопців поїхали в інші міста та за кордон.

А Вітя, хоча й був на рік молодше за інших, але відразу кинулося в очі, що це, незважаючи на не дуже міцні фізичні дані, дуже талановитий хлопчик. Його відрізняла гарна техніка, вміння організувати гру, жага боротьби й не по роках грамотне футбольне мислення. За своєю відданістю футболу Віктор мені нагадав Тараса Степаненка. Вони обидва готові були тренуватися більше задля того, щоб ставати кращими. Футбол для них завжди на першому плані. При цьому в школі Вітя не був відмінником, але навчався добре. Особливих проблем у цьому плані не було. Характер у нього такий, що він дуже спокійний хлопець. Якщо під час турнірів на виїзді деякі пацани могли десь порушити дисципліну, то у Віті ніколи такого не було. Він спокійно виконував усі вимоги й дотримувався розкладу.

Тренувань він ніколи не пропускав. При цьому завершував заняття чи не останнім, відпрацьовуючи те, що не дуже виходило. Міг Вітя прийти на тренування і з іншою групою. Він же був меншим за більшість своїх партнерів, але лідерські якості в нього просто відмінні. Я розумів, що для його прогресу потрібно грати, і ставив Віктора на матчі в різних турнірах і в чемпіонаті ДЮФЛ України.

– Знаєте, я тоді також працював у клубі й добре запам’ятав, як перед початком одного з поєдинків наставник гостей тут, у Кропивницькому, побачивши Вітюшу, вигукнув, що ви ще б дитячий садок виставили. Ну а далі цей «дитячий садок» просто познущався над суперниками. Він за амплуа та манерою нагадував Мессі, і ми його так і звали «наш Мессі».

– Так. Його краще не злити. Він все одно доведе, що кращий. При цьому, попри свій маленький зріст та дитячу статуру, Вітя ніколи не ухилявся від боротьби, у тому числі й у повітрі. І він примудрявся вигравати багато своїх єдиноборств. Так, його били, як будь-якого технічного виконавця. Але він підіймався й відповідав результативними передачами та забитими голами. І саме, у тому числі, завдяки діям Цуканова нам удалося в першому ж сезоні ДЮФЛ посісти друге місце в своїй групі й пробитися до плей-офф.

– А першими могли стати, щоб уникнути двораундового двобою з донецьким «Шахтарем» за вихід до фінальної частини?

– Ми невдало зіграли в одному з поєдинків, коли Віктора не було в складі. Він тоді поїхав із «Шахтарем» на закордонний турнір. Там він, здається, став найкращим гравцем, і «гірники» вже тоді хотіли його забрати. Але ми домовилися з батьками, що чемпіонат він за «Зірку» U-14 дограє. І в стиках ми вийшли якраз на «Шахтар». У Кропивницькому на штучному газоні поступилися через те, що арбітр за рахунку 1:1 чекав, поки гості не заб’ють вдруге. Я вже й не згадаю, скільки він додав часу. А в гостях ми грали на природному газоні на великому полі й витримали лише перший тайм. Ми ж вдома грали й тренувалися на штучному невеличкому полі. Тож у підсумку ми поступилися з великим рахунком. І для Віктора це був останній матч в нашій команді.

Я навіть пам’ятаю нашу розмову з Патріком ван Леувеном, який тоді керував Академією ФК «Шахтар» і відразу після матчу сказав, що цього хлопця вони остаточно забирають. Далі, з осені 2019 року, вже почалася «шахтарівська» історія Віктора Цуканова. А футбольний клуб «Шахтар» повів себе дуже цивілізовано, розрахувавшись із «Зіркою» за підготовку гравця.

– Ви очікували такого швидкого прогресу від свого вихованця?

– Я ж казав, що до всіх гарних футбольних якостей у Віті ще дуже міцний характер. Він розуміє, що нічого просто так із небес не впаде, тому наполегливо працює над собою. Така самовіддача приносить свої плоди. І те, що його помітили й взяли на збори с основною командою, – це вже гарний показник. Ну а там Вітя зміг себе проявити, забити три м’ячі в контрольних зустрічах і отримати не лише гарні відгуки тренерського штабу, але й пропозицію про новий п’ятирічний контракт. Для хлопця, якому щойно виповнилося 18, це вже непогано.

– Вас не засмучує те, що, на відміну від молодих бразильців, яких нещодавно придбали, йому поки не дали шансу проявити себе в офіційних поєдинках за «Шахтар»? (Розмова відбулася до офіційного дебюту Віктора проти «Крибаса». – Авт.)

– Цього варто було очікувати. І саме про це я йому казав, коли вітав із 18-річчям. А коли Вітя ще на новорічні свята завітав до мене в гості з поздоровленнями та подарунками, то відразу кинулося в очі, що він дуже подорослішав. Це вже не юнак, а людина, яка мислить по-дорослому. Тут же потрібно розуміти, що тренер ніколи не буде експериментувати, коли мова йде про досягнення результату. Те, що він потрапив до заявки на Лігу Європи, це, знову ж таки, гарно. Але за бразильців заплачені чималі кошти, і не ставити їх до складу – це стріляти в самого себе. Тим більше, що на позиції, де грає Віктор, зараз діє Георгій Судаков, який вважається чи не головною зіркою сучасного «Шахтаря». Можливо ще конкурувати з Бондаренком, але той все ж таки гравець менш атакуючого плану. Тому потрібно наполегливо тренуватися, а Вітя працює з основою, показувати все, на що здатен в чемпіонаті U-19, і чекати свого шансу. Для того, щоб претендувати на повноцінне місце в основі, необхідно додавати в фізичних кондиціях, але він ще росте. Сподіваюся, що до свого 20-річчя Віктор Цуканов усім все доведе й стане справжнім новим лідером «Шахтаря». Колись у збірній Україні грали по декілька наших земляків. Але після того, як завершили свої видатні кар’єри Андрій Русол, Сергій Назаренко та Андрій П’ятов, а Євген Коноплянка перебуває на роздоріжжі, ми  сподіваємося, що цю естафету підхопить саме Віктор Цуканов. Я щиро бажаю йому міцного здоров’я,  досягнути своєї мети й поповнити наше кропивницьке представництво в збірній Україні.