«Метаморфози творчості»

11:31
284
views

Під такою назвою нещодавно в обласному Центрі народної творчості відкрилася виставка робіт різьбяра зі Знам’янки Валентина Невкритого. На ній представлено близько 80 робіт, виконаних у традиційному для України мистецькому ремеслу різьблення по дереву.

Його вироби – це скульптури, інтер’єрні композиції, предмети декору, побуту, картини, сувеніри. Як матеріал художник використовує різні породи дерева: клен, дуб, липа, граб, горіх, груша та навіть кап (наріст на дереві). Якщо робота об’ємна, то з різних ракурсів в її формах виникає інший образ. І ці метаморфози вражають.

Після презентації пан Валентин дав коротке інтерв’ю.

– Розкажіть, будь ласка, дещо про себе. Де працювали, чим займалися?

– З 1975 по 1987 рік я працював у Знам’янській художній майстерні художником-оформлювачем. Потім після її розпаду займався інтер’єрами та ремонтом квартир в Одесі, Києві та інших містах. У той же час почав займатись різьбленням. Удома мав кілька гарних верстатів. Зробив для початку дубовий табурет, потім стіл… І таким чином дійшов до відкриття власного меблевого цеху.

– А хто ви за фахом?

– До армії я закінчив технікум за спеціальністю технік-електрик. Пропрацював рік за цією професією. Потім перейшов у художню майстерню.

– Коли ж у вас відкрився художній талант?

– З дитинства я малював непогано. А в армії моя ленкімната зайняла друге місце в частині. І коли я їхав до Казахстану, командир запитав: «Де працювати збираєшся?» Відповів, який маю диплом. А він: «Дурень, іди художником, гроші мати будеш!» Ну от, цим шляхом я і пішов.

– Не пригадаєте, якою була ваша перша робота з різьблення?

– Вона в мене вдома й понині зберігається. Це жіночий лик. Вона була проста. Потім з’явилися складніші. Наприклад, церковні кіоти, царські ворота у церкві села Васине, оклади для ікон, сувеніри та різні предмети інтер’єру.

– Це ваша перша виставка?

– Персональна – так. А до цього мої роботи експонувалися на виставці «Сувеніри Кіровоградщини» у Торгово-промисловій палаті 2017 року. Тоді я перший раз привіз сюди кап, і люди думали, що то якісь морські раковини. Тоді мало хто бачив вироби з капа і розумів, що це таке.

– Тож поясніть і мені, і читачам…

– Коли пошкоджене дерево починає заживлятись, на стовбурі утворюється наріст – кап. Коли з ним починаєш працювати, бачиш його якусь форму і фактуру. Ось тут, дивіться, я почав вибирати зайве і побачив – птах летить. А отут ось – горобчик сидить. Бачите, сама природа підказує. А отут ось які гарні переливи кольору. Якщо покрити його глянцем, наприклад, краще сприйметься малюнок, але пропаде енергетика дерева.

– Ця виставка – ваша нова віха. Але ж ви певно не зупиняєтесь на досягнутому. Тож розкажіть, над чим нині працюєте і що у вас в планах на перспективу?

– У мене з’явився токарний верстат 1940-го року випуску. Ні, не німецький. Наш, київський. Стояв він закинутий. Там не було лише передньої бабки. Днями ми його реставрували, налагодили. Тепер я маю змогу точити тарелі до 50 сантиметрів у діаметрі. А в планах маю такі пеньки, з яких незабаром вийде скульптура. Маю надію після закінчення війни поїхати з онуком за кордон, показати свої роботи. Я знаю, що там це пішло б на ура.