Едуард Докс – міст між Україною та Ізраїлем

11:20
485
views

Такі люди зустрічаються у нашому житті нечасто. Їм завжди тісні рамки однієї професії чи одного захоплення. Едуард Докс – із таких. Журналіст, літератор, перекладач, екскурсовод, знавець історії та всього, що пов’язує Україну та Ізраїль. А пов’язує наші країни багато.

– Едуарде, давайте почнемо нашу розмову з найпростішого: розкажіть, будь ласка, про себе.

– Я народився у Вінницькій області, у містечку Джурин. У побуті на вулицях Джурина були українська та ідиш. Тоді багато українців у Джурині розмовляли єврейською. Мабуть, це вплинуло й на мене, бо ідиш я знаю з дитинства. У 6 років я переїхав до Вінниці, де навчався у середній школі номер 17. Якось у сонячний зимовий день ми з моїм другом Сергієм Гончаруком гуляли вулицями Вінницької Єрусалимки. Якісь дві бабусі запропонували нам прибрати кригу у дворі, пообіцявши карбованець за цю роботу. Ми були піонерами, свідомими пацанами й допомагати старшим вважали за честь навіть безкоштовно. А тут ще заплатити цілий карбованець запропонували! Звичайно ж, ми схопили ломики і взялися до роботи з ентузіазмом. На якомусь етапі я помітив, що бабусі розмовляють між собою на ідиш. І теж сказав їм у відповідь якусь фразу єврейською. Ефект був приголомшливим. В результаті господиня сказала: «Ми зрозуміли, що ви не просто хороші хлопці, а дуже хороші хлопці! Тому ми заплатимо вам не карбованець, а два карбованці!» Це були перші гроші, які ми заробили. Минуло багато років, але відтоді я продовжую заробляти на життя за допомогою знання мов.

– Мені доводилося зустрічати ваші публікації в українській та ізраїльській пресі. Як вам вдається писати, як кажуть, «на два базари»?

– У цьому й полягав увесь сенс десятиліть моєї роботи в Україні. Мене до Ізраїлю забрали батьки, коли мені було 15 років. А коли 1994 року, відслуживши в ЦАХАЛі й трохи заробивши, я вперше приїхав до України вже дорослим, то був дуже зворушений. Особливо мене схвилювали речі, які залишилися такими, як я їх залишив 7 років тому. Природа, звуки, запахи, уподобання. Якийсь мужик у куфайці в електричці на Вінницю запитав у мене українською: «А ми Козятин уже проїхали?» А я йому у відповідь теж українською, несподівано для себе: «Я не звернув уваги». І думаю: але ж я 7 років не чув української мови! Сам був приємно здивований, що мови рідної не забув. Саме під час того візиту я вирішив, що переїду в Україну й стану своєрідним мостом між Україною та Ізраїлем. Так воно й вийшло. Моя робота у ЗМІ – це лише одна з граней моєї діяльності. Крім того, я багато років працював екскурсоводом та перекладачем для гостей з Ізраїлю. У грудні 2021-го, до 30-річчя встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем, я був визнаний у Києві одним із ченджмейкерів, які покращили відносини між двома країнами.

– Чим відрізняються ізраїльські ЗМІ від українських?

– Дуже сильно відрізняються. Особливо під час важких воєн, яких зазнають зараз обидві наші країни. Так, в Ізраїлі ніхто не забороняє арабську мову як мову ворога – ні у ЗМІ, ні у публічному просторі. Арабський персонал у лікарнях навмисне й голосно розмовляє між собою арабською, і ніхто навіть не думає зробити їм зауваження. Зауважте, я не кажу, що це добре чи правильно, але ситуація дуже відрізняється від української. Є ще одна істотна відмінність роботи преси під час воєн в обох країнах. Ізраїльська преса не приховує втрат від бойових дій. Ця інформація є засекреченою лише до моменту повідомлення рідних загиблого. Після повідомлення сім’ї інформація дозволяється до публікації. А критичні публікації на адресу прем’єр-міністра Нетаньяху в ізраїльських ЗМІ настільки зашкалюють, що іноді це наводить на думку про відверту підтримку ворога, за яку треба віддавати під суд! Але не можна – це буде порушенням свободи слова!

– З ким із відомих сучасників вам доводилося спілкуватися? Які яскраві епізоди залишились у пам’яті?

– 2008 року група народних депутатів Верховної Ради запросила мене супроводжувати їх під час візиту солідарності до Ізраїлю як перекладача до 60-річчя незалежності єврейської держави. Серед інших зустрічей мені довелося перекладати виступ президента Ізраїлю та патріарха світової політики Шимона Переса. Він був уже немолодою людиною, але мова його була дуже зрозумілою та захоплюючою. Він говорив тоді, наприклад, що якщо греки подарували людству мистецтво, а римляни – право, то ми, євреї, подарували світу найневдячнішу річ – моральність, маючи на увазі біблійні 10 заповідей. Він говорив дуже багато цікавого. Наприклад, про те, що єврейське вічне невдоволення всім Ізраїль перетворив на двигун прогресу і поштовх до різних наукових винаходів та стартапів. Я працював із багатьма відомими політиками, журналістами, акторами. Але та промова Переса на зустрічі з українськими депутатами особливо запам’яталася.

– Ви ж не лише журналіст, а й літератор? Про що пишете у книгах?

– Напевно, літератор – це про мене голосно сказано. Я скоріше перекладач та видавець. Наразі я видав три книги. Перша – це збірка мудрих висловів раббі Нахмана з Брацлава у моєму перекладі українською «Ти там, де твої думки». Книга вийшла у національному київському видавництві «Веселка» у 2021 році, над нею працював цілий творчий колектив, і вийшла вона дуже гарною. Ще один київський ізраїльтянин, художник Альберт Еліезер Фельдман, люб’язно надав для книги свої чудові картини. І книга вийшла трохи революційною. Начебто й хасидська книга, але водночас із картинками, чого раніше ніхто не робив. Другу книгу було видано вже під час війни у Друкарському дворі Олега Федорова. Називається вона «Український репортаж івритом». Це збірка моїх найкращих кореспонденцій з України для ізраїльської газети Yeditoh Ahronot за 28 років роботи в Україні. Перша частина книги повністю присвячена туристичним пам’яткам та родзинкам України. Інші – політичним подіям починаючи з 2013 і до першого року війни у 2022. Ця книга більше цікава для екскурсоводів та фахівців з історії. І третю книгу було видано в Кишиневі. Це переклад російською мовою молдавського видання про актора Міхая Волонтира, який зіграв роль Будулая. Вийшла класна монографія з величезною колекцією унікальних та якісних фотографій актора та з дуже відвертою розповіддю про його біографію. Ця книга продається в книгарнях Молдови та Ізраїлю, але, на жаль, в Україні її не можна продавати через законодавчі обмеження щодо російської мови. Навіть попри те, що Волонтир засудив окупацію Криму та пішов з життя у 2015-му. Усі книги можна замовити Новою поштою.

– Проведення екскурсій – це ще одне ваше хобі чи робота?

– Екскурсії – це улюблена робота, якою я займався не менше 20 років, але, на жаль, позбавлений її вже два останні роки.

Україна – це унікальна для міжнародного туризму країна. Але зазначу, що окрім загальних туристичних родзинок Україна має дуже великий потенціал для єврейских туристів. Майже вся Україна була в смузі осідлості. Тому кажуть, що на карті України майже немає позначень, які б не були джерелом єврейських прізвищ. Наприклад: Бердичевский, Немировський, Він­ницький тощо. Україна – єдина в світі країна, на теріторії якої ходили грошові купюри із надписом на ідиш. В Україні найкращий у світі пам’ятник Шолом-Алейхему, Богдан Сильвестрович Ступка був найкращим у світі виконавцем ролі Тев’є.

Серед громадян Ізраїля, як серед держави емігрантів, дуже популярні подорожі до батьківщини предків. З такими замовниками, серед яких були дуже відомі люди, ми об’їздили всю Україну.

Мені дуже не вистачає екскурсій Україною, як і моїм численним ізраїльським туристам-мандрівникам. Я адмін групи у ФБ «Ізраїльтяни в Україні», через яку вже два роки чути численні голоси з надією на завершення війни в Україні, відновлення авіарейсів та міжнародного туризму.

– Тепер, коли наші читачі вже знають, з ким мають справу, поговоримо про наболіле. І в Україні, і в Ізраїлі йдуть воєнні дії – що спільного та чим відрізняються ситуації у двох країнах?

– Це справді дуже болісна для мене тема. Я дуже важко переживаю через війну в Україні. Ця війна повністю перевернула моє життя. З лютого 2022 року я втратив чотирьох близьких друзів. У мене були величезні туристичні плани та перспективи для розвитку України. Жахливий за жорстокістю і нечуваний за садистськими збоченнями напад Хамасу на Ізраїль 7 жовтня – це ще більший біль, оскільки зачепив дуже близьких мені людей та ізраїльську концепцію безпеки. Обидві війни завдають мені величезного болю. Але слід пам’ятати, що ці війни дуже відрізняються одна від одної. На мою думку, конфлікту в Україні можна було уникнути. Ізраїлю ж довелося зіткнутися з вбивцями, які за день знищили 1400 мирних людей, відрізали голови нашим дітям, дружинам, матерям. Окрім цього, вони захопили дві з половиною сотні заручників. Немовля, Кфіра Бібаса, якому не було й року від народження, вони взяли у заручники!

– Українські військові досить часто ідеалізують ЦАХАЛ. Ви, як то кажуть, у темі – спілкувалися і з тими, і з іншими. Поділіться враженнями.

– Знаєте, ще взимку 2015 року я вперше поїхав на Донбаський фронт та зробив перший репортаж звідти на івриті для ізраїльського порталу Ynet. Ми їздили з волонтерами, і бійці запропонували постріляти по мішенях. Я тоді вперше після демобілізації взяв у руки автомат. І при цьому виявилося, що мій результат був найкращим серед волонтерів. Хтось сказав: «Ось вона, школа ЦАХАЛу!» Пригадую, було приємно. Це щодо особистого досвіду. А взагалі я вже згадував про початковий провал ізраїльської армії 7 жовтня. Щоправда, дуже швидко провели масову мобілізацію й поставили під рушницю. Фактично 360 тис резервістів призвали за 2 дні. Але все одно, мабуть, не треба нікого ідеалізувати. Крім того, ізраїльська бронетехніка під час нинішньої війни перейняла досвід українських колег щодо встановлення захисних пристроїв від безпілотників на бронемашинах та інших. Водночас ізраїльська армія вже пів року не може звільнити більшу частину заручників. А з іншого боку, ЦАХАЛ сьогодні веде складні бойові дії в небаченій досі системі тунелів, із чим не доводилося стикатися ще жодній армії світу. Але все одно перемога буде за нами! Альтернативи ми не маємо.

Позавчора я повернувся з групою міжнародних журналістів із Метули – найпівнічнішого містечка Ізраїлю. Метулу вже майже півроку евакуйовано. Мальовничі будиночки потопають у цитрусових деревах, плодів яких ніхто не збирає. 130 будинків селища пошкоджено внаслідок щоденних обстрілів Хізбалли. Тим не менш, Ізраїль поки не починає повномасштабної операції на півночі, не закінчивши війни в Газі.

– Коли я чую від політиків фразу «Україна має стати як Ізраїль», завжди засмучуюсь. По-перше, в Ізраїлі теж проблем сила-силенна. Наприклад, із тією ж мобілізацією. А по-друге, будь-яка копія завжди гірша за оригінал.

– Згоден з вами. Мені згадується інтерв’ю, яке я брав у перші дні лютого 2014 року у першого президента України Леоніда Макаровича Кравчука. Це було ще до снайперів на Майдані, Крим був українським, і майже всі ще були живі. Леонід Макарович нагадав мені тоді, що, згідно з Конституцією, Україна – позаблокова та нейтральна держава. Тому переконаний, що Україна має бути великою Швейцарією. Бути мостом між Сходом та Заходом, а не інструментом у руках тих, хто за рахунок України вирішує свої геополітичні інтереси.

– І останнє запитання. Про що буде ваша наступна стаття, книжка, екскурсія?

– Я мрію написати, що війна в Україні закінчилася. Авіарейси незабаром відновляться. І ми знову починаємо водити екскурсії цією чудовою країною.