Наше футбольне щастя

11:09
395
views

Дуже складно згадати, коли виступ українських збірних усіх вікових категорій був таким успішним.  А  24 березня взагалі можна вважати чи не найкращим і найщасливішим днем в українській футбольній історії.

 

Спочатку молодіжна збірна України на виїзді розгромила суперників із Азербайджану – 0:3. Команда Унаї Мельгоси з шістьома перемогами у шести поєдинках очолює свою відбіркову групу до Євро U-21, яке відбудеться в 2025-му році в Словаччині.  Потім юніорська збірна серед гравців до 19 років, яку очолює вихованець кіровоградського футболу Дмитро Михайленко, з таким же рахунком здолала швейцарців і забезпечила собі участь у фінальній частині чемпіонату Європи 2024 року в Північній Ірландії. І нарешті  національна команда у вирішальному матчі стадії плей-офф здобула чергову вольову перемогу, цього разу над ісландцями – 2:1, і в червні зіграє в фінальній частині Євро в Німеччині. Якщо до цього додати ще й успіх підопічних Юрія Мороза зі збірної U-17, які пробилися до 16-ки найкращих європейських команд, що розіграють нагороди свого Євро з 20 травня по 5 червня 2024 року на Кипрі, то це взагалі виглядає просто неймовірно. Але сьогодні ми зосередимося на головній команді, її непростому шляху до мети, вирішальному матчі з ісландцями та шансах у Німеччині.

Х-фактор Сергія Реброва

Зараз уже можна з усією впевненістю сказати, що запрошення на посаду головного тренера національної збірної Сергія Реброва себе повністю виправдало. Так, на старті, в очікуванні Сергія Станіславовича, ми втратили три очки в Англії. Але, чесно кажучи, хто сподівався після жеребкування, що в такій групі, де Україні дісталися переможець і фіналіст минулого Євро, ми до останнього туру будемо боротися за пряму путівку на чемпіонат Європи. Та англійці зараз за своїм підбором виконавців є чи не найголовнішими претендентами на перемогу у Євро 2024. У тому ж першому матчі, коли національною командою тимчасово керував Руслан Ротань, можливо, на чолі з Ребровим ми б не зіграли так безбарвно, але не факт, що досягли б позитивного результату. Адже у виїзному поєдинку з італійцями вже Ребров, який знаходився в пошуку, припустився декількох тактичних помилок і зазнав своєї єдиної поразки у відбірковому турнірі. Та вже й тут ми краще провели саме другий тайм і навіть могли розраховувати на нічию. І ця нестабільність була чи не головною проблемою команди Реброва в будь-якому складі, в усьому відбірковому турнірі й навіть у плей-офф. Єдиний, на мою думку, цільний матч без суттєвих провалів ми зіграли у Вроцлаві проти тих же англійців – 1:1. Там не потрібно було застосувати план Б, адже ми забили першими, доволі потужно грали з самого початку й витримали цей ігровий ритм до фінального свистка. А визначальним із точки зору тренерської роботи Реброва й вміння впливати на хід гри став, на мою думку, гостьовий поєдинок з північномакедонцями, у якому ми поступалися після першого тайму – 0:2. Це була перша гра нового коуча на чолі збірної. І після поразки від англійців невдача в наступному протиборстві фактично ставила хрест на наших сподіваннях. Але після абсолютного провалу до перерви Сергій Ребров за рахунок вдалих замін і тактичних перебудов зумів переломити хід боротьби, і команда вирвала цю вікторію – 3:2. При цьому вирішальний гол Віктор Циганков забив незадовго до фінального свистка, і це також стало нашим фірмовим почерком. І далі цей план Б рятував ситуацію ще не один раз. Другий матч із Північною Македонією (2:0) та обидві гри з Мальтою (1:0, 1:3) вийшли нервовими та нерівними. Часом навіть такі суперники нас перегравали, і за результат було дуже тривожно. Але й тут тренерське чуття Серія Станіславовича не підвело. Достатньо згадати неймовірний гол Караваєва, який вийшов на заміну, на останніх секундах у ворота македонців та довіру Мудрику, який поставив крапку в дуже фартовому двобої на Мальті. А ще Ребров шукав найкращий склад протягом усього відбіркового циклу. І те, що перші матчі в воротах чудово грав Бущан, завершував груповий турнір вже не менш надійний Трубін, а в плей-офф команду рятував уже Лунін, є лише одним із свідчень такого пошуку. Та й своє постійне місце в основному складі на позиції правого латераля Юхим Конопля відвойовував у конкурентів. А в останній грі з італійцями наш головний тренер ризикнув поставити в центр захисту разом із Забарним Олександра Сватка. І якщо ми не пропустили, то цей ризик був виправданим. Інша справа, що забити українцям також не вдалося – 0:0. Але те, що діючі чемпіони Європи на останніх хвилинах грали на утримання рахунку, який їх влаштовував, і цілком могли програти, якби був призначений пенальті в суперечливому епізоді після падіння Мудрика, свідчить про те, що легкою ця нічия для «скуадри адзурри» не була. І недарма ж підопічні Лучано Спалетті раділи після фінального свистка, як діти.

Ну а для нас, на щастя, ще був плей-офф Ліги націй. І тут Сергію Реброву, який залишився без своїх травмованих лідерів Степаненка та Ярмоленка, знову прийшлося йти на ризик і робити непростий вибір. І в півфіналі зі збірною Боснії та Герцеговини та в фіналі проти ісландців нашому головному тренеру знову прийшлося переходити на план Б після того, як ми пропускали першими. І Сергій Станіславович продемонстрував якесь просто неймовірне відчуття того, що потрібно зробити для перемоги. У півфіналі це був вихід на поле Маліновського та особливо Яремчука. А у фіналі в другому таймі вже свою велику роль зіграли Циганков, якого абсолютно розумно приберегли саме для цього протиборства, Судаков, якого в перерві висунули ближче до атаки, та відкритий простір на флангах. І саме завдяки цьому двічі мав шанси забивати Миколенко, і саме завдяки цьому забили Циганков і Мудрик. І є вища справедливість в тому, що вирішальний гол забив саме Михайло Мудрик, на якого звалився шалений рівень хейту після його не дуже вдалої гри за «Челсі». Не дарма ж сам Михайло назвав цей забитий м’яч одним із поки що головних у своїй кар’єрі.

А Сергій Ребров уже став рекордсменом серед усіх головних тренерів збірної України. Нікому до Сергія Станіславовича не вдавалося виграти чотири поєдинки, поступаючись суперникам у рахунку. Але дуже хочеться, щоб у майбутньому в нашій грі не було перепадів, а працював перший план і ми б диктували суперникам умови від початку й до завершення матчів.

І, знаєте, Реброву ще й пощастило. Він очолив чи не найталановитішу та найперспективнішу українську збірну за всі часи незалежності. Ніколи раніше ми не мали такого представництва в провідних європейських чемпіонатах. Якщо поглянути на стартовий склад проти збірної Ісландії, то лише Матвієнко, Бражко, Судаков і Конопля грають в українській Прем’єр-лізі. Інша сімка виступає в іспанських «Реалі», «Жироні» та «Севільї» (Лунін, Циганков, Яремчук), англійських «Евертоні», «Бредфорді», «Челсі» (Миколенко, Забарний, Мудрик) та італійській «Дженоа» (Маліновський). А в запасі ще були Трубін (португальска «Бенфіка»), Зінченко (англійський «Арсенал»), Сидорчук (бельгійський «Вестерлоо»)  та Таловеров (австрійський «ЛАСК»). Та й в УПЛ талантів також вистачає. Згадаємо хоча б вихід на заміну проти боснійців Гуцуляка та його вдалий дебют. І це чудово, що в головного тренера національної збірної є вибір із гравців українських та закордонних клубів, є можливість перебудовувати та підсилювати гру й за рахунок цього перемагати.

Враження очевидця

Чомусь здається, що за поєдинком проти ісландців слідкували навіть ті українці, які до цього не дуже цікавилися футболом. Тож переказувати вам, як розгорталися події, немає особливої потреби. Ви самі все бачили й також були неймовірно щасливими. І гравці чудово розуміли відповідальність і, можливо, такий психологічний тиск, коли поразку важко було зрозуміти й сприйняти, заважав їм перемагати більш упевнено. Але вони таки перемогли й порадували не лише вболівальників в Україні й особливо наших воїнів, яким дякували за можливість грати, але й своїх численних шанувальників, які підтримували збірну в матчі з ісландцями на стадіоні у Вроцлаві. Серед них був і наш земляк Євгеній Колос, з яким ми підтримували нашу збірну ще на попередньому Євро в Амстердамі, Бухаресті та Римі. Євгеній переїхав до Польщі ще до широкомасштабного вторгнення. А після початку великої війни він веде активну волонтерську діяльність, допомагаючи ЗСУ всіма можливими засобами. І навіть цю неймовірну перемогу йому вдалося конвертувати в таку допомогу. Тож пропонуємо вам ексклюзивні враження Євгена Колоса з Вроцлава:

– Перед грою був дуже великий ажіотаж, і з квитками на матч виникли серйозні проблеми. Мій син після перемоги над боснійцями всю ніч «ловив» в інтернеті можливості  їх придбати. Так сталося, що одна людина в нас не змогла відвідати матч. І в нас вирвали квиток, який коштував 250 злотих (2500 гривень), перед грою навіть за подвійною ціною. Я зустрів багато справжніх фанатів, з якими познайомилися ще на попередньому ковідному Євро. Люди до Вроцлава приїхали не лише з Європи, але й з усього світу. Ми бачили шанувальників України з Канади, США та деяких інших країн. Ще яскравий приклад. Один хлопець після нещасного випадку лікувався в опіковому відділенні у Вроцлаві. Так ось він буквально з-під крапельниці в бинтах прибіг для того, щоб підтримати нашу команду.

Дуже багато було студентів, які навчаються в Польщі. До речі, саме у Вроцлаві проживає найбільша українська діаспора. Так що відчутна підтримка нашій команді була гарантована. І з місцем проведення поєдинку з ісландцями абсолютно не помилилися. Але спеціальної жовто-синьої фан-зони, як в Бухаресті, тут не було.

Перед грою вдалося зустрітися й поспілкуватися з ісландцями. Їх було чоловік п’ятдесят у ресторації в центрі міста. Вони споживали дуже багато пива, але тільки на вигляд вони великі та грізні. А так – абсолютно неагресивні, а навпаки, неймовірно дружелюбні. Наше спілкування вийшло абсолютно позитивним. Ісландці чудово знають, що відбувається зараз в Україні, і всіляко нас підтримують. Я читав, що навіть головний тренер їхньої збірної Харейде в своїй родині приймав українських біженців. Ну й цікаво те, що після гри він заявив, що іншим програти було б більш прикро. Це викликає повагу.

А вже на самому стадіоні за правими воротами розташувалися українські ультрас, які заводили весь стадіон і не змовкали ні на хвилину. Трибуни на 45-тисячній арені були заповнені відсотків на дев’яносто. І то, здається, вільні місця залишили на якусь вимогу УЄФА.

Цей стадіон, до речі, не є ареною якогось із польських клубів, а належить місцевому м’ясокомбінату. Можливо, там невисока орендна плата, якщо наші вирішили грати саме тут. Газон із трибун виглядав абсолютно нормальним. Можливо, десь були проблемні ділянки. Адже я бачив, що під час голу в наші ворота Маліновський підсковзнувся. Яремчук взагалі вимушений був змінити бутси. Але в цілому я не думаю, що газон заважав грати.

Мені цей матч нагадав останній бій Олександра Усика проти Даніеля Дюбуа, який також проходив у Вроцлаві і який пощастило відвідати. І тоді, і зараз була абсолютна впевненість у нашій перемозі. Я відчував, що двічі поспіль українці не зможуть зіграти погано в нападі. І коли після першого тайму навколо хвилювалися, я поставив на перемогу збірної України відчутну суму при коефіцієнті 3,75 на виграш українців. Я, до речі, так зробив і минулого разу й також виграв. І всі кошти я відправив на підтримку ЗСУ.

Під час гри багато скандували «Слава ЗСУ!», співали «Червону руту» і лунали звичні для футболу заряди. Звісно, що вітання пуйлу ми також передавали неодноразово. Серед уболівальників, як я вже відмічав, більшість була молодого віку. На минулих матчах немало було людей від 35-ти та старших, але цього разу їх значно поменшало. Ісландці, а їх у спеціальному секторі зібралося чоловік вісімдесят, уболівали не дуже активно. А ми хвилин 75 провели на ногах. Об’єднавча позитивна аура просто вражала. Хоча без неприємних інцидентів не обійшлося.

Вже після матчу ми зустрілися з нашими хлопцями, яких ще на початку гри через бійку, яку своїми образливими вигуками про знищене зерно спровокували поляки, вивели зі стадіону. Добре, що до поліцейського відділку не забрали.

Якщо повернутися до футболу й безпосередньо до гри, то дуже сподобалася динаміка та швидкості в роботі з м’ячем та при прийнятті рішень. Українці виглядали значно технічнішими, ніж суперники. Хоча в декількох моментах у першому таймі ісландці здивували своїми сміливими рейдами. Гол у наші ворота сприйняли гулом розчарування, а коли наш гол відмінили, то розчарування було вдвічі більшим. Знаєте, майже весь стадіон на якусь мить замовк. А взагалі класно працював арбитр Тюрпен, який не заважав футболістам грати. Навіть після пропущеного голу відчувалося, що за класом збірна України вища. І тут знову повернуся до поєдинку Усіка проти Дюбуа, де Олександр, особливо не форсуючи хід подій, був повним господарем ситуації. Так і наші футболісти з початку другого тайму стали діяти швидше, класно мінялися позиціями й постійно нагнітали ситуацію біля воріт суперників. Відчувалося, що наш гол – це справа часу. А коли швидко відігралися, то я особисто зрозумів, що ми поїдемо на Євро. Були декілька хвилюючих моментів, коли врятував Лунін, але в цілому збірна України виглядала більш злагодженою та наполегливою. Дуже сподобалися Циганков і Судаков, який багато рухався й частіше за всіх отримував м’яч. Його передачі частіше доходили до адресата. Мудрика дуже щільно тримали вдвох, а то й третій гравець туди зміщався. Але коли виникав простір, то втримати його дуже складно. І коли забивали другий гол, то він несподівано змістився до центру й залишився сам перед воротами. А Циганков та Судаков відвернули на себе увагу й вивели Михайла на удар. Емоції, коли ми забили вдруге, важко передати. Це потрібно було особисто відчути, коли на трибунах просто загальна ейфорія, яка не припинялася вже до фінального свистка. Підсумовуючи, скажу, що весь матч для мене пролетів як одна хвилина.

Після гри всі наші хлопці подякували кожному сектору. Зінченку деякі відчайдухи кидали свої смартфони, і він робив селфі. А потім ще й відбивав у поліцейських уболівальника, який вискочив ближче до футбольного поля. І Сашко таки добився того, щоб цього та інших хлопців відпустили, і зробив з ними спільне фото.

Потім до ранку весь Вроцлав став українським. І це було емоційне та щире святкування українців чи не в кожному барі та ресторані. Були з нами й прогресивні поляки, і навіть білорус, який щиро вболівав за Україну й дуже радів нашому успіху.

Стосовно підтримки України поляками, то найпрогресивнішою в цьому плані є польська молодь, яка відчула на собі переваги європейських цінностей життя. І за це свято потрібно подякувати Польщі, яка прийняла нашу збірну під час цього відбору, створила класні умови й принесла таку бажану перемогу.

Погляд у майбутнє

Євген Колос збирається відвідати всі матчі збірної України в Німеччині. Залишилося лише придбати квитки, про продаж яких вже оголосили на офіційному сайті УАФ. Знаючи наполегливість у цьому питанні мого товариша, можу сказати, що одного спецкора «УЦ» на Євро 2024 ми точно будемо мати.

Стосовно подальших шансів і перспектив збірної Сергія Реброва уже безпосередньо на фінальній частині чемпіонату Європи, то тут все в наших руках. Збірні Румунії та Словаччини, з якими зіграємо 17 та 21 червня о 17.00 в Мюнхені та Дюссельдорфі, не здаються такими, яких дуже важко здолати. За підбором виконавців ми точно сильніші. Отже, у нас і в бельгійців є всі можливості для того, щоб перетворити особисту зустріч 26 червня о 19.00 в Штутгарті на з’ясування стосунків учасників плей-офф. Є ще варіант у нас і з третім місцем, як на минулому Євро, але про це зараз навіть думати не хочеться.

На мою думку, ця збірна значно сильніша за команду Андрія Шевченка. Хоча їй не завадить досвід Андрія Ярмоленка й Тараса Степаненка. Тим більше що кількість заявки, як і на минулому Євро, збільшиться з 23 до 26 футболістів. Тепер головне – спокійно розрахувати сили, уникнути ушкоджень і підійти до чемпіонату Європи в оптимальних кондиціях і в бойовому складі. Перед самим турніром заплановані три контрольних поєдинки із Німеччиною, Польщею й Молдовою. Два перших конкуренти – також учасники Євро, і на їх фоні можна буде оцінити свій рівень готовності.

Але поки що давайте разом порадіємо, що збірна України вдруге в своїй історії , але саме тоді, коли це найбільш необхідно країні, подолала стадію плей-офф і вчетверте зіграє в фінальній частині Євро.