Театр судових справ

11:15
879
views

Як відомо, відсторонений від посади директора обласного академічного театpу ім. М. Кpопивницького через підозру в отриманні хабаря Сергій Корнієнко був випущений під заставу. 7 червня у Подільському райсуді відбудеться попередній розгляд справи. Ми зв’язалися з Сергієм і поставили декілька запитань.

– Ким, на вашу думку, був інспірований ваш арешт?

– Наразі я не можу озвучувати свої здогадки, як мінімум, тому, що це тільки здогадки, а чуток та неперевіреної інформації в нашому інформаційному просторі і без того забагато. Але однозначно можу сказати, що, ким би це дешеве інсценування не було влаштовано, подібні дії однозначно шкодять країні, шкодять театру. Вони мають абсолютно зрадницький характер і спрямовані на те, аби колапсувати важливі процеси в театральному просторі. Якщо піти методом виключення, можу сказати, що ініціатори мого арешту навряд чи є представниками теперішньої влади.

Поясню, чому так вважаю. Коли відбувався конкурс на заміщення цієї посади, в якому я брав участь, з боку представників обласної влади я чітко бачив пророблені кроки назустріч театру. Як мінімум, вони затвердили приватизацію чотирьох службових квартир, аби працівники театру змогли взяти їх у власність. Також фінансували покладання асфальту перед театром, підвищили зарплатню і запланували ще більше підвищення.

Кого ще я б виключив зі списку ймовірних ініціаторів цієї судової вакханалії – творчий склад театру. Бо попри певні мистецькі розбіжності, сумніви та шорсткості, що для мистецтва цілком нормально, в роботі над творчим матеріалом були задіяні всі. Всі дійсно працювали на благо мистецтва і не були зацікавлені в розвалі таких важливих для людей театру процесів.

– Нагадайте, будь ласка, нашим читачам, що було здійснено за час вашого директорування, адже попередній керівник на свій захист оперував саме такою звітністю.

– Ми розпочали проєкт «Мистецтво лікує» для поранених воїнів, випустили вистави «Кохання-листування», «Пошились у дурні», «Острів скарбів», «Марко Лукич», «Як важливо бути серйозним». Почали роботу над виставою «Ці руки нічого не крали» та «Перед волею». Всі ці роботи були зроблені різними режисерами, які проводили майстер-класи, працювали з акторами. З боку адміністративного корпусу також все було добре. Середній заробіток театру був вище за середній заробіток останніх дев’яти місяців, що передували моєму приходу. Також ми запустили в роботу буфет, в якому для всіх працівників театру є корпоративна знижка 20 відсотків. Ми провели гарячу воду в гримерні. Почали співпрацю з творчою молоддю, зі студентами. Планували створити літню сцену, щоб на великі свята була можливість проводити там певні заходи. Гадаю, вам зрозумілий контекст: в театрі вирувало активне творче життя, йшла робота. І виходить, що люди, які вирішили витягнути цеглинку з цієї працюючої конструкції, хотіли, аби всього цього не відбувалося, хотіли, аби театр не працював, не розвивався.

Наразі маємо, що всі ці інфоприводи просто руйнують театр, обезцінюють його і спотворюють театр у сприйнятті глядачами. Замість того, аби обговорювати нові прем’єри, чекати нових мистецьких подій, долучатися до мистецтва, нам всім пропонують брати участь в брудних судово-політичних іграх. Це завдає неймовірної шкоди всім працівникам театру. І це дуже сумно.

– Чи відчували ви якийсь тиск під час слідства?

– Лише тиск від усвідомлення глибини абсурдності того дійства, в якому я зараз вимушений брати участь.

– Які ваші наступні дії?

– Зробити все можливе, аби такі сценарії більше не мали місця в нашому просторі, аби якомога менше людей (в ідеалі – більше ніхто і ніколи) потрапляли ось в такі схеми, в яку мене було затягнуто.

– В разі виправдання чи повернетесь ви до виконання обов’язків директора театру?

– Якщо, стоячи на старті, постійно зазирати в кінець, то ніколи не зрушиш з місця. Я наразі рухаюся степ-бай-степ. Тому, коли ця історія дійде до свого фіналу, я проаналізую ситуацію і тільки тоді буду приймати рішення, зважаючи на всі обставини, які бачитиму на той момент. І ще я хочу зауважити, що зараз ми говоримо про мене, але не варто випускати з поля зору й інших людей – колектив театру, який переживає не найкращі часи через всю цю ситуацію. Найгірше, що може статися з театром – це коли люди перестають любити свою роботу, це коли вони замість того, аби об’єднуватися у мистецтві, розділяються на якісь групи, клани, ненавидять одне одного. А саме цей процес, на жаль, і запущено. І, виходить, замість возз’єднання заради вибудови чогось важливого, сенсового, значимого, відбувається руйнація. Це дуже і дуже прикро. Це мені болить. І тому я дуже сподіваюся, що робота над виставою «Перед волею», яка наразі відбувається, зможе об’єднати колектив. І я б дуже хотів, щоб всі наступні кроки всіх учасників театрального процесу були спрямовані саме на це – на злагодження, на об’єднання. Якщо в мене ще колись буде нагода і можливість до цього долучитися, я б хотів спрямувати сили саме на це. Незалежно від того, в якій ролі, на якій посаді чи в якій якості – художнього керівника, колеги чи глядача.

– У ваших відповідях чітко простежується адвокатська лінія захисту. Ви обійшли усі гострі кути. Боїтесь чи щось приховуєте?

– А чого боятись чи приховувати? Те що простежується лінія захисту, це значить адвокати працюють. Театр судових справ — новий для мене жанр. Ваша справа дізнатися першим чим все закінчиться, провокувати мене на відповіді. Або щоб я в медійному просторі ввійшов у відкритий конфлікт. Але є певна стратегія захисту і атаки. Це ж тільки початок історії, на жаль. Не потрібно пришвидшувати події, все буде вчасно. Вистава обіцяє бути цікавою.