У темряві видніше

11:54
493
views

Ледве вирвався з минулого, одразу вскочив у сьогодення.

М. М. Жванецький.

 

Півстоліття тому була модною фраза «Темрява – друг молоді», тепер життя у сутінках стає долею цілої країни. Генератори, павербанки та батарейки не рятують. Наше сьогодення змінюється кардинально.

Звісно, ​​у всьому винна війна, і руйнація енергосистеми України – її наслідок. Можна довго та емоційно розмірковувати про підлість нашого супротивника, але тисячі смертей військових та мирних жителів набагато страшніші.

Суворий графік подачі електроенергії підтверджує той факт, що війна ведеться не тільки на сході та півдні, і відгородитися від неї не вдасться навіть тиловим областям. Тих земляків, які від цього жахаються, одразу «заспокою»: у Києві й Одесі ще гірше, ніж у Кропивницькому. І, мабуть, не лише там. Більше того, далі буде ще жорсткіше, ще важче – це розуміють уже не лише енергетики. Такий розвиток подій неминучий, навіть якби сталося диво і війна закінчилася. З цією думкою всім треба звикнутись, припинити істерити у Фейсбуці, забути про звичний комфорт та перебудувати своє життя.

Багатогодинна відсутність світла сильно дисциплінує і спонукає одних до сну, а інших до роздумів. Щоправда, думки в голову лізуть дедалі сумніші, найнав’язливіша з них – про те, що Україна до великої війни виявилася не готовою. Тисячі громадян добровільно стали на її захист, а країна загалом виявилася до російсько-української війни не налаштованою ні економічно, ні ідеологічно, ні психологічно. І це не просто некомпетентність чи помилка влади, це злочин проти свого народу. Наголошую, центральної влади. А саме – всіх шести президентів незалежної України. І це факт, який увійде до підручника історії незалежно від того, як і коли закінчиться війна (а вона обов’язково закінчиться!) та хто буде її черговим інтерпретатором.

Дві невеликі картинки дня теперішнього. Одна – з Інтернету, знята зовнішньою відеокамерою. Одеса. До молодого чоловіка на вулиці підходить співробітник ТЦК у військовій формі, обмін короткими репліками, після чого хлопець дає у зуби військовому і продовжує спокійно крокувати. No comment.

Інша – із Кропивницького. На вулиці Шевченка у два ряди стоять машини перед світлофором. Ліворуч від нас авто, яке раніше називали «шарпак», а тепер – «корч», років із 30 тому це була четверта модель «жигулів». Світлофор перемкнувся, «четвірка» газує сизим димом, але рушити не може. Новенький «вольво», який стоїть за нею, голосно сигналить. З пасажирського місця «корча» вискакує засмаглий, як ефіоп, мужик у камуфляжі і кричить нетерплячому водієві в крутій тачці: «Ти шо, сука, на війну спізнюєшся?! Стій, чекай!» І починає штовхати свою машину, застрибуючи вже на ходу. Both no comment.

Можна, звичайно, за звичкою переконувати народ, що всім потрібно затягнути паски, закусити губу, зціпити зуби, економити на сірниках та милі, заткнутися і не скиглити. Так уже неодноразово було у минулому, двадцятому, столітті. Але нині – час інший, у третьому тисячолітті терпіти холод і темряву просто принизливо!

Сто разів писав і, мабуть, ще не раз буду про те, що багатьох негараздів можна просто уникнути або пом’якшити їх суто організаційно-технічно. Сьогодні вимкнення світла призводить до неузгодженості та необґрунтованих відключень води, світлофорів, кабельних мереж, провайдерів інтернету, охоронних сигналізацій, вуличного освітлення та цілої купи аналогічних проблем. Через нерозбірливі відключення найближчим часом закриються тисячі підприємств, погіршиться постачання населення необхідним. Про ціни й тарифи навіть не кажу – самі все розумієте. Весь цей комплекс проблем має координувати влада, вона повинна реагувати на наші негаразди і не плодити папірці, а знаходити рішення. А інакше – на який хрін вона нам потрібна за наші ж гроші?

Ця колонка виходить через кілька днів після Дня журналіста, який цьогоріч не став святом для більшості людей нашої професії. Нас помітно поменшало: хтось пішов воювати, хтось звалив за кордон, а хтось прилаштувався до влади заради «броні». Ми ще різкіше розділилися на журналістів і пропагандистів та «марафонців». Дуже хочеться вірити, що представники «другої найдавнішої» професії не вимруть цих осені-зими, як мамонти. Багато чого в цьому питанні залежить від вас, шановні читачі. Шукайте та читайте тільки тих, кому вірите. А на решту не варто витрачати електрику.