«Я виявився не готовим»

Днями заступник міністра оборони України з питань цифровізації Катерина Черногоренко повідомила, що понад 1000 військовослужбовців подали рапорт на повернення із СЗЧ через застосунок «Армія+». Загалом же до війська повернулись понад 7000 військових, які вперше самовільно залишили частини. Та, за словами українського військового Євгена Ієвлєва, кількість солдатів, які самовільно залишили військові частини, можна прирівняти до 20 бригад.

Які причини спонукають наших захисників йти у СЗЧ? З чого вони складаються і як впливають на психіку? Сьогодні спробуємо розглянути це на прикладі військового N.

– З чого для вас почалася повномасштабна війна?

– У той час я був у службовому відрядженні, супроводжував гуманітарну допомогу специфічного характеру.

– Чи маєте ви військову спеціальність?

– Так, я майстер з ремонту та обслуговування засобів ураження. Після строкової служби підписав контракт і протягом п’яти років у своїй частині виконував задачі за призначенням.

– На якому напрямку воювали?

– Харківський напрямок. Особисто в бойових зіткненнях участі не брав, майже всю службу провів в частинах логістичного забезпечення.

– Розкажіть про найважчі ситуації на фронті та своїх побратимів.

– Найважче, в першу чергу, було те, що переведення в бойову частину отримав зненацька. Спочатку було трошки легше, бо у зону бойових дій нас поїхало декілька чоловік, і ми морально підтримували, бадьорили один одного. Спочатку була невелика підготовка на полігоні, де ми тренувалися вже як штурмовики і трималися тією ж групкою, вчилися довіряти один одному, знаючи, що у важкій ситуації побратим підставить плече і витягне тебе, якщо що…

Коли вже нас перевели в батальйон, то, на жаль, з другом потрапили до різних підрозділів. Ми розуміли, що будемо виконувати зовсім інші задачі, в підрозділі у нас була також стрімка підготовка, але, чесно кажучи, ми зовсім не були готові.

– Що вас спонукало піти в СЗЧ?

– Було декілька факторів. Наприклад, хоч на словах нам і пояснили, яка буде задача, але одне слова, а друге – діло. По-перше, це те, що группа, в яку я входив, складалася з новачків. Нас трішки натаскали звичайно, але була надія, що хоча б один з нас буде досвідчений, а такого не сталося. Ми поверталися з навчань, коли нам сказали, що завтра висуваємось на передову. Задача була доволі проста, з місця висадки певним маршрутом дійти до позиції і закріпитися. Начебто все легко, але… Весь маршрут, і це по-друге, відпрацьовувався ворожими дронами. Вони постійно там кружляли і чекали нас. Перед нами виходили так декілька груп, на жаль, багато просто не доходило, тому запускали наступних.

Крім дронів, ми знали, що з евакуацією великі проблеми, поранені хлопці на позиціях могли тиждень чекати. З собою треба було брати великий вантаж, бо посилки звичайно скидають, але ж не завжди, тому води, їжі і бека треба було брати побільше. Не хочу жалітися на стан здоров’я, але маю травму, яка дала про себе знати. У побратима теж була проблема з коліном, і з цим вантажем ми розуміли, що від дронів не втечемо в такому стані.

В перші дні до нас приходили наші дронщики, хлопці з арти. Представник артилеристів сказав, що забере мене, бо маю суміжну військову спеціальність, звання, навички, які йому дуже потрібні. Я і сам знав, що згоджуся там набагато більше, бо все життя працював більше розумово, ніж фізично, і міг би більше користі принести там, ніж у піхоті, але начальству видніше… Ну і, чесно кажучи, морально я був взагалі не готовий, я розумів задачу, розумів, як воно все має бути, але я просто не зміг. Боягуз, мабуть, не знаю… Співставивши усі фактори, почувши своє «я» і думку побратима, з яким я мав йти, ми пішли в СЗЧ.

– Що думають бійці та командири про нинішню ситуацію?

– Думок дуже багато… Не знаю, про що думають командири, не буду казати за всіх. Скажу за себе: хлопці тримаються, до останнього тримаються. Ситуація дуже нелегка, і в ЗМІ багато чого не розкажуть, великі проблеми в організації самої роботи служб, я не буду казати за бойові операції, не стратег, але з логістичної точки зору все дуже не райдужно. Деякі посадові особи не можуть розібратися, як правильно розподілити наявну техніку, щоб вчасно забезпечити бійців усім необхідним, що є в наявності. Наші люди в дуже складних умовах виборюють цю перемогу, але не всі готові робити це там, куди тебе призначили. На жаль, я виявився не готовим, і фізично, і психічно.

Андрій Тесленко.