Дуже приємно, коли земляки радують спортивними успіхами вболівальників всієї країни. Ну й ще приємніше, коли своїми патріотичними вчинками українці викликають істерику на болотах. Саме це можна сказати про вихованку олександрівської ДЮСШ Ірину Домбровську. На чемпіонаті Європи серед дорослих, який нещодавно завершився в грузинському Батумі, українка виступала у ваговій категорії до 77 кг і здобула три бронзові медалі: у ривку – 110 кг, поштовху – 133 кг та за сумою двоборства – 243 кг.
Та навіть не цей результат привернув до себе увагу світових ЗМІ. Після нагородження Іра відмовилася від спільного фото з «нейтралкою». Це викликало негативну реакцію з боку президента Європейської федерації важкої атлетики Астріта Хасані, який заявив спортсменці та її тренерам: «Це неприйнятно, бо це спорт. У нашій організації спорт – понад політику».
Хоча ніяких порушень, як зазначили в національній федерації важкої атлетики України, наша важкоатлетка не вчинила. Правила церемонії нагородження не передбачають обов’язку щодо спільного фотографування. Попри це на адресу спортсменки та головного тренера пролунали публічні зауваження щодо заборони політичних демонстрацій.
Автор зателефонував Ірині Домбровській, яка починала свій спортивний шлях ще під дівочим прізвищем Марфула під керівництвом батька Миколи Миколайовича – знаного на Кіровоградщині та Україні представника гирьового спорту, чемпіона та призера всеукраїнських та міжнародних змагань. Іра із задоволенням відповіла на запитання про свій спортивний шлях, виступ на чемпіонаті Європи, інцидент, ставлення до рашиських та білоруських атлетів та подальші плани.
– Народилася я в селі Соснівці на Олександрівщині. Спочатку займалася спортивними бальними танцями. У дитинстві гирі були для мене іграшкою. Але в 12 років завдяки батькові захопилася гирьовим спортом. І якось на тренуванні, просто для загальної фізичної підготовки, взяла в руки штангу і з нею почала присідати. Це було 2017 року. І в той момент батько побачив мої якісь певні здібності до цього виду спорту. Тато запропонував виступити на чемпіонаті області. Я тоді навіть не уявляла, що таке важка атлетика. Але погодилася спробувати. Для початківця дуже непогано, навіть класно, виступила. Та після того вирішила не продовжувати. Потім, через деякий час, батько наполіг, і ми поєднували тренування одночасно у двох видах. Приблизно 2019 року я вирішила сконцентруватися виключно на важкій атлетиці. І ось з того часу я – важкоатлетка в повному сенсі.
– У багатьох досі є упередження, що дівчина і важка атлетика – це не дуже сумісно. У вас не було побоювань працювати з великою вагою, що може позначитися на здоров’ї?
– Ну хіба батько, який мене з першого дня тренував, може бажати власній доньці щось погане? З його спортивним досвідом він контролював увесь процес та розумів, що потрібно для нормальної підготовки. По-друге, завжди, коли мені ставлять такі запитання, відповідаю, що треба прислухатись до себе і до свого тіла. Воно завжди підкаже, якщо щось негаразд. Ну й впевнена, що таке ставлення до жіночої важкої атлетики – це вже стереотип у наш час. Тому що, навіть якщо подивитися на ось цей чемпіонат Європи у Батумі, де я виступала, то там змагалося навіть більше дівчат, ніж чоловіків.
Знаєте, я багато чула скептичних зауважень. Говорили, що це може завадити народжувати дітей. Але якщо контролювати себе правильно, тренуватися, прислухатися до себе, то все буде добре. Стосовно дітей, то я народила чудового здорового синочка. І ви здивуєтеся, продовжувала займатися вагітною. Тільки на п’ятому місяці припинила тренування. Коли сину було два місяці, практично без жодних тренувань вирішила виступити на Кубку України і виграла його. Так що тут кожен має вибирати для себе, що йому краще.
– А коли саме ви зрозуміли, що це ваше і що будете цим займатися професійно?
– Коли виграла чемпіонат України й мені сказали, що відібрали на кадетський чемпіонат Європи до 17 років. Це був 2021 рік. Я поїхала на перший тренувальний збір збірної України. І почала вже, можна сказати, професійно займатися й отримувати задоволення від того, що роблю. Далі в мене був чемпіонат світу серед юніорів. Коли готувалася до наступного чемпіонату Європи, дізналася про вагітність. І чесно, думала, що вже не повернуся. Думала, іншу сферу знайду. Та коли сину було сім місяців, мій чоловік, який також займався важкою атлетикою й підтримував мене в усіх рішеннях, зазнав травми. Максим – дворазовий чемпіоном світу серед юніорів, виборов кілька медалей на молодіжних та дорослих європейських чемпіонатах. Разом ми вирішили, що я ще можу в спорті себе реалізувати. Це вже 2024 рік був, і я підготувалася та виступила на своєму першому чемпіонаті Європи серед юніорів і молоді до 23 років. Дуже раділа, коли в Польщі виборола важливі для України медалі. Там я виграла ривок, була четвертою у поштовху та посіла друге місце у сумі двоборства. Це, безумовно, додало більшої впевненості. А в 2025-му на першому своєму дорослому чемпіонаті Європи в Кишиневі здобула срібло в ривку й стала четвертою в двоборстві. У листопаді 2025-го здобула дві медалі та стала срібною призеркою чемпіонаті Європи серед молоді до 23 років в Албанії у ваговій категорії до 77 кілограмів.
– А як із чоловіком розподіляєте батьківські обов’язки?
– Ой, Максимові дуже вдячна. Коли на чемпіонаті світу разом виступали, коли на зборах були, то тренувалися по черзі. В нас по два тренування в день, але займаємося по черзі, тому що потрібно за малючком дивитися. Так само на чемпіонат Європи до Польщі в 2024 році ми теж разом їздили. Та зараз у Максима травма плеча, й на нього трохи більше домашнього навантаження.
– А чому не виступаєте за Кіровоградщину?
– Знаєте, взагалі, коли їздимо на міжнародні старти, то там не важливо, звідки ти. Там ми всі виступаємо за Україну. А за Київ почала виступати, коли вступила до Національного університету фізичного виховання та спорту й почала тренуватися під керівництвом мого нинішнього тренера Віталія Миколайовича Рошуора. Ну а першим тренером залишається мій батько.
– Ну й тепер детальніше про чемпіонат Європи в Грузії. Як оцінюєте свій виступ?
– Підготовка, на щастя, йшла стабільно та злагоджено. Слава Богу, без травм. Свій виступ оцінюємо дуже добре. До речі, це був мій перший виступ, коли я перейшла з однієї техніки на іншу. Я тут «у розніжку» штовхала. Тобто в ножиці. Звісно, хвилювалася, тому що у мені до цього не вдавалося. Але ми з тренером плідно на цим працювали. І хотілося всі напрацювання гарно втілити на змаганнях. У ривку встановила свій рекорд. Перша спроба не вдалася. Але другу таки вирвала. А на третій зробили крок більший, ніж зазвичай робимо. Тобто додали чотири кілограми. І ця спроба мені, слава Богу, вдалася. Тому що саме та спроба принесла третю медаль. Якби її не виконала, то залишилася б без медалі. Ну і, звісно, три підходи у поштовху були важливими. У нас кажуть: хто штовхає, той і виграє. Тому дуже рада була, що штовхнула всі три підходи. І вдалося завоювати всі три медалі. Дуже шалена була боротьба. Я знала цих конкуренток та їхню справжню силу. Фінка, яка виграла, я за нею слідкую. Ми з нею колись змагалися, до речі, в Польщі. Тоді вона отримала нульову оцінку. А ось зараз стала чемпіонкою Європи.
Але я задоволена цим чемпіонатом. Дуже порадувало те, що поліпшила свій змагальний результат.
– Як взагалі обстановка була на цьому чемпіонаті й що сталося після церемонії нагородження?
– Загалом, все було добре, змагання цікаві. Вболівальники нас гарно підтримували. Стосовно так званого скандалу, то його спровокували росіяни, які виступали в нейтральному статусі. Ну ще перед змаганнями вирішила: представниця ворожої країни здобуде медаль, то ніяких фото разом робити не дозволю. Тим більше, що це не суперечить правилам. Тому офіційну частину відбула, прослухавши гімн переможниці з Фінляндії, зійшла з п’єдесталу. Це навіть не обговорюється, у мене немає бажання фотографуватися з представниками країни-агресора. В Україні війна, росія чинить воєнні злочини, тому вважаю своє рішення абсолютно виправданим і логічним.
Коли залишила п’єдестал, отримавши медаль, то весь світ це побачив. Але було дуже неприємно, коли керівник європейської федерації підійшов і почав виказувати своє незадоволення. Звісно, це було шокуюче. Тому що так ніби виходить, що він на їхньому боці.
Ми його спокійно вислухали, не виказуючи емоцій. Та я дуже вдячна тим спортсменкам із багатьох країн, які мене підтримали.
А що ви хочете від росії, якщо й так зрозуміло, що це країна-дно? Взагалі це відео опублікували росіяни. І вони розраховували на якусь реакцію. Та ми це не ведемося. Але рада, що все ж таки мала таку кількість підтримки.
– Цього разу росіяни з білорусами виступали без символіки, але на чемпіонаті світу серед юніорів цього року вони вже повернуться в офіційному національному статусі. А якщо вони почнуть, як та ж Соболенко, брудно лаятися та вас ображати, як на це зреагуєте?
– От мене теж це дуже тривожить. Вони, звісно, провокуватимуть як тільки можуть. Якщо вони зараз кричали, що поводжу себе як гопота, то чого очікувати далі?
Ні в кого не виникло запитань, тільки в них.
Але запевняю, будемо дотримуватися загальних вимог і не піддаватися на провокації. Ніхто з нас публічно не дозволить собі їх якось публічно принизити. Хоча вони на це заслуговують. Залишається тільки перемагати їх та продовжувати доводити, що їм не місце в спортивній спільноті.
– Бойкот змагань за їх участі в офіційному статусі, на вашу думку, – це ж не вихід?
– На мою думку, навпаки, потрібно виходити, змагатися, себе показувати, репрезентувати Україну, заявляти про нашу позицію, не мовчати про все, що відбувається, й перемагати їх, доводячи до сказу.
– Які подальші плани?
– Попереду – чемпіонат світу, який відбудеться в жовтні в Китаї. Потрібно гарно підготуватися й гідно виступити. Настрій бойовий. Звісно, є велике бажання здобути олімпійську ліцензію й представити Україну на Іграх 2028 року в Лос-Анджелесі. Для кожного спортсмена це найбільша мрія й найвища мета.
Весна на паузі