У минулі вихідні в академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Кропивницького відбулася прем’єра чарівної вистави «Дюймовочка» за казкою Г. К. Андерсена. Вона зроблена в сучасному форматі «сімейного мюзиклу», за визначенням головного режисера театру Антона Меженіна. Авторську адаптацію казки, лібрето та музику до неї створили його друзі з Миколаєва – режисер, актор театру і кіно Віктор Смірнов та композитор Роман Шворак.
Як пояснили вони на пресконференції: «Вистава писалася спочатку під дитячу студію. Але коли написали пісні, зрозуміли, що ця вистава не для дитячого театру. Вона проситься на професійну сцену. (…) А коли ми зрозуміли, що це академічний театр, нам захотілося і текст осучаснити». І цей експеримент виявився вдалим. Вистава дещо збагатилася у підтексті та заіскрилася новими алегоріями. Завдяки чому розширились межі глядацької аудиторії – віднині вона буде цікавою не лише дітям, але й дорослим.
Як відомо, «Дюймовочка» подорожує світом 180 років (від часу її перекладів з данської). Однак після її першої публікації критики не були у захваті. Їх дратувало те, що казка написана занадто простою мовою і в ній немає повчань. А в ті часи майже усі письменники говорили про моральні цінності. Немає жодних сумнівів, такі цінності у казці, як і у виставі, є. Тільки подані вони не в дидактично-моралізаторському стилі. Ця лірична казка своєю щирістю і водночас філософською глибиною торкає найчутливіші струни душі й спонукає співпереживати тендітній дівчинці, котра наполегливо шукає своє щастя.
«Дюймовочка» вчить тому, що справжня цінність людини полягає не в її розмірі чи соціальному статусі, а в доброму серці, відданості та прагненні до світла. Головний моральний посил – залишатися собою, не зраджувати мрію і вірити у дива. Фінал вистави нагадує про те, що справжня любов і щастя приходять до тих, хто робить добро, зберігає чисту душу та не втрачає віри в красу.
Як кажуть професіонали, якщо хочете перевірити актора на майстерність, дайте йому роль у казці. Так от, гра акторів була бездоганною. Називати прізвища усіх немає сенсу, адже у виставі задіяні два склади. Обидва мають свої «родзинки».
Окремо відзначу двох неперевершених Дюймовочок. Як Софія Горбунова, так і Елізабет Давідян дуже тонко й проникливо зіграли роль розгубленої дівчинки, яку стрімко несе за собою течія життя. Кожен з персонажів на її шляху прагне вирішити її долю за неї, видаючи це за її щастя. Кріт символізує сліпу меркантильність, де все вимірюється багатством і розрахунком. Польова Миша уособлює прагматизм, де головне «бути в хаті і в теплі». Все це зіграно акторами точно й дотепно. Дорослі це одразу побачать та оцінять. А от дітям варто потім пояснити, що Дюймовочка щоразу відмовляється від вигоди, коли та суперечить її переконанням. Вона не хоче жити з Жабою, Жуком чи одружуватися з Кротом. Дюймовочка обирає волю та духовний розвиток. Що, на жаль, зовсім нечасто буває в реальному житті. Героїня, пройшовши випробування спокусами та маніпуляціями, завдяки врятованій Ластівці отримує нарешті своє щастя, свої крила і своє небо.
Магію казкової вистави підсилювала гра оновленої світлової та звукової апаратури, зонги та хореографічні номери. Над візуальною частиною працювали художниця Тетяна Баштаннік та заступниця директора театру Олена Горбунова, котра виявила себе ще й у ролі дизайнерки костюмів.
Після вистави я записав ось такий відгук однієї з мам: «Дуже сподобалося. Пісні дуже пасують персонажам. Жук – чудовий, Жаба та її Син – колоритні. Кріт – переконливий. Вони зробили спектакль яскравим і таким, що запам’ятовується. Спасибі».
ССО – 10 років: легендарна «Пісня буде поміж нас» у виконанні...