(Не) Гоголівське «Одруження»

Спектакль «Одруження» за мотивами однойменної п’єси Миколи Гоголя показали першим в Кіровоградському театрі імені М. Кропивницького в рамках 50-го ювілейного фестивалю «Вересневі самоцвіти». Грали в спектаклі актори Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька, а створив постановку режисер Іван Уривський.

Комедія Миколи Гоголя «Одруження» була написана в 1833-1835 роках, а її перша театральна постановка відбулася у 1842-му році. З того часу п’єсу ставили десятки разів чимало відомих театрів світу. Але постановка Уривського виявилась зовсім інакшою… Молодий режисер представив власне бачення гоголівського «Одруження», яке схоже більше не на комедію, а на містичний трилер і певними моментами нагадує інший твір митця – повість «Вій».

Журналістка «УЦ» поспілкувалася після перегляду вистави з режисером щодо його «Одруження» та майбутнього розвитку театрального мистецтва.

– Іване, чи задоволені ви як режисер сьогоднішньою виставою? Чи вдалося втілити все, що замислили?

– Насправді виїзд на фестиваль – це дуже цікаво. У зв’язку з цим вистава стає зовсім іншою: тут менша сцена, ніж в Одесі, інше світло та атмосфера… Але в цьому і є кайф їздити по фестивалях і дивитись на виставу з різних боків. Сьогодні я частково задоволений і частково незадоволений, тому що були певні технічні моменти, але це нормальне явище. Поїздки на фестивалі – це процес народження та існування вистави. У цілому було цікаво та незвично бачити п’єсу «Одруження» на своєрідній та компактній сцені театру корифеїв. Це круто, і я частково задоволений.

– Які сенси ви вкладали у цю виставу?

– Виставі вже кілька років, і зараз вона сприймається зовсім по-іншому. Те, що ми хотіли сказати ще при її створенні, тепер вже, мабуть, забулося. Ми брали три версії «Одруження», адже Гоголь писав п’єсу поетапно: спершу створив одну п’єсу, потім переписав і зупинився на третьому варіанті. Отож ми робили виставу по цим трьом п’єсам (двом недописаним і її останньою версією). Щодо сенсів – мені здається, краще про це запитати в тих людей, які дивилися спектакль. Те, що вкладали ми, – це певні особисті речі. Мої. Акторів. А те, що бачить глядач, – це вже його історія. Те, що ми вкладали, нехай залишиться напевне таємницею.

– Яким ви бачите театр майбутнього? Наприклад, театр 2025-го року й пізніше?

– Я думаю, що за 5 років зміниться небагато чого. Але хочу сказати, що український і світовий театр загалом розвивається та стає дуже різним. І, на мій погляд, це дуже круто, адже у глядача з’являється більше вибору та шансів знайти свій театр. Це прекрасно та дуже важливо, коли з’являються нові вистави на зовсім різну тематику. Я думаю, що майбутнє театру – у його розвитку та різноманітності, і з кожним роком театром цікавитиметься якомога більше глядачів. Мене дуже тішить те, що, незважаючи на ситуацію з пандемією, в українського театру щоразу стає все більше та більше глядачів.

– Чи можлива діджиталізація в театрі?

– Все можливо, але я думаю над тим, чи потрібно це? В принципі, усе це вже є, і це теж – частина театрального світу. Звісно, театр – це коли є глядач та актор, але насправді в час пандемії або ж коли ти просто не можеш приїхати до театру, такі речі допомагають, і вони безперечно цікаві. Наприклад, дуже круто подивитися, що відбувається в лондонському або німецькому театрі, коли не маєш змоги там побувати, або ж навпаки – що проходить у нас, коли ти там. Хоча взагалі для цього є фестивалі… Але зараз ситуація доволі складна, і дійсно дуже добре, що «Вересфест» відбувся, і ми маємо змогу працювати на живого глядача. Тож я думаю, що діджиталізація за певних обставин – це непогано, але я б не хотів, аби вона виходила на перший план.

– Як добираєте акторів для своїх постановок?

– Для кожної вистави обираються конкретні актори. Кастинги я не дуже люблю. Зазвичай приходжу в театр, дивлюсь вистави, фотографії, зустрічаюся, знайомлюся й розумію, чи підходить мені ця людина, чи ні. Буває так, що побачиш актора на сцені – і розумієш, що хочеш із ним працювати. В Одесі я знаю трупу, адже працював з нею 5 років, тому мені легко там обрати собі актора для вистави. Насправді це все відбувається кожного разу по-різному. Іноді буває, що виникає інтуїтивна потреба, і я бачу, що саме цей актор може посилити мій режисерський задум…