Перше літо без дітей…

Одними з найсумніших пейзажів завжди були покинуті будинки чи села – від цього на душі стає важко та безнадійно. Приблизно такі ж відчуття виникають, коли ми бачимо відео з порожнього Староосотського дитячого протитуберкульозного санаторію, який найбільше схожий на дитячий оздоровчий табір – ворота з зображеннями мультяшних тварин, корпуси, ліс, доріжки – і тиша. Цього літа, вперше за 75 років, тут не лунали дитячі голоси, не чувся дитячий сміх, і, можливо, вже й не буде…

Влітку 2020 року «Україна-Центр» кілька разів піднімала тему зареформованого на смерть комунального закладу. І ось через рік там знову побувала робоча група з області, щоб визначитися з долею єдиного в області закладу для оздоровлення та підримки дітей з, умовно кажучи, групи туберкульозного ризику. Нагадаємо суть справи. У цьому санаторії кілька десятиліть спочатку лікувалися діти, хворі на туберкульоз, а потім проходили курс реабілітації діти, у чиїх родинах були дорослі, хворі на туберкульоз. Як правило, це діти з соціально уразливих родин, або й діти-сироти, для яких кількамісячне життя в санаторії з повноцінним харчуванням, з процедурами й заняттями в школі, і все це в рекреаційній зоні, було чи не єдиним засобом дійсно оздоровитися та пройти повноцінну соціальну реабілітацію.

Проте, з початком другого етапу медреформи Національна служба здоров’я України вирішила, що такі дитячі оздоровчі заклади не надають лікувальних послуг, і викреслила їх з переліку претендентів на державне фінансування. З 1 березня 2020 року держава припинила видавати кошти, а керівники профільних департаментів обласної державної адміністрації почали негласну кампанію за закриття закладу, під час якої персоналу запропонували скорочуватись, а дітей відправляти по домівках. Причому це відбувалося в умовах карантинних обмежень, а батькам, попри відсутність можливостей приїхати за дітьми, навіть начебто натякали на позбавлення батьківських прав.

Діти плакали, проте їх потроху забирали, але не всіх і не зразу. Тих, хто залишився, потрібно було годувати відповідно до туберкульозних норм, за чим, до речі, пильно слідкували контролюючі органи. Нормально так вийшло – коштів на харчування держава не дала, але залишила за собою право контро­лювати його якість. Дітей годували завдяки допомозі фермерів і підприємців, на харчування, зокрема на придбання молока, перераховували й депутати обласної ради від «Євросолідарності». У кінці квітня минулого року сесія Кіровоградської обласної ради спрямувала з бюджету області в санаторій 4 мільйона гривень, що склало 60% від потреб на квартал.

Колектив, звісно, шукав підтримки в громадськості та ЗМІ, звертався до тодішнього керівництва облдерж­адміністрації, але воно вже стало перед реформаторами струнко й могло хіба що запропонувати «триматися» і перепрофілювати заклад під функції оздоровчого, хоча, насправді, він таким і був! Тобто заклад мав усі дозвільні документи на здійснення оздоровчої діяльності, хоча й протитуберкульозного напрямку, що підтвердив і тодішній головний санітарний лікар Віктор Ляшко. Але все було марно, грошей більше не надходило, люди звільнялися, а без догляду корпуси почали руйнуватися.

За нашою інформацією, зараз у штаті залишилося 29 осіб, з 1 жовтня скоротять ще 8, а кошти є лише на оплату комуналки та зарплату до кінця року, та й то, мабуть, лише тим, кого звільнять.

Колишній директор закладу Надія Левченко пішла з посади ще в минулому році, як вона сказала, «через неймовірний тиск, хоча і в усній формі», бо виходить так, що людей звільняли «руками директора». Доки тут були діти, ще якось знаходили кошти на повноцінне харчування, а коли виписали останню дитину – діяльність припинилася, а залишки продуктів передали в дорослий протитуберкульозний санаторій. Цікаво, що Левченко знімалася в телевізійній програмі каналу «1+1», під час якої тодішній міністр охорони здоров’я Максим Степанов обіцяв розібратися й допомогти, але нічого не відбулося.

Надія Левченко й сьогодні переконана, що протитуберкульозний дитячий санаторій міг би працювати й далі, бо в інших областях такі заклади зберегли: «А в Кіровоградській області не залишилося жодного протитуберкульозного санаторію, його можна було зберегти, ми пропонували 5 варіантів, можна було розширити перелік оздоровчих послуг до серцевих, легеневих і так далі, створити соціально-оздоровчий блок, реабілітаційний. Можна було скоротити кількість ліжок до 80, навіть до 50, тобто максимально оптимізувати, але зберегти. Тут є умови для об’єднання навчально-виховного і оздоровчого процесу, такий заклад області потрібен, тут унікальна база саме для діток, її постійно оновлювали, причому з допомогою обласного бюджету – і раптом усе обірвалося, усе потрібно знищити?»

Робоча група, яка займається вирішенням майбутнього санаторію, досить серйозна за складом. Туди, наприклад, входить заступник голови Кіровоградської обласної ради Дмитро Лінько, людина з досвідом парламентської діяльності. Він розповів, що робоча група була не раз на місці, провели не одну нараду, розглядали різні варіанти:

– Коли ми були там з Андрієм Лісотою, заступником голови Кіровоградської ОДА, з керівниками департаментів, ми розглядали варіант зробити там обласний центр дозвілля та відпочинку, для того, щоб діти з усієї області могли там проводити якісь заходи, для того, щоб певна категорія дітей могла проводити там відпочинок, а можливо і оздоровлення, тому що оздоровлення – це більш складна функція.

– Але в нього була саме така функція!

– У нього була трішки інша функція, за старої структури вона була в медичній галузі, а на сьогодні НСЗУ не фінансує такі санаторії, тому що вони вважають, що такі санаторії не виконують ніяких медичних функцій. Це загальноукраїнська проблема, оскільки цілий ряд таких закладів, скажемо так, стали непотрібними, у тому числі – протитуберкульозно-профілактичні заклади. Але є соціальна функція, є діти деяких категорій, яким потрібно проходити соціальну адаптацію, коли їх забирали з цього санаторію, вони не хотіли звідти їхати.

– Окрім всього, там була й школа, тобто були умови для комплексного перебування дітей протягом тривалого часу.

– Так, є школа, але з нею проблеми, тому що є вимоги освіти щодо школи, санаторій не може бути школою, бо не може надавати повний спектр навчання.

– Але без школи ламається структура, яка там була, адже діти там жили по кілька місяців?

– У цьому й проблема, що ми маємо створити іншу структуру та затвердити її, щоб вона функціонувала й фінансувалася.

– А за рахунок чого чи кого? Обласного бюджету?

– Фактично є лише кошти обласного бюджету. Ми розглядали варіанти можливого перепрофілювання взагалі з дитячого на дорослу категорію, для ветеранів, щоб можна було залучити міністерські кошти, але поки що цей варіант відклали. Проблема з фінансуванням – це найбільша проблема, якби фінансування було, то й питань би не виникало.

– А як же протитуберкульозний профіль?

– Там не було дітей з туберкульозом. Політика фахівців така, що туберкульоз лікується в спеціальних закладах, а інші профілактичні заходи щодо туберкульозу неефективні. Вони визнають, що це не є лікування від туберкульозу, лише підтримка дітей з груп ризику. Тому, з точки зору лікування туберкульозу, дискусію припинили, їй немає, скажем так, місця, але з точки зору соціальної, вона 100% є. Бо з наступного року в Світловодську припиняє функціонувати інший дитячий оздоровчий комунальний заклад, у тій формі, в якій він був.

Отже, державою взято курс на ліквідацію спеціалізованих дитячих оздоровчих санаторіїв в Україні. Наш санаторій можна було утримувати за рахунок обласного бюджету, мова йде про 17 мільйонів гривень на рік, яких поки що не знайшли. І в той же час на президентські проєкти «Великого будівництва» лише по нашій області уряд спрямував сотні мільйонів гривень, причому без обговорення та експертиз, як і на найбільший прапор в області. Утримання санаторію без дітей обходиться в 5 мільйонів гривень, адже корпуси потрібно опалювати, а територію – освітлювати та охороняти. Це 10 корпусів, інші приміщення, але головне – 10 гектарів землі, ставок і ліс. Існує загроза, що всі варіанти зведуться до примітивної приватизації такого ласого шматочка, як це сталося з десятками, якщо не сотнями інших дитячих оздоровчих закладів області, але Дмитро Лінько з цього приводу спокійний:

– Я б не сказав, що є небезпека переходу в приватні руки. Скажу вам чесно – воно нікому не потрібне, воно не є інвестиційно привабливим, там усе старого, радянського планування, можливо, щось можна переробити, але ми б не хотіли за копійки продавати, і я не бачу, що хтось цікавиться.

– Бажаючі можуть з’явитися в останній момент, можливо, ми про них і не знаємо?

– Можливо, але я поки що таку небезпеку виключаю, що ми його будемо виставляти.

– А інша небезпека – усе просто завалиться, просто розтягнуть?

– Оце є. У нас є необхідність утримувати його взимку, тому що без опалення воно стане через одну зиму «недієздатним». Зараз фінансування закінчилося, його потрібно продовжити.

– А на вашу особисту думку, чи потрібно зберегти заклад для оздоровлення та підтримки дітей соціально незахищених категорій, воно ж і було, бо дитина там жила кілька місяців, їла й навчалася, тобто можна залишити все це, тільки без туберкульозу?

– Ми над цим і працюємо

Як бачимо, в обласної ради є розуміння зберегти санаторій, бо в області немає закладу для ДОВГОТРИВАЛОЇ соціальної реабілітації дітей з проблемних родин чи інших категорій дітей, які цього потребують. Простіше кажучи, у нас є багато родин, де діти не забезпечені ні нормальним доглядом, ні вихованням, ні харчуванням. Таких дітей хоча б на деякий час, і це не два тижні, необхідно виривати з їхнього оточення! Дивно, але чиновники покладаються на приватні оздоровчі табори, які нібито не витрачають бюджетних коштів. А як же бути з оплатою з місцевих бюджетів путівок у ці самі табори? А потім, кілька днів у дитячому таборі проблеми не вирішують, потрібен тривалий, комплексний процес оздоровлення та реабілітації, який ще в минулому році був у дитячому протитуберкульозному санаторії. Та й про туберкульоз не варто забувати, бо ковід показав, що в будь-який час можливий спалах хвороби, і де тоді накажете лікувати дітей?