Його душа на небесах

У середині серпня в кропивницькому секторі соцмереж розійшлося повідомлення про загибель 9 числа на фронті під Донецьком Сергія Черната. Але офіційного повідомлення про смерть мого доброго знайомого по роботі на Інгульській шахті немає, тому нічого не відомо й про дату поховання…

Про нього важко писати в минулому часі, настільки Сергія було багато в нашому спілкуванні, та й не лише в нашому. Його було чути й помітно завжди та всюди. Тим більше, що він довгі роки працював на посаді казначея профкому шахти – його дійсно знали всі. Високий та худорлявий, він виглядав набагато молодшим, ніж насправді (народився в 1974 році), можливо, ще й тому, що завжди був з молоддю, тягнувся до неї, брав активну участь у діяльності молодіжної організації СхідГЗК. Веселий і креативний, він став автором жартів команди веселих і кмітливих шахти, яка в 2006-му перемагала на змаганнях «Атомпрофспілки», тобто стала кращою серед підприємств ядерної енергетики України. У спілкуванні Сергія завжди було багато жартів, але часто в розмовах, тим більше у віршах, він шукав відповіді на філософські питання, шукав себе, як то кажуть.

Сергій брав активну участь у поетичних батлах і вечорах, які влаштовувалися в Кропивницькому. Його вірші не можна було назвати досконалими, він часто звертався до мене за порадою перед виступами, але в його творах завжди були глибина й бажання знайти відповіді на вічні питання. Він любив життя, умів підтримати розмову в компанії, під хорошу розмову міг затриматися ледь не до ранку. Через це я порівнював його з французьким поетом Франсуа Війоном, який любив життя більше, ніж суворі правила сучасного суспільства. А ще він мав дивні, як на його темперамент, захоплення – моделювання кораблів і вирощування дерев в техніці «бонсай» – заняття, які потребують уваги, терпіння та часу.

Строкову службу Сергій проходив уже в українській армії, в Криму, через що вважав окупацію Криму особистою образою. Сталося так, що його посаду скоротили в минулому році, а вже в березні 2022 року сержант Чернат пішов до військкомату, пішов, щоб взяти до рук зброю. 9 серпня загинув поблизу села Мар’ївки під час нещадного й безперервного артилерійського обстрілу. Це коли почергово змінюються види озброєння – після гармат починають танки, за ними вступають міномети й гранатомети, і все починається спочатку. Кажуть, що снаряд влучив прямісінько в окоп, де перебував Сергій…

Як не важко про це говорити, але протокол потребує фізичного підтвердження факту загибелі у вигляді тіла або фрагментів чи генетичної експертизи. Поки цього немає, людина вважається зниклою безвісти, що дає хоч примарну, але надію. Тому ми можемо говорити про його загибель, сподіваючись на диво, адже такі дива траплялися…