Окопна правда

Як відомо, інформація про війну з окопів відрізняється від парадних реляцій з високих штабів. Тому в солдатському викладі подій важко побачити стратегічний задум чи маневр, але солдати знають про війну зблизька…

Мій співрозмовник приїхав додому лише на тиждень – як у службових справах, так і трішки підлікуватися після пекла, яке нашій піхоті довелося витримати в селі Піски поблизу Донецька. Саме на цих позиціях ламають зуби путінські шакали, які ось уже пів року відкладають і відкладають дату захоплення Донецької області.

Для розмови Ультрас зміг знайти лише 15 хвилин, бо завтра треба повертатися на фронт, а справ – безліч. Як і має бути, він стримано розповідає про наш південний контрнаступ і підготовку до нього. Великі втрати, що дуже прикро, але паніки немає – є розуміння сили ворога й обставин. Як і раніше, дуже важко в Донецькій області, де завдяки перевазі в артилерії та боєкомплектах ворог перемолочує позиції й метр за метром витискає нашу піхоту:

– Не може бути захисту без потужної підтримки бронетехніки, прикриття. Піхота в нас чудова, але ж немає належної підтримки артилерії.

Після звільнення Київської області війна видозмінилася, прямих зіткнень з ворожою піхотою майже немає, бо вона тікає, отримавши відсіч стрілецькою зброєю, а потім наших хлопців знову прасує артилерія по кілька годин, і так по колу.

– Зараз усе змінилося, стало так, як воювали 80 років тому – артилерія й ще раз артилерія. Тому, який би ти не був суперпіхотинець, проти 152-го снаряду, який постійно ляпає біля тебе, не втримаєшся.

При цьому як гарматне м’ясо ворог використовує армію другого сорту.

– Є еліта, яка заходить на зачистки, а ті, кого кидають на виявлення наших вогневих точок, – це якраз «ЛДНР». Їх першими кидають, вони ж першими й гинуть.

Проти наших воїнів ворог застосовує всі види озброєння, у тому числі заборонені міжнародними конвенціями – фосфорні снаряди, від яких враження, неначе на голови падає вогняний дощ, і навіть картеч часів Першої світової, але найстрашніше – важкі вогнемети «Солнцепек», після яких не залишається нічого цілого чи живого. Так було в Пісках, слава Богу, що хлопці вже відійшли.

Не всі таке витримують, звідси інформація про несанкціонований відступ деяких нових частин, що називають дезертирством. А наш батальйон стоїть, такі ж мобілізовані, як і вони. Усе залежить від командира: який він, такий і підрозділ. Тероборона формується тут, на місці, я просто знаю, що вони практично бойовою підготовкою не займаються. Три рази стрельнули – і все, ніякої психологічної підготовки.

– Згідно з волонтерськими повідомленнями, служби тилу в нашій армії ніби немає.

– Звичайно, є, але, коли руйнується вся логістика, розбивають усі шляхи сполучення, налагодити постачання складно, але все це є, гріх скаржитися. Якщо виходить з ладу обмундирування чи ще щось, скажімо, ми виходили з Пісків без нічого, бо береш лише найнеобхідніше, щоб вести бій і відходити. Тим не менше, усі наші одягнуті й взуті, може, не зразково, але годиться.

– Практично кожне село й господарство чи підприємство доповідає про сотні тисяч банок тушонки та консервації для ЗСУ. А як ці продукти потрапляють на фронт, у бойові частини?

– Нашої тушонки я практично не бачив. Консерви є, в основному польські.

– Як знімається постійний стрес від цілодобових обстрілів?

– Сміємося, постійні жарти й приказки. Ви ж розумієте, що алкоголь взагалі не вихід, його просто немає. Намагаємося більше сміятися й жартувати над усім, що бачимо. Тобто маленький казус перетворюємо у великий жарт.

– Це чудово. Ваш позивний Ультрас. Слідкуєте за футболом?

– Чесно? (Зітхнув.) Зараз немає ні часу, ні можливості. Я був ультрасом «Зірки», але зараз інші проблеми. Конкретно зараз займаюся пораненими, вбитими, спілкуванням з рідними…

– Щодо нашого контрнаступу, це правильно, не зарано, адже втрати?

– У будь-якому випадку ми маємо показати свою силу, щоб розсмикати їхню оборону. Вони сконцентрувалися на Донбасі, а коли почався контрнаступ, то вони були змушені перекидати туди артилерію, і в нас стало трішки легше.

– Який настрій у нашій армії взагалі? Ми переможемо?

– За всю армію я не можу говорити, можу лише за свій батальйон – ми стоїмо й будемо стояти до кінця, доки не переможемо. У тому, що переможе Україна, сумнівів немає, просто це хочеться зробити з меншими втратами й кров’ю, ніж зараз. Але в будь-якому випадку ми переможемо, віра в нашу перемогу є.