Музей історії міста: на часі

Чи замислювалися ви про те, що серед немалої кількості музеїв Кропивницького немає музею історії міста? Коли людина про це чує, дивується: а й справді немає. Галерист Микола Цуканов протягом багатьох років виношує таку ідею. І не треба казати, що зараз не до цього. Саме час створити музей історії міста. Цуканов вміє переконувати.

– Миколо Миколайовичу, чому це важливо?

– Почну з того, що я не просто виношую ідею, а й у міру можливості втілюю в життя. З першого дня створення галереї «Єлисаветград» одним із напрямків діяльності я вибрав збір матеріалів, пов’язаних з історією нашого міста. При вході до галереї є табличка з написом «Музей історії міста». Розумію, що до музею нам дуже далеко, але це більше символ і перспектива, яку собі поставив.

– Але ж у місті є обласний краєзнавчий музей. У чому сенс відкриття музею міста?

– А ви ніколи не замислювалися над тим, навіщо нам у місті обласна бібліотека та міські? Для мене, людини, яка займається цим питанням не один рік, відповідь очевидна: краєзнавчі музеї, і наш не виняток, зазвичай фокусуються на історії та культурі конкретної території, містять експонати та артефакти, пов’язані з історією та культурою регіону, включаючи предмети побуту, ремесла, мистецтва, науки та технології. Також у краєзнавчих музеях може бути представлена історія та культура місцевих етносів. Це також своєрідний науково-дослідний заклад. А музей, про який ми говоримо, зосереджується на історії конкретного міста. Експонати та артефакти, представлені в ньому, можуть охоплювати такі теми, як архітектура, містобудування, соціальна та економічна історія, історія транспорту та комунікацій, а також інші аспекти життя та розвитку міста. Тобто краєзнавчий музей не зможе конкретизувати багато аспектів саме нашого населеного пункту.

– Для створення музею потрібно дуже багато. Ті ж самі експонати, фахівці…

– Згоден, що для створення музею одного бажання Цуканова замало. Але я намагаюся дивитися на багато речей очима оптиміста та реаліста. І наша галерея, яка працює всупереч величезним проблемам, тому є підтвердженням.

Приміщення – це старт для створення музею. Я знаю приміщення у місті, яке може і має бути передано під ці цілі. Під словом «передано» я не маю на увазі, що треба в когось щось відібрати, а пропоную створити взаємовигідні умови. Мова йде про будівлю колишнього музею Ельворті – Будинок Ельворті, який, до речі, є пам’яткою архітектури кінця ХІХ століття.

– Ви сказали «колишнього музею Ельворті»…

– І не помилився. Ні для кого не секрет, що після звільнення з посади наглядача музею, одного із його засновників Юрія Івановича Антонова, інтерв’ю з яким газета «Україна-Центр» надрукувала кілька років тому, діяльність музею з кожним роком згасала, і сьогодні екскурсії практично не проводяться. А це унікальний музей, у якому зібрано, якщо мені не зраджує пам’ять, понад 3500 артефактів, пов’язаних не лише із заводом. Три роки тому я запропонував голові наглядової ради «Ельворті Груп» Павлу Штутману розглянути питання передачі будівлі місту. Павло Леонідович сказав, що ідея є дуже цікавою, і що він готовий подумати. Потім ковід, відкрита агресія Росії…

Хтось може сказати, що й зараз це не на часі, але я іншої думки. Саме зараз і необхідно всім зацікавленим сторонам – міській раді, керівництву «Ельворті Груп», редакції «УЦ» – розпочати спільну роботу щодо взаємовигідного проєкту. Тим більше ми ж бачимо, що з кожним днем будівля втрачає вигляд, стан її погіршується.

– Ви наголосили на важливості створення музею саме зараз. Може, й справді не на часі?

– Ми щодня дізнаємося, що війна забирає нашу спадщину – руйнуються культурні центри, відбувається розграбування музеїв. Пам’ятаєте, ми з вами були у музеї Куїнджі у Маріуполі? Його вже немає. Варвари знищили будівлю, вивезли усі експонати. Але війна закінчиться, і я впевнений, що вже сьогодні потрібно створювати фонди, пов’язані з війною. Тисячі хлопців та дівчат з Кропивницького борються на полі битви та можуть передати для музею безцінні експонати. А ті захисники, хто віддав своє життя за наше майбутнє? Невже ми не залишимо про них пам’ять?

– А щодо інших експонатів, раритетів?

– Це питання також вирішуване. По-перше, у місті є колекціонери, які, я переконаний, зможуть поділитися артефактами. Такі патріоти нашого міста, як Володимир Нагорний, Юрій Тютюшкін та багато інших поділяться. А наша галерея? У нас є сотні документів, фотографій, експонатів. А архів Василя Ковпака? Ми ж не всі передали до обласного архіву. Думаю, за правильного підходу краєзнавчий музей та бібліотека Чижевського зможуть поділитися експонатами із колекції Ільїна.

Мені нещодавно передали сотні фотографій, які збирав Віктор Присяжнюк для створення музею народної освіти. Ми маємо залучити до поповнення фондів знакових людей міста, таких, як Анатолій Кривохижа, Анатолій Коротков, Юрій Антонов, Юрій Любович та сотні інших. Адже щодня від нас йдуть люди, чиї імена, документи назавжди мають бути збережені для історії. Це краєзнавець Вадим Смотренко, архітектор Віталій Кривенко, художники Сергій Шаповалов, Фелікс Полонський, Андрій Надєждін, лікар Юхим Маргуліс… На жаль, цей список можна продовжувати.

– Де брати фахівців, які створюватимуть музей?

– Одна людина перед вами. Але я ентузіаст емоційний. Найкращий фахівець у цій галузі – це, звичайно, Лариса Гайда. Вона педагог, музеєзнавець, Почесний краєзнавець України, перший керівник музею історії освіти Кіровоградщини. На якомусь етапі ми тісно співпрацювали з Ларисою Анатоліївною. Саме Ларису Анатоліївну я бачу директором цього музею.

– Часто доводиться чути, що для вирішення того чи іншого питання потрібно ухвалити політичне рішення. Від кого, на вашу думку, залежить остаточне рішення про створення музею історії міста?

– Ініціатори створення є. У даному випадку це ми з вами. Я маю на увазі не тільки Олену Нікітіну, а шановну газету «Україна-Центр». Цю статтю можна розглядати як спільну ініціативу. Потім є два варіанти розвитку цього питання. Перший – швидший і менш бюрократичний. Міський голова чи особа, яка виконує його обов’язки, на апаратній нараді дає доручення відповідним органам виконавчої влади вивчити це питання. Підготувати та внести свої пропозиції, а потім уже прийняття необхідних рішень на сесії міської ради. Другий – через депутатів міської ради, які на сесії дають доручення відповідним органам виконавчої влади. А вам залишається контролювати, вести відкритий діалог з особами, від яких залежить вирішення цього питання…