Підводні рифи закону про мобілізацію

Законопроєкт про мобілізацію перебуває у стадії активного обговорення та доопрацювання. Коли він стане законом, обговорювати вже не буде сенсу – треба виконувати. Але зараз окремі положення документу коментують всі, кому не ліньки, – законотворці і юристи, військові і політики, і навіть військові політики – є й такі. Але ми вирішили звернутися до тих, хто перебуває у самому пеклі війни, на передовій. На запитання «УЦ» відповідають сержант Геннадій Рибченков та підполковник Олег Дем’яненко.

– Почнемо з простого запитання: чи ви згодні з тим, що мобілізація необхідна й невідкладна без жодних застережень?

Г.Р.: – Так, необхідна. Я дуже добре знаю ситуацію на фронті. Людей не вистачає страшенно. А ті, що тут, дуже виснажені. Люди реально не проти стати легким трьохсотим, аби отримати місяць шпиталю та ще місяць реабілітації.

О.Д.: – Найбільша біда, найбільша проблема – те, що зараз відбувається в нас там, у верхах, оця вся тяганина – хто на який бік. Валерій Федорович Залужний правильно сказав: «Ми говоримо, ми формулюємо потреби, а ви як народні депутати і як керівниц­тво повинні наші проблеми почути». Але деякі народні депутати сіють недовіру до армії. На жаль, це дає свої негативні плоди. Тому ті люди, яких сьогодні хочуть мобілізувати, чують, що є такий розлад, є злодійство, – це все й призводить до негативних явищ, небажання виконувати свій обов’язок, згідно Конституції.

Хочу сказати, що всі мої солдати з гідністю виконують свою роботу, але хлопці втомились. Їх треба міняти на ротаційній основі, давати відпочити.

– Важлива новація – визначення терміну для звільнення (демобілізації) військовослужбовців, обговорюються різні варіанти від 18 до 36 місяців. Але ж три роки безперервної служби – це дуже великий термін?

Г.Р.: – Звісно, я за 18 місяців. Я свого часу відслужив два роки строкової в мирний час і рахував в останній період не те що дні, а навіть години. Хочеш служити довше – будь ласка, підписуй контракт.

О.Д.: – Дуже непросте питання. Мобілізація чому виникла? Тому що ніхто не розраховував, що настільки розтягнеться цей військовий стан. А зараз ця проблематика вийшла назовні.

Приведу як приклад мою 110-у бригаду. Ми майже два роки перебуваємо на «нулі». І зараз сказати: «Ще рік, а потім ми вас звільнимо»? Це морально й психологічно важко. Тому не хотілося б оперувати ось цими цифрами. Вони просто ріжуть. Припустимо, знову-ж-таки, що моя бригада, більша частина людей, одночасно піде на дембель. Ні, так не вийде. Ми це чудово розуміємо. А ротація по 3 місяці, по 4 місяці – було б правильно. Одна бригада заходить і міняє іншу бригаду. Ті відпочивають – ті заходять. Але при цьому потрібен місяць для того, щоб люди звикли до нових позицій, тому що можуть не «втримати». Ми ж знаємо всі свої позиції, кожний куточок, кожний горбок, кожний бруствер – усе нам знайоме. Ми знаємо характер противника, як він поводиться, тому це повинно бути поступово. А люди новенькі, які прийшли, багато чого не розуміють, і просто в бій кидати їх не можна, тому що полігон – то одне, а реалії – зовсім інше.

– Одна з найсуперечливіших можливих новацій – скасування категорії «обмежено придатний». Або придатний, або ні? Як ви ставитеся до такої «нерозбірливості»?

Г.Р.: – Дуже погано ставлюся. У багатьох ВЛК непридатний – це коли тебе в кабінет заносять без ніг. У солдатському середовищі всі знають, де саме в цих ВЛК сидять просто нелюди. Мріють, щоб на ВЛК потрапити до Дніпра, де лікарі вважаються справедливими.

О.Д.: – У нас весь час є питання, які, будемо говорити так, нас заганяють в глухий кут, тут можна сперечатися довго та вперто. Коли в людини на руці немає чотирьох пальців, так, були такі, які призивалися, або він з паличкою ходить, де йому воювати? Який з нього воїн? Є люди, яким за п’ятдесят, їм дуже складно в піхоті, важко воювати. Не знаю. Взагалі все те, що пропонується – здебільше це потенційний конфлікт.

З мого досвіду: навіть якщо скажуть, що «придатний», а він за старою категорією «обмежено придатний», він прийде в частину і скаже: «Я хворий». Буде проходити ВЛК, потім лікування. Весь час він перебуває в списках частини, а займається лікуванням. Воно так є зараз, так і буде.

А ще проблема в тому, що цими щілинами в законі багато корупціонерів скористалися й користуються, думаю, щоб уникнути корупційної складової, їх треба просто прибрати.

– Ваша думка щодо призовного віку – 25 чи 27?

Г.Р.: – Як призваний свого часу в 18 років, особливої різниці не бачу.

О.Д.: – У нас дуже багато офіцерів, які закінчили інститути в 22-23 роки, воюють гідно. Є солдати – хлопчики 23, 24, 25, 26 років, вони різні. Толкові, молоді. Не можна говорити, що війна – справа молодих, але факт залишається фактом. Одна справа – воювати в 50 років, а інша – в 25-27 років. Молоді хлопці швидко орієнтуються. Так, гинуть і молоді хлопці. Це біда. Але що в молодого, що в людини, якій за 45, думаю, планів не менше в житті. Ось тому, напевно, було б правильно 25 років. Тим більше що строкову службу хочуть прибрати. Хтось повинен працювати, а хтось – воювати!

– Була ще пропозиція колишнього нардепа Ігоря Луценка відправляти до ЗСУ 10% діючих нардепів із наступною ротацією через рік. Це був би добрий приклад для багатьох чи чистий популізм?

Г.Р.: – Популізм, звісно. Хоча дуже приємний.

О.Д.: – Взагалі це неетично. Кожна людина, громадянин нашої країни, зобов’язаний виконувати свій обов’язок, захищати свою країну, а командири повинні показати приклад своєму особовому складу, а не як деякі наші вищі керівники – ховаються, навіть бояться в гості приїжджати для того, щоб побачити наші умови, як ми воюємо.

А чого б нардепам не піти за принципом ротації? 30-40% воюють, інші голосують, щоб кворум був. Сарказм? Інакше не бачу.

– У нас є великий людський ресурс серед різного роду правоохоронців та броньованих чиновників, але чомусь майже немає пропозицій щодо цього питання.

Г.Р.: – Так, я вважаю, що правоохоронців в нас забагато, враховуючи ще й чисельну ВСП, військову службу правопорядку. Якби поліції або ДСНС поменшало в тилу на третину, ніхто б цього і не помітив би. У фронтовому місті, де я знаходжусь, 80% населення – військові, якими опікується ВСП. Поліції тут забагато, і я не розумію, чим вони займаються.

О.Д.: – Ця проблематика виникла вже давно. Зрозуміло, що почали зараз це обговорювати. Вважаю, треба реально поставитися до тих людей, які вже готові. Це різні правоохоронні органи, поліція тощо. Це ті люди, які мають підготовку, мають якесь поняття поводження зі зброєю. Було б правильно, щоб люди, які сьогодні в поліції, теж пройшли через усе це, побачили реалії, а потім вже на одному рівні, як-то кажуть, спілкувались с людьми.

У нас на сьогоднішній день серед правоохоронних органів є дуже багато тих, хто ще в часи АТО отримав статус учасника бойових дій, перебуваючи там 30 днів. Яким чином перебували, це вже історія. Але як учасники бойових дій, професіонали, вони повинні йти на передову. А тим людям, яких зараз мобілізують, потрібна підготовка. Підготовка не лише професійна, але й морально-психологічна.

– Серед найсуперечливіших проблем мобілізації – заходи боротьби з різного роду ухилянтами, як в Україні, так і за кордоном. Безумовно, такі заходи потрібні, але як при цьому не порушити конституційні права людини, я не знаю. А ви?

Г.Р.: – Зараз в країні сотні тисяч СЗЧ (абревіатура, що означає самовільне залишення будь-яким військовослужбовцем військової частини або місця служби), і з ними ніхто нічого не робить, сидять собі по хатах, горілку п’ють. Якщо що, то їх просто нема куди саджати, в’язниць не вистачить на всіх. Так само й слідчих. А якщо ще й з ухилянтами боротися… Який би закон щодо них не прийняли, він не буде працювати.

О.Д.: – Раніше, в радянські часи, було поняття про резервістів. Кожний до 45 років, по-моєму, 45 діб проходив навчання у військах, підготовку. Ми їх називали «партизани». Тому тих, кого зараз хочуть мобілізувати, я тримав би в якості резерву. Так, навчати їх треба, готувати людей. Нагадати або розповісти людям, як стріляти з автомату або з будь-якої зброї – це одне. А є ще морально-психологічний фактор. Та коли людей ловлять на вулицях чи в кафе, це викликає суперечливі почуття. І скажу вам свою думку: від них користі мало буде.