Щоденник біженця

10:02
697
views

Продовження.

Продовження. Початок у №48 і 4951, 52 «УЦ»

 

Ми продовжуємо спілкування з сім’єю з Кропивницького , яка виїхала до Німеччини. Причина усім відома – війна. Ось іще одна сторінка щоденника, в якому безпосередні живі емоції та враження, що виникли в іншій країні.

 

 Неділя

Схоже, в Кемпені ми затримаємось на кілька місяців.

Ходили сьогодні з мамою подивитись, чи нема якогось різдвяного ярмарку. Місто було порожнє. На центральній площі, де зазвичай працює ринок (схожий на наш) з картоплею, цибулею, петрушкою, кропом, капустою, огірками, м’ясом та всім іншим, але цінами вищими за магазинні, стояли залишки недорозібраної сцени.

Але по дорозі назад почули звуки з боку замку пізнього середньовіччя. Підійшли. На його башті духовий оркестр грав класичні твори. Під нею стояли люди різного віку з дітьми, персон приблизно п’ятдесят, слухали, незважаючи на дощ. Дехто підспівував класичним творам, не вперше вже помічаю тут таке.

Ми послухали дві пісні й пішли додому, бо геть змокли.

 

Понеділок

Оскільки в місто ми вибралися майже вночі, понеділок 25-го почався зі шляху додому під дощем під звуки цього оркестру, що розносилися на всю округу. День пройшов без будь-яких подій і особливих вражень.

Вівторок

Усі магазини були зачинені, тому ходили з мамою на заправку, купили там трохи поїсти. До речі, хочу відзначити розповсюдженість тут образу Єдинорога. Він постійно трапляється на очі на обгортках усілякого печива й цукерок, не кажучи вже про присутність на історичних гербах міст.

Кафе заповнені переважно пенсіонерами. Сидять з пивом і цигарками. Типовий образ німецької бабусі – цигарка в зубах, пиво в руці й поруч власна автівка.

 

Середа

Ходили по магазинах. До речі, швабри продаються в магазині з косметикою. Зауважу, швабри продаються ЛИШЕ в магазині з косметикою. Це, певно, натяк. Ми шукали швабри, бо в гуртожитку, де живемо, є графік чергувань, і наше припало на 29. Чергування полягає у банальному прибиранні підлог у нашому коридорі.

 

Четвер

Що можна сказати про чергування – це про ставлення до нього гостей з сонячної Африки. Їм досі не вдалося пояснити щось про необхідність прибирання з причини не володіння ними будь-якою з відомих мешканцям гуртожитку мов. А це німецька, англійська, арабська, турецька, азербайджанська, вірменська, сербська, українська, російська. Ніякою з цих мов вони не володіють. Або прикидаються. Тому жоден з них не чергував.

 

П’ятниця

Зранку був прикро збентежений тим, що відбувається в Україні. До речі, застосунок «Тривога» я так і не видалив. Отже завжди хвилююся, коли щось таке відбувається.

Ходили в магазин, треба було добре закупитися перед святами, бо все ж зачиниться. Бачив біля смітників цікаву вазу.

В українських біженок портативна колонка, через яку вони слухають вечорами такі українські пісні, як «Смерека», «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже», Шуфутинського «В доме не наточены ножи». А ще вони співають за стінкою «Плот» Юрія Лози. Одна сім’я із Запоріжжя – мама і донька, обидві молоді якісь, не розумієш, хто там мама, хто донька. Інші – не знаю звідки. П’ють вони все, що трапляється.

Цієї ночі українські біженки, як завжди, пиячили в коридорі. Потім вчинили «розбірки» англійською з якимись іноземними жінками, чорнявими, але без хіджабів. Причина: чого ви повз нас ходите? Ті жінки або їх чоловіки, не довго думаючи, викликали поліцію.

 

Субота

Субота пройшла за листуванням в Інтернеті.

 

Неділя

31-го вдень азербайджанець з жінкою робили шашлик для біженців з України. Увечері накрили стіл у пральні й сиділи там до світанку.

А ми під ніч вибралися послухати органну музику в місцевому костьолі ХІІ століття. Ввечері заснули, тому трохи запізнилися. Органісти сиділи за спинами у публіки, а побачити їх можна було на екрані, який поставили на місці кафедри. Грали переважно світську музику – Гріга, Вівальді, Моцарта, а також щось, судячи з акордів, більш сучасне. Два рази публіка заходилася оваціями. Після другої овації в залі ввімкнули світло, та органісти, хлопець і дівчина, продовжували ще щось грати на біс. Коли все скінчилося, на виході з’явилися хлопці з кошиками для збору пожертв. Я кинув якийсь дріб’язок і відчув на собі погляд. Озирнувшись, побачив білявку, схожу на молоду Ірину Білик. Вона дивилася на мене й посміхалася. Німці, мабуть, приймають мене за місцевого, бо кілька разів зі мною віталися. Ще два рази, зупинившись поряд на автівці, питали, як проїхати на якусь потрібну їм штрассе.

У ніч Нового року почалася канонада. Поодинокі «постріли та вибухи» і до того лунали весь вечір, діти на вулицях підривали петарди. Ще десь вдалині гухало щось величезне, майже як ПВО, але нічого не було видно. А от о 12-й почався просто салютний апокаліпсис. Усі мешканці гуртожитку вибігли дивитись на салюти, що здіймалися, мабуть, з кожного подвір’я, з усіх боків. Це тривало годину як мінімум, аж поки почало стихати. Отакі от салюти, які просто салюти.