Зовсім недавно, у червні, в «УЦ» вийшло розлоге інтерв’ю з Ігорем Козубом, тоді він тільки-но набув статусу демобілізованого капітана ЗСУ. Після бесіди ми пили каву, Ігор Борисович ділився планами, збирався підлікуватись, зайнятись справами, які без нього вже павутинням вкрились. Напланував собі всього на пів року, не менше, аж ось на початку вересня на його сторінці у Фейсбуці з’являється емоційне відео з одного з найгарячіших місць фронту – з Покровська. Чим не привід поспілкуватися?
– Пане Ігорю, яким чином ви знову опинились у зоні бойових дій?
– Коли ми з вами крайній раз зустрічалися, я був демобілізований, капітан, командир 14 роти 28 бригади. Але справа в тому, що до великої війни я був командиром територіального загону Української добровольчої армії в Кіровоградській області. А паралельно – заступником начальника штабу Української добровольчої армії. І посада, яку я займав, командир територіального загону Української добровольчої армії, за мною залишалася.
Я демобілізувався в кінці грудня 23-го року. А вже 1 січня провів нараду, зустрівся з деякими з командирів, які ще лишилися в Кропивницькому. І виявилася така ситуація, що багато місцевих хлопців хотіли воювати. Вони з різних причин не служили в ЗСУ, або не могли служити, або вже служили та мали поранення, але хотіли служити в Добробаті. І вони до мене звернулися з пропозицією. Ну і я одразу висловив свою думку, сказав: хлопці, війна зараз змінилася, тепер все вирішують нові технології. Якщо ми хочемо успішно воювати, ми повинні бути сучасними, передовими, просунутими. Я запропонував їм створити підрозділ БПЛА і потім вже запропонувати свої послуги ЗСУ в якості добровольців.
Командири прийняли це, погодилися, і ми почали розбудовувати загін БПЛА при територіальному загоні Української добровольчої армії в Кіровоградській області. Перший вишкіл ми провели в березні, запустили навчальний центр «Буревій». Потім ще в Черкасах для хлопців проводили вишколи, у Вінниці, просто різні напрямки по управлінню БПЛА. У Вінниці у них зборка, розборка, перепрошивка цих безпілотників.
Хлопці пройшли вишколи, і ми зайшли в одну з бригад ЗСУ, нас взяли в батальйон безпілотних систем. Взяли з радістю, до речі, тому що нештат людей в них високий, навіть у батальйонах безпілотних систем, хоча це еліта армії. І ось ми, починаючи з 12 червня зайшли в бригаду. Вона виконує бойові задачі в районі міста Часів Яр. Це лінія Часів Яр – Покровськ. Там, де були найактивніші бої.
Недавно була зустріч з керівництвом бригади, мені подякували за роботу хлопців наших. Це в основному кропивничани або з Кіровоградської області. Наші земляки. Невеликий загін, два десятки приблизно. Назву взяли «Крила Гаррі» (посміхається). Ну й виконуємо бойові задачі.
–Ми, жителі тилової України, перебуваємо у, так би мовити, інформаційній бульбашці, яка сформована єдиним телемарафоном. Розкажіть своїм землякам, яка реальна ситуація в районі Покровська та сусідніх міст?
– Відносно обстановки тут, у Покровську, і на фронті в цілому скажу, що вона тяжка. Після курського наступу вона трохи полегшилася, тобто інтенсивність наступу росіян зменшилася в нашому районі. Це відчувається. Не скажу, що вони геть припинили наступати, вони пруть і пруть, але відчувається, що в них уже резервів немає. Тобто резерви все рівно вони кинули на Курськ, бо якби не зупинили вони нас там, то наші б, мабуть, Курську АЕС взяли. Та все ж ситуація тяжка та складна. Як вона буде розвиватися далі, дуже складно передбачити.
– На відео, знятому біля в’їзду до Покровська, ви звернулись з енергійною промовою до українців, та, на жаль, сильний вітер частково заглушив ваші слова. Повторіть, будь ласка, основні меседжі вашого звернення.
– Чому я з’явився в Покровську та чому я там записав відео? Я зробив це з простих причин – тому що в нас іде потужна інформаційна війна. І от знаєте, у мене таке враження, що в нас просто б’ють лежачого. На початку війни ми всі дружно об’єдналися і протидіяли російській ІПСО (Інформаційно-психологічна операція. – Ред.). Зараз здається, що українське суспільство взагалі розхолодилося, воно сприймає будь-який вкид і будь-яку ІПСО.
Дивіться, пишуть, що, наприклад, поліція з Покровська втекла, нікого нема, все позакривали. Все, Покровськ пустий, всі покинули мешканців. Я ж знаю, що це не так! А люди сидять десь на дивані в теплій кімнаті й розказують якусь хрінь про те, що відбувається на фронті, і відверту брехню розганяють. Я ще приклад наведу: «цельний» професор, доктор наук, наш, кропивницький, тупо бере й виставляє вкид ФСБ про поліцію. Я дивлюсь на це, у мене очі на лоб лізуть. Та зайди просто в Google і подивися!
Тому я й кажу, що у нас зараз б’ють лежачого. У нас взагалі ніхто не займається контрпропагандою. Таке враження, що всім пофіг. Люди, ми в прірву полетимо, у нас за таких умов рухне тил! У Першій світовій війні на території Німеччини не було жодного ворожого солдата. Але вона програла війну. Чому? Тому що розвалився тил. Так само й російська імперія – розвалилася зсередини. Так само й зараз інформаційна війна націлена якраз всередину суспільства. ТЦК погані, поліція розбіглася, усі пі…раси. І ось уже масово палять військові машини. Волонтери збирають по копійці. У нас 90% техніки в армії, я відповідаю вам, ну нехай найменше 80%, куплено волонтерами. А якісь гавнюки малолітні, яких купують через Телеграм, палять ці воєнні машини, куплені для військових, які захищають їхні родини, що сидять в тилу. А все чому? Тому що розганяється ІПСО…
І я бачу, як тільки форму одягаю: по Кропивницькому йду і ловлю погляди ненависті. Такі ситуації постійно спостерігав у Маріуполі, на Донбасі. Невже наше населення перетвориться в п…расів донбаських? Це там місцеве населення у більшості проти нас. Це вороже населення. Розумієте? Так, нехай процентів 30-40 за нас. Але ми воюємо там за те, щоб усе це до нас в область не прийшло.
Треба показати суспільству, що в нас Покровськ стоїть, стояв і стояти буде, і ніхто не збирається його віддавати. За нього тримаються й за нього воюють. І в Покровську повністю весь міськвідділ поліції, Покровський райвідділ на місці, усі виконують боєзадачі. Єдине, що вони жінок-поліцейських відвели за межі, вони виконують патрульні завдання в інших районах Донецької області, де нема такої жорсткості, таких прильотів. Але поліція вся на місці.
А в нас, окрім професора, який дуже поважна людина, є достатньо тих, хто таку фігню виставляє. Наші волонтери відомі теж виставляють вкиди ФСБшні про «все пропало» і таке інше.
Тому я звернувся чітко: друзі, вас сильно хвилює, що от у нас погано в Курську? Та в Курську все офігєнно, це ми підняли дух армії, це ми перевернули взагалі тут переговорну дошку! Тепер є мозоль, на який ми можемо давити. Це такий мозоль, на який путін 8 років давив на Донбасі. А тепер ми давимо йому в Курську на такий самий мозоль. І тепер хай він пише й розказує, що буде робити. Хай він тепер скаже, щоб по лінії вогню ми зупинилися. Тому нам треба зубами за цей Курськ триматися, якщо навіть одне село залишиться, у жодному разі не віддати його росії. Тому, вважаю, є речі набагато важливіші, ніж Покровськ. Це щодо військово-політичної ситуації, хто цього не розуміє.
Одна з найбільших стратегічних задач під час ведення бойових дій – це зірвати противнику мобілізаційний процес. Ми намагаємося зірвати його в росії, а росія намагається зірвати його у нас, в Україні. І їм, на жаль, це вдається. У нас дискредитовані ТЦК, оббріхані, обпльовані. І, на жаль, ніхто не веде контрпропаганду, не робить інтерв’ю з цими ТЦКашниками, не показує, хто там виконує ці задачі, хто ці солдати, які в ТЦК? Щоб показати, скільки в нього дірок, скільки в нього контузій, як він поламаний, на яких фронтах воював і все таке інше. А в цей час частина суспільства насолоджується мирним життям.
Тобто я бачу більшу проблему зараз не на фронті, а в тому, що в нас суспільство розривають зсередини. І на це ведуться навіть ті люди, які мали б пояснювати суспільству, що ви робите дурниці, що це все ФСБ. А повинна СБУ їх викликати й хоч би проводити співбесіди. Я вже мовчу про те, що заводити кримінальні справи.
Тепер стосовно тих, хто сильно страждає за Покровськ. А чого ви за Авдіївку, за Бахмут так не переживали? Якщо ви вже так страждаєте за Покровськ, то берете свою дупу, відриваєте від дивана і їдете в Покровськ. Допомагаєте. Можете в Українську добровольчу армію прийти. Або допомагайте цивільним, вивозьте собачок, котиків з того Покровська або з сіл під Покровськом, які розфігачені. Допомагайте людям, армії допомагайте, волонтерку збирайте. Просто щось робіть! Але ж ти сидиш на дивані й розказуєш, що от я за Покровськ, шмарклі прям течуть у нас аж по коліна, а реально ти ні хрена, навіть дві копійки не здав на те, щоб підтримати армію! А в армії в нас знову проблеми, уряд накосячив – не оплатив своєчасно «Мавіки» та інші безпілотники. А тепер треба терміново цю позицію закривати й знову звертатися до суспільства, мовляв, збираймо гроші. То ти здай спочатку на армію, а потім розбирайся, хто такий, а хто не такий.
Тебе щось цікавить у Покровську? Значить, бери та їдь туди, поїзд ходить, подзвониш Козубу, Козуб тебе завезе, покаже, розкаже, повозить, каву поп’ємо в цьому Покровську. Нічого там страшного нема, там просто мирняк живе. Там кожен день вулиці підмітають двірники. Усі на місцях, влада на місцях, тож достатньо вже істерик, досить вже між собою собачитись. От і все.
Фото з Покровська надані Ігорем Козубом.
Про призначення / поновлення виплати пенсії особам, які виїхали з тимчасово...