27 січня у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту в краєзнавчому відділі ОУНБ ім. Дмитра Чижевського відбулася лекція кандидатки історичних наук Інни Вівсяної «Пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам Голокосту на території Кіровоградської області».
На початку науковиця професійно пояснила, «що таке Голокост і чому ми згадуємо саме такими словами ті злочини, яким немає прощення і терміну давності». Вона також коротко розкрила передісторію цього антигуманістичного явища та його зв’язок з антисемітизмом. «Якщо говорити про єврейські погроми, – наголосила Інна Вівсяна, – найбільше вони відбувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, і осередком їх була російська імперія. У цей час було знищено 60 000 євреїв. Це пов’язано з посиленням політики російського шовінізму. Потрібно було знайти винних у певних проблемах, у неспроможності уряду вирішувати певні питання. Зокрема на території України теж проходили ці погроми. Як не дивно, нацистська ідеологія, в тому числі з непримиримим ставленням до єврейського населення, виникла у відносно спокійній Німеччині, де євреї складали менше одного відсотка населення. З чим це пов’язано? З прагненням виправдати певні недоліки, прорахунки попередньої політики, втілити віру в те, що свій народ є більш передовий».
Я б додав при цьому ще пояснення (особливо для присутніх на заході курсантів Донецького університету внутрішніх справ) про те, як втілювалася расова ідеологія у третьому рейху і що таке «унтерменш». Цей термін використовувався для позначення рас, народів і осіб, які протиставлялися аріям. До них належали представники негроїдної та монголоїдної рас, а також євреї, цигани, слов’яни та їхні метиси.
Далі пані Інна детально розповіла про масштаби тотального знищення євреїв німецько-фашистськими окупантами на території нашого краю та про наявність або відсутність пам’ятників чи пам’ятних знаків на місцях масових вбивств євреїв, ромів та громадян інших національностей.
Ця лекція знову повернула мене до давніх роздумів.
Пам’ятати про Голокост необхідно, але пам’ять сама по собі ні від чого не захищає. Сенс не тільки в тому, щоби пам’ятати. Сенс у тому, щоби розуміти. І на цьому розумінні виховувати наступні покоління. Адже коли немає реального почуття, реальної причетності, коли жах стає історією, безглуздо докоряти людям чи системі освіти. Тому я і прочитав для присутніх свій переклад вірша Пауля Целана «Ніч над Біркенау».
Кажуть, минуле тільки заважає нам. Чи не тому ми обираємо з нього лише зручні деталі, решту вузлів і деталей ігноруємо, не помічаємо. Голокост не виключення. Щороку ми беремо з нього те, що годиться, вибачте, для «чергової скорботи». При цьому упускаємо, витискаємо зі свідомості найбільш проблематичне: чому люди, народи прийняли установку на знищення євреїв і реалізували її? Чому з таким завзяттям, з такою лютою ненавистю, без питань і коливань? Чому ненависть до євреїв проявляється знову і знову?
Що запускає процес виплеску патологічної ненависті – невігластво, заздрість, економічні проблеми, політичне одурманювання?
Антисемітизм – не національна, а світова проблема. Адже і у Німеччині, і у Франції, і в Україні були тисячі людей, які рятували євреїв цілими сім’ями. Головне, як на мене, встановити справедливий мир між людьми. Якщо ви не хочете, щоб вас переслідували погляди приречених очей невимовною правдою смерті.
До речі. Напередодні Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту Антидифамаційна ліга (ADL) обнародувала дослідження про стан антисемітизму у світі. Воно охоплює понад 100 країн і територій. Опитано було 58 000 осіб. Згідно зі звітом 46 відсотків повнолітніх жителів планети дотримуються явно виражених антисемітських переконань. Загальний рівень антисемітизму в росії відповідно до звіту склав 30 відсотків. Серед жителів України цей показник – 32 відсотки, серед білорусів – 37.
Є над чим замислитись…
Заниматься службой, а не бумагами: как государство цифровизирует армию