Понад п’ять років розглядалася у Кіровському районному суді Кропивницького справа про вбивство Діани Хріненко, 16-річної жительки Суботців (тоді Знам’янського, нині Кропивницького району). І от 28 березня оголошено вирок (ще не набрав законної сили). Миколу Середніцького визнано винним у вбивстві й згвалтуванні дівчини та заволодінні її ювелірними прикрасами, йому призначено найсуворіше з передбачених українським законодавством покарань – довічне позбавлення волі.
– Вирок – справедливий. На жаль, не передбачено смертної кари для вбивць дітей і неповнолітніх, – сказала Олена Хріненко, мати загиблої, у розмові з кореспондентом «УЦ». – Не можу описати вам свій біль від втрати дитини.
– Олено, прошу пригадати, як починалося досудове слідство. Поліція тоді підозрювала у вбивстві Діани не Середніцького, а інших.
– Так. Діана зникла 24 серпня 2018 року – не повернулася додому із святкування Дня Незалежності. Я звернулася в поліцію, почалися пошуки. Невдовзі поліція затримала двох хлопців, запідозривши їх у вбивстві моєї доньки. Один з них, Жора, тимчасово мешкав у Суботцях. Його товариш – з Кропивницького. Вчиняли у Суботцях крадіжки, але не мали ніякого стосунку до зникнення моєї дитини. Поліцейські намагалися зробити їх цапами-відбувайлами.
– Чому ви засумнівалися у непричетності Жори і його товариша до зникнення Діани?
– Тому що вони розповідали нісенітниці. Жора розказував поліцейським, що, вбивши Діану, поклав її тіло на велосипед і повіз за вісім кілометрів через усе село, щоб втопити в кар’єрі. Як вам казка? Поліцейські змусили Жору так свідчити. І мене хотіли переконати, що він винуватий у вбивстві. Звісно, тіла в кар’єрі не виявилося. Слава Богу, втрутився тодішній перший заступник голови Нацполіції В’ячеслав Васильович Аброськін. 6 вересня того ж року він приїхав сюди, ми познайомилися, почали спілкуватися. І в поліції області зрозуміли, що не переконають Аброськіна у винуватості Жори, хоча цю версію ще довго не відкидали.
– Що сталося з тим хлопцем?
– Поліції не вдалося притягнути Жору до відповідальності за вбивство, і його віддали під суд за звинуваченням у крадіжці. Як раніше судимого його засуджено до позбавлення волі на чотири роки. Не знаю, як скалалася його доля. Дякуючи Богу, його не посадили за злочин, вчинений іншим.
– У березні 2019-го останки Діани знайшов тракторист, працюючи в полі, а влітку того ж року було екстрадовано з Польщі Середніцького, підозрюваного у вбивстві. Вам відомо, як правоохоронці натрапили на його слід?
– Це сталося завдяки тому, що В’ячеслав Аброськін доручив справу Сергію Тіхонову, начальнику департаменту карного розшуку Національної поліції. Скориставшись інформацією від оператора мобільного зв’язку, поліцейські встановили, що Середніцький перебував на місці злочину під час його скоєння. Це недалеко від нашої домівки, там знайдено Діанин телефон і засохлу кров. У полі зору поліції Середніцький опинився у квітні чи травні 2019 року. Він уже понад пів року перебував у Польщі – виїхав туди через кілька днів після вбивства Діани. Хоча, як розповіли його брати, раніше відмовлявся їхати з ними за кордон на заробітки. А наприкінці серпня 2018 року раптом виїхав.
Дружина Середніцького сказала поліцейським, що він був удома, коли сталося вбивство. Спочатку їй повірили, потім з’ясували, що о пів на п’яту ранку вона телефонувала чоловікові. Якби він був удома, навіщо телефонувати? Поліція зачепилася й за це. Оглянули машину Середніцького. Таку саму машину зафіксувала відеокамера на нашій вулиці. Головне ж, на сидінні в авто Середніцького знайшли пляму, схожу на висохлу кров. Дослідження показало збіг з ДНК моєї дитини.
Я Середніцького бачила в Суботцях через кілька годин після вбивства, о дев’ятій ранку 25 серпня 2018 року. З поліцейськими саме спілкувалася, а повз проїхала незнайома машина. Я ще подумала: що тут чужі роблять? Згодом дізналася, що якийсь молодик біля нашого «Файно-маркету» розпитував про місцеві новини. Того ж місяця я з чоловіком ще раз застала його в Суботцях. Наздогнали в іншому селі, він вийшов з машини, поводився нахабно, намагався штовхатися.
– Чи звертався під час слідства до вас хто-небудь в інтересах Середніцького, щоб задобрити вас чи залякати?
– Ні. Вони розуміли, хто за мною стоїть. Я вже мала прямий зв’язок з Аброськіним. Місяців з п’ять біля нашого домоволодіння патрулювала поліція. Я не боялася за себе після втрати Діани. Але є молодша донька, їй тоді три роки було.
– Чи чули ви про якісь альтернативні офіційному обинуваченню версії, висловлені Середніцьким у ході слідства?
– Він намагався домовитися зі слідчими, вигадав версію про те, що машиною збив Діану. Щоб викрити його, правоохоронці вдавалися і до негласних заходів. Перебуваючи в ізоляторі, Середніцький розповідав оточенню про деталі, яких не міг знати, якби був невинуватий. Наприклад, розповідав, що в Діани було три кільця. «Два нормальних і одне фуфло», – сказав. Дійсно, 24 серпня 2018 року Діана наділа три кільця, два золотих і одне срібне, з позолотою. Але на офіційних допитах Середніцький казав, що не винен і ніколи не бачив Діани Хріненко. Так само говорив у суді.
– Два роки тому, коли справа вже розглядалася в суді, медіа повідомили, що нарешті знайшовся важливий свідок, Едуард, який підтвердив версію слідства про винуватість Середніцького.
– Едуард – двоюрідний брат Середніцького. Під час досудового слідства Едуард розповідав, що 25 серпня 2018 року бачив криваву пляму на пасажирському сидінні у братовій машині і поцікавився її походженням. Середніцький пояснив: «Побив одного придурка і відвіз у знам’янську лікарню». Поліція з’ясувала, що таких звернень у лікарню не було. Не став вигороджувати родича Едуард і в суді. Розповів, що 25 серпня 2018 року бачився з двоюрідним братом у бабусі, що помітив у його машині криваву пляму.
– Це той самий Едик, про якого йшлося в анонімній записці, адресованій вам?
– Так. Після похорону я поїхала в церкву, там мені сказали, що в магазин підкинуто записку для мене. Я – в магазин. Там під двері хтось засунув записку: «Шукайте Едика». Я викликала поліцію, вони вилучили записку. Едика спочатку теж підозрювали у вбивстві, але він виявився непричетним.
– Тобто хтось мав якісь здогади і вирішив допомогти поліції таємно.
– Багато людей не хоче зв’язуватися з поліцією. Хто іще витримає таке катування, як я? Мало того, що втратила дитину, треба було боротися із системою. Це дуже важко, особливо без зв’язків і великих грошей.
– Отже, головний речовий доказ вини Середніцького – залишки крові, які виявлено в його авто, адже ДНК-аналіз показав, що це – кров вашої дитини. Як Середніцький пояснює походження залишків її крові у його машині?
– Каже, підкинули правоохоронці. Але де вони взяли б Діанину рідку кров після її зникнення? Кров, яку виявили 25 серпня 2018 року на асфальті, вже засохла. А тіло знайшли в такому стані: не те що крові, м’яких тканин не залишилося. Середніцький і його захисник намагалися довести, нібито в машині – моя кров. Але моя ДНК– це моя ДНК, а ДНК Діани – це ДНК Діани.
– Чим іще аргументував свою позицію Середніцький?
– Він і його захисник просили суд не брати до уваги докази – інформацію про місце перебування телефона, яку слідству надав оператор мобільного зв’язку.
– Чому, на вашу думку, так затягнувся судовий розгляд?
– Дійсно, справа розглядалася довго, з початку 2020 року. Але це сталося не з вини суду. Були об’єктивні причини. Пережили пандемію, почалася війна. Повітряні тривоги, локдауни. Середніцький і його захисник затягували процес. Коли суддя дав Середніцькому можливість виступити з останнім словом, той попросив додаткового часу на підготовку. Суддя йому: «До цього не потрібно готуватися, можете скористатися своїм правом або ні». А Середніцький – як гадюка в тій клітці, йому аби тільки суд відклав ухвалення вироку. Кожних 60 днів захисник Середніцького клопотав про зміну запобіжного заходу, просив звільнити клієнта з-під варти. Районний суд відмовляв, й адвокат скаржився в Кропивницький апеляційний суд. Договір з ним укладено ще до затримання Середніцького. Привозять Середніцького в поліцію, і адвокат приїздить. Як вам таке?
– Що ж сказав Середніцький в останньому слові? І як відреагував на вирок?
– Сказав, що невинуватий, що суд розбереться. Коли почув про довічне ув’язнення, на мене глянув і засміявся, аж голову назад закинув. Він протягом усього судового процесу поводився нахабно, сміявся мені в обличчя. З посмішкою дивився на портрет Діани, я його брала на кожне засідання, щоб вона була присутня на суді. Судові засідання були для Середніцького як прогулянки, вихід в люди.
– Про вашу трагедію уся країна дізналася з ток-шоу «Стосується кожного», «Говорить Україна», з інших телепередач. Чи допомагає такий розголос домогтися справедливості?
– Розголос працює. Потрібно розказувати про свою трагедію. До мене зверталися жінки, які теж втратили дітей. Казали, що злочинців не знайдено. Я питала, чи зверталися вони до журналістів. Вони відповідали: «Ні, соромно». Не треба соромитися, боятися журналістів.
Мені дитину ніхто не поверне. І моральну шкоду він мені не відшкодує. Але уже не вчинятиме злочинів. Це – найголовніше.
«Кріт» у пікселі