У жовтні 2022 року збірна України з бейсболу вперше відвідала США на запрошення великого шанувальника улюбленої гри та друга України Дмитра Сагальчика й за підтримки української діаспори. Тоді були дуже насичена та різноманітна культурна програма, багато зустрічей, зокрема з мером Нью-Йорка Еріком Андерсом, та дві товариські гри українських бейсболістів зі збірними нью-йоркських поліцейських та вогнеборців. А нещодавно наша команда повернулася зі своєї другої подорожі до Сполучених Штатів Америки. І вже за традицією ми попросили ексклюзивно для «УЦ» поділитися своїми враженнями після поїздки головного тренера української бейсбольної збірної Олега Бойка.
– Знаєте, це був трохи інший візит, де на наше прохання ми отримали більше бейсбольної складової та вільного часу. Організатором поїздки знову був Дмитро Сагальчик. Але до Флоріди нас на одному з Конгресів європейської конфедерації бейсболу та софтболу запросив організатор спортивних заходів у США на ім’я Кевін. Потім він наполіг на власній пропозиції й на наступному конгресі. Не повірите, я навіть прізвища його не знаю, але свою обіцянку Кевін виконав, і ми отримали чудову програму візиту до Флоріди. Я хотів залучити п’ять молодих гравців. Але в них виникли проблеми з візами. Тому склад нашої групи, у порівнянні з минулим разом, не змінився. Поїхали три тренери, це окрім мене ще Юрій Бойко та Руслан Дейкун, та гравці з Кропивницького, Рівного, Чернівців і Києва, які мають бронювання або відтермінування від призову до ЗСУ та студенти вищих навчальних закладів. Ми ж минулого разу візи на десять років отримали. Лист про сприяння до Держприкордонслужби України надало Міністерство молоді та спорту. І ми дійсно провели гарні збори в рамках підготовки до чемпіонату Європи. Ну й проїзд до Варшави нам пообіцяли відшкодувати. А всі інші витрати взяв на себе Дмитро Сагальчик, який знову відшукав спонсорів і меценатів, як у Нью-Йорку, так і в Тампі. І ще ми запланували подорож так, що мали летіти з Варшави зранку, прилетіти в обід до Нью-Йорку та мати вільний час до вечора. І це єдиний вільний час, що мав там бути. Адже, якщо є спонсори, то вони вимагають нашу участь у запланованих із цього приводу заходах. Та наш вільний час зник, коли наш рейс відтермінували, запропонувавши прямий рейс із Варшави польської авіакомпанії. Так що вимушені були до вечора чекати у варшавському аеропорту ім. Шопена. Взагалі подорож від Кропивницького до Нью-Йорка тривала 72 години. Втомилися, м’яко кажучи.
А вже в США у нас спочатку був навчально-тренувальний збір в Нью-Йорку. Він умістив декілька насичених тренувань, які проводили відомі й навіть легендарні тренери Джон Макларен і Бобі Валентайн.
Повірте, в Нью-Йорку майже всі знають, хто такий Бобі Валентайн. Бобі багато років був менеджером бейсбольного клубу «Нью-Йорк Метс», а ще тренував «Техас Рейнджерс» та «Бостон Ред Сокс» в МЛБ. А до цього грав за команди «Лос-Анджелес Доджерс», «Каліфорнія Енджелс» та «Сіетл Марінерс». Також він працював бейсбольним аналітиком на ЕСРN. Бобі навіть на пост мера Стенфорда балотувався. Це я розповів, щоб ви зрозуміли, що він дійсно популярна в США спортивна особистість. І він віднайшов час, щоб поділитися з нами своїми знаннями та досвідом. А тренери – це така категорія людей, які більш за все люблять нові знання.
Американські фахівці спочатку подивилися, що ми вміємо, під час товариської гри, а потім вже давали свої поради та приклади, що й як потрібно виправити у тактиці та техніці. Тренування тривали півтори-дві години, які дійсно були насиченими та продуктивними.
А гра проти збірної Східної Європи також була надзвичайно інформативною та корисною . У наших суперників десь чоловік 10 грають або навчаються в Америці, а інші гравці зі Східної Європи. Грали сім інінгів. Ми повели спочатку 2-0. Згодом ще на одне очко збільшили свою перевагу, коли вдарив Ігор Лукін. Але потім наші конкуренти скоротили відставання до мінімуму – 3:2. Якщо б ми продовжували, то грати, мабуть, було б важко. Але перемога, звісно, порадувала. Зараз взагалі світова тенденція грати матчі в 7 інінгів, у вікових категоріях. Ну а в МЛБ, звісно, дев’ять, але то ж космос. МЛБ — це окрема планета, до якої нам ніколи з нашими можливостями не дістатися.
Якщо ж повернутися до товариського матчу, то важко грати на тих швидкостях кидків та відбивань, які продемонстрували конкуренти. Та все ж ми змогли класно відбити пару разів, здобути перевагу та її втримати. Але також цей поєдинок показав, що в нас багато проблем. Ми не готові грати на такому рівні. Ви скажете, що ми ж виграли? Але вони змінювали склад. На початку і в кінцівці гри суперники були максимально потужними. А ось у середині матчу їх тренери дали пограти всім бейсболістам. Наші ж хлопці налаштувалися чудово. Та й фактор пітчерів спрацював. Коли кидали їх провідні пітчери, то вони нічого не давали нашим підопічним відбити. Коли ж на горку вийшли резервісти, то ми й досягли результату. А потім вони адаптувалися нормально. Повторюся, що ми не переоцінюємо цей успіх. Наші виконавці взяли налаштуванням та концентрацією. Можливо, десь ми зіграли на межі можливостей, а десь їх перевищили. І це, справді, дуже порадувало.
А ще у Нью-Йорку, в парку Маймонідес на Коні-Айленді, 1 червня проходили святкування на честь Дня Східної Європи, в рамках якого проходив і український фестиваль. Було багато заходів, освітніх виставок та концертів української діаспори. Відбувся виставковий сеанс одночасної шахової гри з місцевим міжнародним майстром. Перед нашим бейсбольним матчем уболівальниками був розгорнутий величезний прапор. Місцеві ЗМІ писали, що цей стяг найбільший у світі. На цей захід спонсори запросили 600 українських біженців.
Після нас грали господарі стадіону, де відбувався наш матч, «Бруклінські циклони» проти «Абердіна» у мейнорлізі. Це найнижчий дивізіон професійного бейсболу. І вони запросили українців, вивели українських дітей. Спеціально для нас вони таке зробили. Адже зазвичай матчі так не починаються. І це дуже вразило. Навіть коли зараз передивляюся відео, то це хвилююче. Особливо, коли на стадіоні виконувався український гімн.
Ще зазначу, що на цьому стадіоні, де ми тренувалися й під час минулого візиту, вже з’явилося нове штучне покриття. І воно абсолютно не відрізняється від натурального. Тобто за три роки в них вже нове покриття! Ну й гру «Метц» проти «Колорадо» в мейджор-лізі пощастило подивитися.
А гру «Циклонів» не вдалося додивитися тому, що нас запросили на українську вечірку. Там був такий пароплав, на якому це все відбувалося протягом 4 годин. Це така собі екскурсія по всьому Нью-Йорку із українським колоритом. І українські гурти там співали. Але ми вже втомилися, і тому було важко все сприймати. Це була вечірка нью-йоркської богеми українського походження. Але й це залишило певні відчуття.
Уже на наступний день ми літаком за дві години дісталися Тампи у штаті Флоріда. Це місто знаходиться на Мексиканському заливі. Як Санкт-Піт. І вони поруч, як би зрослися. Нас розмістили в гарних апартаментах, був чудовий ситний сніданок. І є в Санкт-Піті таке місце, яке називається «Бейсбол-сіті». Там чотири або п’ять полів, на яких «Тампа» з мейнор-ліги проводить весняні тренування. У цього комплексу є два директори, які організували тут свій бізнес. Він полягає в проведенні бейсбольних змагань і тренувань. Але саме в цей час у них було спеціально вікно так організовано, що немає змагань. Цей час надали нам. Ми кожного дня тренувалися та кожного дня грали. Взяли участь в міні-турнірі. Грали з місцевими аматорськими командами. Вони так і називають їх – travel team. Там різні гравці від 16 до 20 років. Мета цих команд – готувати гравців для того, щоб спробувати пробитися на вищій рівень. Це такий бейсбольний кемпінг. Вони орендують поля й грають. До речі, міні-турнір, де провели чотири матчі, ми виграли. Хоча на початку кожної з зустрічей постійно поступалися.
І знову були тренування, які проводили відомі фахівці Джон Макларен і Джим Ріглемен. А також завітав Том Хадсон – дуже відомий автор книг з психології та ментальної складової бейсболу. Він приїхав, щоб зустрітися з нашою збірною, провів два заняття з ментального клубу, подарував книги свої. А потім ще його партнер організував для нас систему тестування унікальну, яка направлена на пошуки талантів. Але ми вже дорослі, а вони шукають гравців у молодшому віці.
І матчі ми також відвідували. Першими були, знову ж таки, команда Clearwater Threshers рівня Single A від «Філадельфії Філіс». Нас запросили до великого глядацького боксу, такої індивідуальної віп-ложі, куди вмістилась вся наша делегація. І там їжа, напої та інші зручності для класного перегляду. Також там своя окрема трибуна. Були присутні декілька родин із української діаспори, які із задоволенням і радістю з нами фотографувалися. Але пішов дощ, і гру скасували. Вони запрошували нас приїхати наступного дня та різні сувеніри нам презентували.
До речі, у Флориді чи не кожного дня такі дощі. Як нам сказали, дощів немає лише 15 днів у січні. Вони там під дощем і на пляжах відпочивають. І ми були на пляжі під дощем. Класно. Плюс 28, дощ і океанский пляж з білим піском на 150 метрів у ширину. Там характерно, що саме білий пісок. Саме тут я бачив щастя в наших людей. Хлопці так гучно кричали! Так що цього разу ми розрахували так, щоб за усіма офіційними справами залишити час на невеличкий відпочинок. Але й про те, щоб нагадувати американцям про Україну, не забували. Ось Андрій Бойко давав інтерв’ю телеканалу МSNBC. Спочатку, правда, мали три людини давати інтерв’ю, але потім чомусь скоротили до одного гравця.
А наступного дня, після дощового візиту на стадіон, нас знову запросив один з тренерів, що з нами працював, Джон Макларен. Він три роки був головним тренером в «Тампі Рейс». Раніше команда називалася «Тампа Девіл Рейс». Девіл рейс – це риба-скат. Коли, я був у Тампі в 2007-му, вони ще були «Девіл Рейс». І скат жив у них. Там був унікальний критий стадіон тисяч на 42,5 глядачів зі штучним покриттям. Але ураган, який був в Тампі, зруйнував дах. Зараз стадіон стоїть, даху нема, дощі йдуть, ну й поле вбивається. І там нічого не відбувається на тій арені. А «Рейс» стали використовувати арену дочірньої команди, де менше глядачів, десь 15-20 тисяч місць. І вони запросили нас туди на матч МЛБ – головної бейсбольної ліги США. Більш того, про нашу подорож дізнався мій давній товариш Білл Меттьюс, у якого колись мешкав у Тампі вдома два тижні. І стажування було в мене в команді, де Білл був головним тренером. Це було дуже давно. А Білл вже 20 років працює зі статистикою на матчах. Тобто він, як у баскетболі і в бейсболі, секретар.
Він запросив нас прямо на передмачтчеву розминку «Рейс» за дві години до початку матчу. І ми мали можливість побачити не тільки підготовку господарів, але й їх суперників із «Техас Рейнджерс». І нам надали місця на трибунах для почесних гостей. Це Джон Макларен, той, що з нами працював, який був тут головним тренером, зателефонував президенту. І нам надали безкоштовно все, що можна. Загалом такий бейсбольний All inclusive. А пітчера збірної України, кропивничанина Сергія Штапуру запросили виконати церемоніальну першу подачу перед матчем Головної ліги бейсболу (MLB) між командами «Тампа-Бей» і «Техас». Ну й ми принесли фарт господарям. «Тампа» – це одна з найбідніших команд МЛБ, але вони виграли в одного із найбагатших клубів ліги в останньому нападі – 4:3, поступаючись 1:3. До речі, «Тампа» вже здобула 5 таких перемог за останні два тижні. Ну й рівень майстерності дійсно просто космічний. І навантаження на бейсболістів шалене. Кажуть, що футболісти втомлюються. А в МЛБ кожна команда, в якій 26 бейсболістів, грає 162 матчі в сезоні. І це без урахування плей-офф. У них в місяці бувають від 1 до 3 днів без матчів. І тому свої великі контракти вони відпрацьовують по повній.
Мені ще й пощастило провести цілий день на тренувальній базі «Піттсубург Пайретс». Один день повністю за їхнім розкладом. Там тренувалися молоді гравці 16-20 років, які грають в лізі дублюючих складів, таких собі академій. І там у складі «піратів» я побачив 16 домініканців, 4 венесуельців, двох корейців, одного мексиканця та одного австралійця. Ось такі реалії. Але всі вони вже мають дозвіл на роботу, і їх не депортують. А так на емігрантів дійсно влаштовують полювання. Хлопчик із Молдови, який був на наших іграх минулого разу, цього разу просто побоявся приїхати.
А ще українці, які живуть і працюють в Нью-Йорку, розповідали, що коли ми приїжджали минулого разу, то чашка кави коштувала 1 долар, а зараз – вже три з половиною. Сто доларів вже нічого не значать взагалі. Життя не тільки в Україні дорожчає.
Дорога додому в нас вийшла трохи кумедною. Після Тампи, в Амстердамі, де в нас був трансфер, хлопцям було вже не цікаво. Деякі казали, що, якби була можливість обирати, де жити, то вони були б щасливими саме в Тампі. А далі нам скасували автобусний рейс із Варшави до Києва. Коли ж придбали квитки на рейс іншого перевізника, то нас всю ніч возили з Варшави до Лодзі та назад до аеропорту. І лише зранку ми вирушили до України. Повернулися – і добре.
Якщо ж підбивати підсумки нашої поїздки, то вони, звісно, позитивні. І враження чудові. Хлопці побачили дуже багато класного бейсболу й потренувалися під керівництвом легендарних фахівців. Ми побачили, що за нормальної підготовки рівень підіймається. І нам удалося зберегти дуже талановитих дорослих гравців. Адже ми в останні роки не розвиваємо, не прогресуємо, а зберігаємо.
Я побачив, що, потренувавшись в гарних умовах із сильними тренерами, ми можемо за тиждень чи за два, за якийсь короткий час набрати непогану форму. Бо там, за кордоном, що ми робимо погано, дуже видно.
Приємно ще, що кожен гравець зміг у товариському матчі переламати себе й дати майже максимум. Хлопці змогли стати кращими, ніж вони були. І це головне досягнення. Мені спортивна складова сподобалася тим, що ці самі гравці-ветерани, які тут вальяжно і повільно ходять, там стали нормальними гравцями за тиждень. Але, на жаль, такий тренувальний ефект тримається три – чотири дні, якщо його не підтримувати. Мабуть, на цьому тижні закінчиться. І потім вже знову їх потрібно до ладу приводити. А мотивувати їх немає чим. Ось на любові до бейсболу й тримаємося. Будемо працювати й мріяти про найкраще.
Мобінг на роботі: як розпізнати цькування та що з цим робити