Захиснику – від громади

Долинська громада порадувала новиною: звільненому з полону захиснику – Віталію Петренку – подарували квартиру. «Він вистояв, повернувся додому, і сьогодні наша громада сказала йому “Дякуємо!” не лише словами, а справою», – написав на своїй сторінці у ФБ голова громади Євгеній Звіздовський.

Дійсно, добра і важлива справа. У родині Віталія двоє дітей: десятирічний Богдан і чотирирічна Мілана. Зараз сім’я живе в однокімнатній квартирі, яку винаймає. Про це «УЦ» розповіла дружина захисника Аліна. Ми розпитали її більш детально про те, як діти чекали на тата, якою була зустріч, які плани на майбутнє.

– Віталій був у військкоматі вже 24 лютого 22-го року. Спочатку тероборона, потім, з 20 липня 23-го року, воював в Бахмутському районі на Донеччині. У жовтні потрапив у полон. Спочатку ми отримали сповіщення про безвісти зниклого. Через пару днів мені з частини прислали скріншот відео, взятого з ворожих каналів, де були українські військовополонені. Я підтвердила, що на ньому мій чоловік. Потім вже я знайшла те відео, і сумнівів не залишилося. З того часу ми чекали на його повернення, це один рік, сім місяців і п’ять днів. Обміняли його 25.05.25.

Віталій мало що розповідає про полон. Каже, що намагався триматися, бо розумів, що на нього чекає сім’я, що рано чи пізно повернеться додому. Коли опускав руки, все-таки знаходив сили триматися, вірити.

Після звільнення чоловік проходив реабілітацію в госпіталі, ми з дітьми його провідували. Багато хто мене запитує, чи взнала донька тата. Так, взнала. Вона його й не забувала. Наші діти, як, мабуть, всі українські діти, через війну рано подорослішали. Ми постійно передивлялися татові фотографії, я показувала сімейні відео, зняті раніше. Богдан все розумів, а Мілані ми говорили, що тато на роботі, він далеко, але обов’язково приїде.

Зрозуміло, що тато повернувся не таким, яким донька бачила його на фото, він дуже схуд, але Мілана все одно його впізнала. Перша зустріч була емоційною, всі плакали, а Віталій всіх заспокоював. Ми гуляли парком, донька тримала тата за руку і в очі заглядала. Він так про неї турбувався, переживав, щоб не спіткнулася, не впала – бачив же її зовсім маленькою, а за два роки вона багато чого навчилася.

Долинська дуже тепло зустріла Віталія. Зібралося багато людей, було так емоційно, щемливо. Ну і громада зробила нам подарунок – трикімнатну квартиру. Чоловік працював на КГЗКОРі і стояв там на черзі з 2008 року. Потім – на загальній міській черзі. Не випадало отримати житло, а тепер маємо. Багато роботи треба там зробити. Богдан давно мріяв про свій куточок, тепер матиме окрему кімнату. Вже планує, що куди поставить, де що повісить.

У нашої родини планів багато. Але найперше треба зайнятися здоров’ям чоловіка – обстежити, пролікувати. Все будемо робити поступово.