Що то було? Мабуть, НЛО

Цей рядок із вічного хіта Анатолія Матвійчука останні тижні був неймовірно актуальним. І не тільки у зв’язку з виявленням у Сонячній системі міжзоряного 25-кілометрового об’єкта. Запитати «Що то було?» нам, українцям, захотілося й через невдалу спробу влади перепідпорядкувати антикорупційні органи, НАБУ і САП, генеральному прокурору і низку подій, які передували розгляду закону № 12414 та настали після його ухвалення.

Запитання – аж ніяк не риторичне. Щоправда, точні відповіді на нього знають тільки конспірологи і політики, хоча вірити цим, перепрошую, інфоциганам не варто. Чітку картину подій ми, звісно, отримаємо, але не сьогодні. У наш час і в нашій країні нічого довго не приховаєш. Ба більше, упевнений, що політично стурбовані громадяни вже вибрали кожен для себе найвірогіднішу версію подій. Ну що ж, люди мають право. І на те, що ліворуч, і на те, що праворуч.

Ціла низка припущень є і в мене, але радше обмежуся не версіями, а лише здогадками. Перш за все, вважаю всю цю історію, яка ще не закінчилася, колосальною помилкою влади. Грубим проколом або, як заведено висловлюватися в наш обсценний час, – про&обом. Його причини, гадаю, – у фатальній суміші нелюдської втомленості та все тієї ж нікуди не зниклої некомпетентності центральної влади. Прорахувати наслідки на три-чотири ходи наперед президент і його п’ять-шість менеджерів у цьому випадку не спромоглися. Повторю, це мої припущення і не більше.

Не варто зациклюватися на другорядних речах: чи так уже й важливо, з власної волі вийшли на протест діти з картонками, чи їм добрі люди підказали? Вийшли – це головне! І вийдуть ще, хоча б тому, що їхній перший досвід виявився успішним.

Не маю певності в багатьох нюансах усієї історії протестів, але ось у чому абсолютно переконаний: це був перший дзвоник нинішній владі – президентській і парламентській. А паузи між другим і третім (останнім) дзвониками – зазвичай невеликі.

Лише одне, але важливе зауваження. Сотні разів останнім часом чув: «Це все підлаштоване! Діти навіть не знають, що таке НАБУ і САП! Їм аби подуркувати з матюками на картонках!» Та все вони знають! Не недооцінюйте СВОЇХ дітей. А чого не знають, те відчувають – будь-яке насильство, брехню, несправедливість. А якщо вас так обурили матюки на картонках, то не затуляйте вуха – діти нині так розмовляють. Мабуть, вирішили, що матюччя – теж показник свободи. На жаль.

Цілком очевидно, що нинішня влада вже в глибокій кризі. І це насамперед криза народної довіри. Для країни, яка воює, це так само погано, як і брак зброї. Наслідки того й іншого приблизно однакові. Владі вкрай необхідне перезавантаження.

Можна, звичайно, і далі тасувати Кабмін. Правильно, що зі Шмигаля зняли рутину загального керівництва і зосередили на головному. Це добре, але мало! Забагато недоробленого накопичилося. Лише перезавантаження дає карт-бланш на практично одномоментні зміни в економіці, політиці, у законодавчій, правоохоронній, інформаційній та соціальній сферах. Тому перейду до теми, за яку в останні два роки отримував найбільше критики. Про вибори під час війни.

Усі аргументи моїх опонентів – цілком серйозні. Так, проводити вибори за тими ж законами, які діють у мирний час, під час війни категорично неможливо. Але законодавство – це не вічні скрижалі, його можна змінювати за нагальної потреби і консенсусу влади з народом у цьому питанні. Так, дуже складно провести вибори у суто організаційному плані, але хто сказав, що в наш цифровий час ці проблеми – нерозв’язні?

Зрозумійте, ситуація зовсім не безвихідна! Історія знає різні приклади вирішення подібних проблем – головне, потрібна політична воля влади і народу. Якщо ж влада не знайде і не лігітимізує демократичного варіанту власного перезавантаження, значить, про традиційні вибори потрібно забути до кращих часів. Але ліпше нехай знайде.

Від війни втомився не тільки Володимир Зеленський, і це дуже помітно. Втомилися ми всі. Україні конче необхідне перезавантаження, і його потрібно встигнути провести до третього дзвоника.