Продовжуємо стежити за становленням ампфутбольної команди «Сталеві орли». У її складі – здебільшого молоді чоловіки, ветерани війни, які втратили ноги, тепер для них ампфутбол – засіб, щоб почуватися сильними й потрібними, радіти життю. Тренуються вони просто неба на поліцейському спорткомплексі в Кропивницькому. Там за ними і поспостерігав кореспондент «УЦ».
Хлопці на милицях демонстрували таку швидкість, таке завзяття – не кожен і на двох ногах витримав би їхній темп! Ще й кепкували з приводу своїх ампутацій –шанувальники чорного гумору. Раптом один з гравців залишив поле – зателефонували з пологового, привітали з народженням дитини. Команда відреагувала на це бурхливо. А в секторі для глядачів самотньо лежав чийсь протез – в ампфутболі обходяться без цього.
Поки «Сталеві орли» займалися розминкою, а потім – грою, я поспілкувався з їхніми попечителями – представниками керівництва Кіровоградської обласної асоціації футболу Віктором Безсмертним та Ярославом Пилипенком.
Вони нагадали, що ініціатива створити на Кіровоградщині ампфутбольну команди належала ветеранові з Долинської Максимові Оівчику. Наголосили на участі в реалізації цієї ідеї народного депутата, голови обласної асоціації футболу Ігоря Мурдія та керівництва Головного управління Національної поліції України в Кіровоградській області. Про це «УЦ» уже розповідала, тому намагався випитати якомога більше подробиць про «Сталевих орлів»: яким чином ветерани долучаються до команди, скільки у її складі колишніх спортсменів, чи спілкуються поза тренуваннями?
– У пошуку гравців нам сильно плече підставив Третій полк, допоміг списками, – розповів Ярослав Пилипенко. – Ми телефонували хлопцям, їхали до них, спілкувалися. Хтось одразу виявив готовність долучитися, хтось сумнівався. Уже є двадцятеро гравців, постійно відвідують тренування дванадцять – чотирнадцять. Володя Букша сьогодні – вперше. Він у Злинці мешкає, про набір у цю команду дізнався із соцмереж. Він – учасник «Сильних України». Михайло Дудирич – теж учасник «Сильних України», виборов три медалі. Частка тих, хто мав стосунок до спорту, – мала. Михайло Дудирич займався футболом – ось і все. Це й зовсім необов’язково – бути спортсменом у минулому. Запрошуємо усіх.
– В Україні – понад сто тисяч людей, які зазнали ампутацій кінцівок. Треба витягнути їх з домівок, адаптувати до нормального життя. Це нелегко. Один чоловік спочатку загорівся був, потім замкнувся в собі, витягнути його поки що не вдалося. Та попри все, команда будується, в хлопців очі горять. Тренує їх Валентин Олійник. Він – військовий, служить у ППО. Раніше тренував сільську команду. Ми його й Максима Оівчика відправили на курси тренерів з ампфутболу в Ужгороді. Вони пройшли ті курси, тепер мають право тренувати. Восени команда виступить на кубку України, – впевнений Віктор Безсмертний.
З приводу свіжісінької новини про поповнення в сім’ї одного з учасників тренування Віктор Безмертний не без гордощів повідомив: це – вже другий такий випадок за останніх два тижні, перед цим став батьком Максим Оівчик.
– Хлопці спілкуються й поза цими тренуваннями. Займаються тенісом у приміщенні Головного управління Національної поліції в області. Там шикарні умови, буде й мультимедійний тир. Вирішимо питання про пальне, щоб хлопці їздили сюди не своїм коштом. Наш генеральний партнер «Файно-маркет» забезпечить ліками, масажерами. А бачите он жінку? – Ярослав Пилипенко показав на жінку, яка, сидячи у візку, теж спостерігала за тренуванням. – Це Поліна. Долучиться до команди як парамедик.
Поліна Бесєдіна розповіла, що три роки тому, 19 квітня 2023-го, приєдналася до ЗСУ.
– Просто хотіла допомогти країні, свій внесок зробити. Добровільно мобілізувалася в Кропивницькому. Поранило 5 лютого цього року в Запорізькому районі. КАБи прилетіли. Втратила ногу, але життя ж не закінчилося. Не падаю духом. Вчуся ходити на милицях. Візок – лікарняний, свого ще не отримала. Ще відновлюватися та відновлюватися. Як мене сюди залучили? Хлопці приїхали в лікарню перед Восьмим березня привітати, запросили.
Тим часом завершилося тренування. Гравці, втомлені і задоволені, залишали поле.
– Ну як? – поцікавився у Володимира Букші враженнями від першого тренування.
– Цікаво, але важкувато. Треба тренуватися. Вдячний Русланові Белі. Ми познайомилися в TikTok, від Руслана я дізнався про можливість займатися ампфутболом.
Наступний респондент виявився не військовим.
– Я – Андрій Жуков. 61 рік. Працюю лікарем в Новгородці, мешкаю в Долинській. Максим Оівчик – мій земляк, він і запропонував мені приєднатися до команди. Я ногу втратив через хворобу. Максим сказав, що це – не тільки для ветеранів. Хлопці тут – дружні, не обізлені, хороші. Лідери – Максим Оівчик і Руслан Беля. У команді я вже місяць, радію життю.
Час прощатися. Володимир Букша підійшов до мене і, ніяковіючи, попросив про допомогу.
– Тяжко працюю, отримую пенсію, але не вистачає. На ремонт у житлі взяв кредит, тепер віддаю, не вистачає на продукти. Якщо можна, опублікуйте номер мого рахунку в Приватбанку – 5168758013963889. Може, добрі люди допоможуть.
«Не плачте, живіть і радуйтеся. Всіх люблю»