Об’єднані територіальні громади по-полтавськи

21:13
1
221
views
квартирний будинок села Пришиб

Полтавські гостини, або Вчимося господарювати

Полтавщина межує з Кіровоградською областю на північному сході – зі Світловодського та Онуфріївського районів до Кременчука рукою подати. Проте значно дальша відстань між областями в сучасних процесах децентралізації. Поки наша область лише починає процеси об’єднання громад (у нас їх можна порахувати по пальцях однієї руки), на Полтавщині до кінця 2017 року очікувано буде зареєстровано 34 об’єднаних територіальних громад (далі – ОТГ). Дізнатися, як працюють створені ОТГ, і головне, як там живеться людям, мешканцям невеликих сіл та селищ – така мета була в делегації Кіровоградської області, очолюваної Олегом Яременком, директором Кіровоградського ВПУ “Центр розвитку місцевого самоврядування”, куди увійшли фахівці Кіровоградської райдержадміністрації, голови і депутати сільських рад Кіровоградського району, працівники створених ОТГ, закладів охорони здоров’я, культури та журналісти.
Наприкінці квітня, здолавши значну відстань до Полтави, пізнього вечора кіровоградці незважаючи на втому, вийшли на вечірнє знайомство з рідним містом Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Панаса Мирного, Олеся Гончара, Василя Симоненка та багатьох-багатьох видатних українців, які прославили нашу націю в світі. Туристично-краєзнавчу екскурсію проводила директор Полтавського ВПУ “Центр розвитку місцевого самоврядування” Ірина Балибіна, яка одразу сказала: “Я покажу вам місто, яке дуже люблю”. Розмова плавно точилася між історичним минулим, засипаним порохом кількасотлітньої давнини, і зовсім недалеким, пам’ятним усім, хто народився у радянські часи. І все ж уже в цей вечір ми вже почули думки про процеси об’єднання і причини небажання, про зміну ставлення господарів до власного майна в уже створених ОТГ (наприклад, в одній з ОТГ не поспішають робити капітальний ремонт дороги, поки не будуть якісно встановлені комунікації, і тут же згадується наше нескінченне розгортання та засипання шляхів під час ремонту тепломереж) і про те, як полтавці в чергу шикуються на роботу в особливо успішні громади з сучасними промисловими комплексами і підприємствами.

Українці протягом останнього століття пережили різні державницькі процеси – розкуркулення та створення колгоспів у 30-х роках, укрупнення і знищення маленьких сіл та хуторів у 60-х, мають генетичний страх і недовіру перед різними адміністративними реформами, цим можна пояснити як мінімум байдужість, а максимум відверту агресивність, з якою кіровоградці ставляться до всіх змін. Тож звісно, шлях до ОТГ зовсім не такий простий, як у наших закордонних сусідів, тих же поляків, за зразком їх та інших європейських держав відбуваються реформи у нас.
Для покращення впровадження реформи у 2014 році був прийнятий Закон України «Про співробітництво територіальних громад», завдяки чому Полтавська область була обрана пілотним регіоном для відпрацювання методології реалізації спільних проектів декількох територіальних громад, направлених на вирішення їх актуальних проблем.
«Тобто, громади не об’єднуючись офіційно в ОТГ, можуть спробувати співпрацювати задля надання якоїсь послуги кільком сільрадам, наприклад вивезення сміття, звільняючи для цього власні час та ресурси для розвитку села”, – розповів молодий і прогресивний міський голова м. Кобеляки (1998-2015) Олександр Ісип. Власне, і він сам має достатній досвід господарювання у відомому на всю Україну містечку, де приймав лікар Касьян.
Міжмуніципальне співробітництво (ММС) – це відносини між двома чи кількома об’єктами, які мають вирішувати спільні завдання – підвищити здатність громад розвивати економіку. Суб’єктами договорів про співробітництво територіальних громад є 5 міських та 124 сільських, селищних рад, тобто ММС-інструмент використовують майже 25% територіальних громад Полтавської області. Практично як це відбувається, розповіли кілька сільських голів Полтавського району, які досить успішно використовують можливості ММС, до речі, в цьому районі немає жодної ОТГ (на відміну від Шишацького району – там вже весь район об’єднався). Наприклад, яскравим зразком співробітництва є утворення Спільної архівної установи Полтавського району. У 2015 році сільради об’єдналися і створили такий комунальний заклад, який обслуговує їхніх мешканців – видає архівні довідки про роботу на тому чи іншому підприємстві з 40-х років минулого століття. З часів незалежності на цій території було ліквідовано 112 підприємств, тож це спростило отримання довідки для пенсії чи інших виплат жителям приміського району, хто стикався з отриманням довідок – зрозуміє цю перевагу.

Ввечері того ж дня кіровоградська делегація відвідала села Ковалівської сільради Полтавського району (11 сіл – 5 тисяч жителів), де господарі не поспішають об’єднуватися, проте активно використовують можливості ММС. Наприклад, кілька сільрад реалізують проект „Запровадження єдиної схеми збору та поводження з твердими побутовими відходами в Ковалівській, Новоселівській та Куликівській сільських громадах Полтавського району”, на спільні кошти придбано трактор з подрібнювальною машиною. Після очищення лісосмуг та інших насаджень непотрібні спиляні дерева, гілки просушують, а потім відбувається їх подрібнення в хмиз, який опалює місцеві школи та інші комунальні заклади.
Повертаючись додому, кіровоградська делегація відвідала дві ОТГ в Кременчуцькому районі – Пришибську та Піщану. Селище Пришиб знаходиться за кілька десятків кілометрів ліворуч від національної автомагістралі, проте це жодним чином не впливає на розвиток кількох сіл, які в 2015 році об’єдналися. Одразу нам показали відремонтований дитячий садок (рівню обладнання якого могли б позаздрити багато дитсадків нашого обласного центру), де виховується 44 дитини, в тому числі із приєднаних сіл мам з малюками підвозять автобусом. Потім також відремонтовану та оснащену необхідним для надання первинної медичної допомоги і проведення первинних аналізів – амбулаторію. Біля амбулаторії – будинок для престарілих, школа і спортивний стадіон, де сільська голова вже спланувала коли будуть робити ремонт (є навіть мрія про сільський басейн, і я певна, з таким сільським головою він точно буде). Потім ми побували в Центрі культури і мистецтв – теж відремонтованому будинку культури, клубом цей затишне приміщення навіть соромно назвати – адже тут сучасно і якісно. І ще тут новенькі відремонтовані кількаповерхові будинки, колишні гуртожитки, переобладнані під квартири, де заселяються молоді медики, вчителі, родини учасників АТО. Це сучасне селище за рівнем інфраструктури не поступається навіть районному центру, тож все це свідчить про якість життя громади. В таке село місцевій молоді хочеться повернутися після отримання вищої освіти, створити сім’ю і працювати. Згадалися слова колишнього голови Кіровоградської ОДА, який говорив, що при відвідинах районів його переслідує запах свіжої фарби (то так швиденько намагаються навести лад перед приїздом керівництва); ті села, що ми бачили зовсім не намагалися щось демонстративно прикрашати, там давно і цілеспрямовано відчувається рух вперед, це видно і в якісних ремонтах, і в благоустроєних вулицях, це стверджують і місцеві жителі, яких ми тихцем питали, невже справді їм стало краще жити. Піщана ОТГ буквально межує з вулицями Кременчука, що надає як багато переваг, так і створює недоліки. Наприклад, через те, що дитячий садок потребує ремонту і не може прийняти бажану кількість дітей, багато батьків змушені віддавати малечу в дитсадки районного центру. Проте поруч знаходиться гімназія, де давно забули що таке фонд класу і фонд школи з батьківських гаманців, а вчителі охоче сюди приїздять працювати з Кременчука, тож гімназія є досить престижним навчальним закладом регіону. На жаль, я не змогла ознайомитися з іншими комунальними закладами Піщанської ОТГ, проте мені пощастило поспілкуватися з колегами-бібліотекарями. Моє перше питання було прогнозованим – як вам живеться в ОТГ? Добре, відповіли колеги, і далі був перелік того, що ж стало на краще. Жодної бібліотеки не закрили, нікого не скоротили, отримують достатні кошти на закупівлю нових книг і навіть подали кошторис на реконстукцію приміщення. Я слухала про те, що головне – якісно працювати, вчитися писати проекти, запозичувати ефективний досвід, бачила позитивний настрій і розуміла: для тих, хто не ставить власні амбіції понад усе, а бажає жити і працювати заради покращення якості життя тих людей, які тебе оточують – об’єднані територіальні громади є реальною можливістю.

А завершити мені хочеться невеличкою замальовкою. В селі Степове Полтавського району ми завітали до сільського клубу, де розміщений Полтавський районний Музей рушника ім. Надії Бокоч. Директор музею так натхненно розповідала про українські традиції і про сакральність рушника в українській господі, що мені захотілося зателефонувати колезі і поділитися захопленням, адже все те я уже раніше чула від неї у відділі мистецтв. І щойно я вийшла з музею, як побачила навпроти привідчинені двері бібліотеки – там одразу мені впала в око маскувальна сітка для потреб воїнів АТО. Бібліотекар Оксана Петраш розповіла, як з односельцями вони разом в’яжуть цю сітку, яку згодом передадуть на Схід. І це все – і рушники, і сітка – це все робимо і ми тут, на Кіровоградщині.
Ми – одна нація, одна громада, яку гуртує не лише час і події, що відбуваються у сьогоденні, але значно більше – розуміння національної ідентичності. Якщо є такі чудові зразки господарювання, як об’єднані територіальні громади Полтавщини, то є можливість рівнятися на кращих. А разом ми досягнемо нашої спільної мети: щоб наша Україна була економічно сильною, культурно багатою, перспективною для дітей і вдячною для стареньких.
Світлана Приймак, ОУНБ ім. Д. Чижевського

Світлана Приймак

Світлана Приймак

Завідуюча відділом соціокультурної діяльності ОУНБ ім. Д. І. Чижевського. Коло інтересів: краєзнавство, література, громадська діяльність у галузі культури.