«Жити треба – як співати»

14:00
0
178
views

Львівський гурт «Лісапетний батальон» завітав до Кропивницького не вперше. Але цього разу нагода була особливою – колектив святкує своє 25-річчя. Ви здивовані? Ми теж.

Разом із відомими на всю Україну піснями «Лісапет» та «Сама файна» дівчата (хочеться назвати їх саме так, адже енергії й молодого запалу в цих жінок більш ніж досить, багатьом юним фору дадуть) заспівали на сцені обласної філармонії багато нових пісень. Серед них були не лише веселі, а й ліричні. «Лісапетний батальон» можна сміливо називати народним гуртом, і повна зала філармонії (у якій, щоб розмістити всіх бажаючих потрапити на концерт, довелося розставити приставні стільці) – тому підтвердження. Всеукраїнської слави вони набули після перемоги в шоу «Україна має талант» три роки тому, і з того часу народна любов до їхніх пісень не вщухає. Той самий «Лісапет» вже вважається народною піснею. До речі, самі учасниці «Батальону» разом з лідеркою Наталею Фаліон цілком задоволені цим фактом і кажуть, що саме це й є справжнє визнання. Хоча в усіх пісень є автори.

– Пані Наталя, звідки беруться настільки запальні пісні у вашому репертуарі? Хто їх пише?

– Нам пісень ніхто не пише, все самі. Якісь пісні я написала сама, але багато чого наплодив мій син. А він, знаєте, який талановитий – четверо дітей наплодив, а пісень – і порахувати не можу. Звісно, я їх обробляю по-своєму, інколи міняю слова, які здаються надто грубими. Отакий сімейний підряд. Дочка моя співає разом зі мною, син пише пісень – так і живемо. Дякувати Богові, що на моїх дітях природа не відпочивала.

– А як ви ставитесь до того, що деякі з пісень вважаються народними? Їх співають, переспівують, роблять кавери, але авторів не знають і не вказують.

– А це й є визнання. Нинішні народні пісні колись теж хтось придумав і записав. Людям вони сподобалися, і ці пісні пам’ятають, хоча авторів забули. Так само буде і з нашими піснями, я в цьому впевнена – рочків через сорок ніхто й не згадає, що був такий гурт «Лісапетний батальон» і така жіночка Наталя Фаліон, а «Лісапета» співатимуть.

– До речі, про визнання. Ви святкуєте 25 років, але для українського шоу-бізнесу ви дещо неформатні – прийнято, щоб…

– Щоб ноги довгі й голі, губи як у Джолі, ще й стриптиз танцювала.

– Майже так! Як ви гадаєте, в чому полягає секрет вашої популярності?

– Ми пишемо й співаємо зрозумілих пісень на зрозумілі й звичні людям теми, про те, чим люди живуть. А чим вони живуть? Вони люблять, створюють сім’ї, виховують дітей, працюють, мріють. Все просто. Що ще може бути секретом? Щирість. Ми співаємо, як живемо. Інакше глядач відчує фальш. Взагалі це не лише сцени стосується. Жити треба – як співати, а співати – як жити. Але ж є ще таке явище, якому й слова нема. От часто таке буває – є один виконавець, є ще один. Обидва талановиті, в обох хороший репертуар. Але до одного люди в черзі стоять на концерт, а іншого не приймають. Чому? Бо перший має цю іскру, яка запалює людей, а інший ні. Що це за іскра? Хто дає її людині? Я не знаю. Але, схоже, що в нас вона є.

– Ви дуже багато концертуєте по всій Україні. Від деяких артистів доводилося чути, що глядач на сході не так сприймає їхню творчість, як на заході, наприклад, чи півночі.

– Якщо ви про Донбас, то скажу таке: усюди нас глядач приймав чудово! Усюди нам підспівують, усюди зустрічають тепло. Бо те, про що ми співаємо, – воно однакове для всіх. Усі люди хочуть простих речей – здоров’я, щастя, достатку, миру. А ще гарного настрою. Це не залежить від регіону й навіть від країни. Скажу по секрету – минулого року нас запросили виступити в Канаді – там люди такі самі, як і тут.

– У зоні АТО довелося концертувати?

– Ні, у самій зоні ми не виступали. Але поза волонтерством не стоїмо, допомагаємо чим можемо. Регулярно співаємо для хлопців, що знаходяться у Львівському військовому шпиталі. Співпрацюємо з батальоном ОУН, вони на наших концертах у західному регіоні ставлять скриньки, люди жертвують на потреби батальону хто скільки може.

– Деякі пісні й жарти, що лунають зі сцени на ваших концертах, вважають грубими, навіть, якщо казати російською, «пошлыми». Що ви відповісте на це?

– Я мало що придумую сама, більшість жартів – це те, як жартують люди. Це те, що можна почути на базарі, в селі, на вулиці, на весіллі. Це – частина нашого життя, невід’ємна частина. Для чого глядачі ходять на наші концерти? Щоб відпочити й отримати заряд позитиву. Вони хочуть чути зрозумілі пісні й зрозумілі жарти. У житті й так забагато незрозумілих і складних речей, особливо зараз.

Фото Олега Шрамка, «УЦ».

Виктория Барбанова

Виктория Барбанова

Журналист «УЦ».