Окупація в документах і фотографіях

16:32
22
1064
views
Олександр Жосан

На початку нового року вийшло у світ унікальне краєзнавче видання – альбом «Кіровоград у роки окупації: життя населення та окупантів (документи і спогади)». Автор-укладач альбому Олександр Жосан – вчитель історії за фахом, який зараз працює в інституті післядипломної педагогічної освіти, – впевнений, що цей період історії навіть сьогодні в школах викладають однобоко. Проте книга розрахована не тільки на вчителів. Ми всі знаємо про звірства окупантів, про примусове відправлення на роботу в Германію, а от про інші аспекти життя говоримо мало. Але ж у ті часи працювали підприємства, школи та лікарні, селянам подекуди роздавали землю у власність, люди ходили до театру, в кінотеатри…

– Тут є чимало незрозумілих і складних для сприйняття питань, – каже Олександр Едуардович. – Чому, наприклад, значна частина населення України – як на заході, так і на сході – з радістю зустрічала окупантів? Недостатньо точно, на мою думку, сьогодні тлумачиться поняття колабораціонізму. Гадаю, воно потребує вивчення й корегування на міжнародному рівні, оскільки, згідно з сучасним його визначенням, колабораціоністами в 1941–1944 роках можна назвати дві третини тридцятимільйонного українського народу. А чи ставили ми колись собі питання: «Як би я повівся в тій ситуації?»

Звісно, не можна забувати про вбивства сотень тисяч співвітчизників у рамках реалізації ідеологічних установок німецької расової доктрини. Проте не можна зводити всю політику окупаційної влади лише до цього, як це, на жаль, продовжують робити деякі сучасні дослідники, застосовуючи радянські штампи.

Звичайно, у нас вже є об’єктивні видання про цей період. Насамперед, це книга Івана Петренка «Нацистський окупаційний режим на Кіровоградщині 1941-1944 рр.», книга «Велика війна. Кіровоградський вимір» за редакцією Василя Даценка та Олександра Чуднова тощо. Олександр Жосан цитує ці видання у своєму альбомі, проте сам пише мало.

– Головне в альбомі: фотографії та документи, – каже упорядник. – У книзі більше ніж 550 фотографій нашого міста часів окупації, кілька десятків плакатів і листівок, які розповсюджували в місті, статті з тогочасних газет, відскановані документи. А текст – це тільки пояснення до цих фотографій і документів.

І, треба сказати, розрахунок упорядника альбому виявився вірним. Коли гортаєш сторінки книги, роздивляєшся старі фото, читаєш «вирізки» з газет, то наче занурюєшся в ту епоху, у звичайне собі життя звичайних людей. «Лікарня Святої Анни приймає на ліжкове лікування цивільних хворих», «Розпочала роботу туберкульозна амбулаторія», «Забороняється включати електричні плитки, утюги, взагалі всі нагрівальні прибори», «29.09 та 3.10 42 року відправляються два транспорти з місцевими робочими силами від Кіровограда до Німеччини. Добровольці можуть записатися у Відділі праці».

А тільки-но звикаєш до цього, заколисуєшся спокійним тоном газет, посмішками німецьких солдат та українських дівчат на фотографіях, раптом листівка «Українці і українки! Таємний забій худоби буде каратися суворими карами – при особливих обставинах СМЕРТЕЛЬНОЮ СТРАТОЮ». А далі – шибениці на базарній площі, євреї в тимчасовому таборі та їхні тіла в протитанковому рові…

Нам здався надзвичайно цікавим документ про перейменування вулиць Кіровограда під час окупації – складається враження, що наша топонімічна комісія в 2015 році використовувала цей документ як шпаргалку! До речі, перейменували й театр – під час окупації він називався Український театр імені Івана Тобілевича. Дуже цікавий також розділ про окупаційну пресу. Олександр Жосан пише, що засновниками та видавцями газет були не окупанти, а представники української інтелігенції, які щиро вірили, що німці звільнять Україну від комуністичного ярма. У Кіровограді в цей час була лише одна газета – «Український голос», яку пізніше перейменували на «Українські вісті». «Вісті» багато писали про відродження українського мистецтва, про віру, про необхідність вивчення власної української історії, розміщували правдиві статті про Голодомор тощо…

Заслуговують на увагу і спогади, і особливо щоденник знам’янської дівчини Ольги, яка вірогідно загинула в 1944 році. Олександр Жосан пише, що щоденникові записи для нас цінніші, ніж спогади, адже це безпосередні враження, ще не осмислені, не «оброблені» свідомістю.

Шкода, але придбати альбом «Кіровоград у роки окупації» поки що неможливо. Автор надрукував тільки 30 екземплярів за власний кошт. При такому мізерному тиражі собівартість одного примірника дуже висока, адже це альбом з фотографіями, таку книгу на дешевому папері не надрукуєш. Проте у видавництві порахували, що якщо надрукувати хоча б тисячу екземплярів, то вартість альбому буде близько двохсот гривень, а це вже цілком нормальна ціна для такого видання. Тож будемо сподіватися, що в новому році автору вдасться знайти кошти на друк книги.

Ольга Степанова

Ольга Степанова

Журналист «УЦ».

  • Александр Лукашевич

    “Чому, наприклад, значна частина населення України – як на заході, так і на сході – з радістю зустрічала окупантів? “-У меня вопросы:можно ли подтвердить на основании источников,что “ЗНАЧНА частина” и “з РАДИСТЮ” встревала нацистов?

  • Александр Лукашевич

    ” Звісно, не можна забувати про вбивства сотень тисяч співвітчизників у рамках реалізації ідеологічних установок німецької расової доктрини. Проте не можна зводити всю політику окупаційної влади лише до цього, “-А какой еще смысл следует внести в эту политику? Украинское национальное возрождение?
    Жосан подчеркивает: ” ….., що засновниками та видавцями газет були НЕ ОКУПАНТИ, а представники української інтелігенції, які щиро вірили, що німці звільнять Україну від комуністичного ярма”,далее читаем: “«Вісті» багато писали про відродження українського мистецтва, про віру, про необхідність вивчення власної української історії, розміщували правдиві статті про Голодомор тощо… “. Тут,кажется,преодолевается однобокость в интерпретации событий прошлого,достигается определенная объективность в их отражении.Как я понял,это и есть цель издания и статьи.
    Но стоит напомнить,что нацисты пытались использовать национальный вопрос для развала СССР и потому понятно,что в Кировограде,например,они не препятствовали изданию украинской газеты.А вот если бы там было бы написано про “шибениці на базарній площі, євреї в тимчасовому таборі та їхні тіла в протитанковому рові… “,то ее бы быстро закрыли.И не было бы авторского “раптом”.То есть внешне противоречивые факти оказываются связанными между собой. Поэтому выбранный путь понимания прошлого не объективный,а эклектичный.Вспомним “советский штамп”: ” В области явлений общественных нет приема более распространенного и более несостоятельного, как выхватывание отдельных фактиков, игра в примеры. Подобрать примеры вообще — не стоит никакого труда, но и значения это не имеет никакого, или чисто отрицательное, ибо все дело в исторической конкретной обстановке отдельных случаев. Факты, если взять их в их целом, в их связи, не только «упрямая», но и безусловно доказательная вещь. Фактики, если они берутся вне целого, вне связи, если они отрывочны и произвольны, являются именно только игрушкой или кое-чем еще похуже. “

    • Олександр Жосан

      Я з розумінням ставлюсь до Вашої позиції, згоден із більшістю Ваших зауважень і аргументів, сам про це багато думав. Тому і організував досить потужне рецензування і наукову експертизу рукопису книги.

      • Александр Лукашевич

        Благодарю за понимание.

  • Александр Лукашевич

    P.S.Новые материалы усложняют понимание истории,безусловно.Так,читая о поведении “представників української інтелігенції, “которая взяла в союзники нацистов,задумываешься о действиях чекистов в годы войны и после нее.

    • Олександр Жосан

      Звісно, будь-які нові матеріали ускладнюють розуміння історії. Наприклад,колись усі були вражені і приголомшені поведінкою КОМУНІСТІВ, які у 1939 році взяли у союзники НАЦИСТІВ.

      • Александр Лукашевич

        Вы о пакте Молотова-Риббентропа?
        “Сам факт подписания секретных протоколов Молотова-Риббентропа был абсолютно в русле тогдашнего международного права и никаким их нарушением не был. Он нарушал ленинские принципы внешней политики, о чём, кстати, записано в постановлении съезда народных депутатов. Такие же секретные протоколы с немцами были и у Литвы, и у Эстонии. У тех же англичан к моменту заключения пакта Молотова-Риббентропа уже были заключены договора и с немцами, и с итальянцами, и, как мы уже говорили, даже с японцами. Выступая на сессии Верховного Совета СССР, Молотов, аргументируя свои предложения о необходимости ратификации этого договора, сказал: “Нам не оставили другого выбора”. В июле 1939 года англичане и французы сорвали заключение военной конвенции между ними и СССР, которая хоть как-то могла попытаться повлиять на действия немцев. Срыв этих переговоров в Москве был по существу приглашением немцам выполнить свои обязательства по антикоминтерновскому пакту – поддержать японскую агрессию с востока агрессией с запада; в английских расчётах это всё учитывалось… “-Валентин Фалин.
        Это был пакт о ненападении,а не о союзничестве.Обе стороны не питали иллюзий и готовились к военному столкновению.Но это сказано не для открытия дискуссии.

        • Олександр Жосан
          • Александр Лукашевич

            Сравните: “[ джерело: В. Косик: Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж; Нью-Йорк; Львів 1993. ]
            “Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. “”
            И найдите что-нибудь похожее в пакте:
            “3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великонімеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
            Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься на українській землі, боротиметься далі спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий справедливий лад у цілому світі.

          • Олександр Жосан
          • Александр Лукашевич

            Вы играете фактами.Именно этой ошибке и были посвящены мои комментарии к статье(чем отличается объективное отображение событий прошлого от эклектического).Так,пакт не говорит о союзничестве,идеологическом взаимопонимании( идеолог националистов Сциборский пишет:” Фашизм — це насамперед ідейна, й духова реакція на стан сучасності, що його витворили демократія, соціалізм і комунізм. … Коли демократія в основу своєї доктрини клала надмірний культ розуму (раціоналізм, позитивізм), а комуно-соціалізм — матерію (історичний і діалектичний матеріалізм), то фашизм свою фільозофію побудував на признанню духа, волі та ідей (спірітуалізм, волюнтаризм, ідеалізм), за рішаючих чинників історичного розвитку…..”, а вот Акт прямо об этом заявляет. Вы не учли того,что написал Фалин(и не только он),что Пакт появился ПОСЛЕ Мюнхенского сговора 1938,ПОСЛЕ отказа Англии и Франции от предложения СССР создать систему коллективной безопастности,то есть тогда,когда иного выбора у СССР не было…
            Кстати,встает вопрос о том,что собой представляют фотографии как исторический источник и как с ними работал автор,не используются ли они в качестве иллюстрации, “заточенной ” под историко-политические взгляды автора?

          • iosif

            Красноречивый пример более чем свободного трактования фактов.
            На самом деле это протокол “пост сдал-пост принял” одна сторона демонстративно вывела коллоной свои войска другая вслед аналогично ввела акт передачи подписали. Город ни на минуту не оставался без присмотра на радость любителей поживиться.
            Да, фактами вы вертите, как цыган солнце.

      • iosif

        В догонку Лукашевичу.
        Договор о ненападении с немцами был еще у поляков и французов.
        Если не считать чехов (почему то 2я мировая начинается с поляков , а не с чехов) то первые пострадавшие от немцев были поляки а последние мы. И если я не ошибаюсь (покрайней мере с основными странами) то первая заключила договор с Германией Польша, а последними снова таки мы. Вот така фигня малята.

        • Олександр Жосан
          • iosif

            “…усі були вражені і приголомшені поведінкою КОМУНІСТІВ, які у 1939 році взяли у союзники НАЦИСТІВ…”

            Оказывается что под этими словами скрывается Германо-Советский Договор о дружбе и границе между СССР и Германией.
            И о чем этот договор? А этот договор о установлении границ между государствами после прекращения существования Польши , обмене гражданами пожелавшими сменить место жительства и действиях по предотвращению польской агитации то бишь провокациям. И ГДЕ ТУТ СОЮЗНИЧЕСКИЕ обязательства.
            Вы улавливаете разницу между СОЮЗНИЧЕСКИМИ и ДРУЖЕСКИМИ отношениями двух стран? И дружеские это дружеские или дружеские это не враждебные?
            А теперь вопрос. Если Германия предложила СССР подписать подобный договор, а СССР отказался бы то как бы этот отказ расценили бы в Берлине?
            Говорят И.В. Сталину принадлежат слова “есть логика намерений и есть логика обстоятельств”.
            О намерениях судить тяжело , а с обстоятельствами попроще. И какие же были обстоятельства?
            1. Проблемы заложенные в Версальском договоре по итогам 1й мировой предопределили начало следующей войны. Вопрос лишь в том где и когда прорвет.
            2. Политика англосаксонцев была в том что если войну начнут немцы будем на стороне СССР, а если войну начнет или СПРОВОЦИРУЕТ СССР то англосаксы выступят на стороне Германии.
            3. как можно расценить отказ от подписания договора о дружбе?
            Вот така фигня малята.

          • Олександр Жосан
  • iosif

    Интересная фраза “…Звісно, не можна забувати про вбивства сотень тисяч співвітчизників …”
    Сотни тысяч это сколько? Одна, две, три ну максимум девять, а дальше это миллион или миллионы.
    Вот так вот горе историки десятки миллионов превращают в сотни тысяч, а потом та не было ничего. все было зашибись. Лечили, поили, …

    • Олександр Жосан

      Сьогодні існують різні цифри втрат населення УРСР. Оцінка загальних втрат населення в різних роботах суттєво відрізняється, починаючи від 5 млн до 7 млн загиблих. У виступі у зв’язку з 30-річчям визволення України від гітлерівських загарбників Володимира Щербицького була названа цифра 6 млн. 750 тис. осіб. До цієї цифри входять: загиблі на фронтах воїни, загиблі військовополонені, померлі від хвороб та природньої смерті, розстріляні в рамках геноциду, страчені за кримінальні злочини та політичний опір, а також – громадяни, розстріляні як заручники і громадяни, загиблі від бомбардувань і обстрілів як німецькой, так і радянської армії. Виокремити точну цифру втрат серед ЦИВІЛЬНОГО населення, яке загинуло безпосередньо від рук німецьких служб безпеки, поліції та спец. загонів СС (а саме цю частку населення я мав на увазі у фрагменті, на який ви посилаєтесь), сьогодні неможливо. Але ця цифра вимірюється не мільйонами, а сотнями тисяч.

      • iosif

        1. Просто бесподобно. Оказывается текст “…Звісно, не можна забувати про вбивства сотень тисяч співвітчизників …”

        следует трактовать следующим образом:

        “Виокремити точну цифру втрат серед ЦИВІЛЬНОГО населення, яке загинуло безпосередньо від рук німецьких служб безпеки, поліції та спец. загонів СС (а саме цю частку населення я мав на увазі у фрагменті, на який ви посилаєтесь), сьогодні неможливо.”

        2. Если более или менее точных данных нет то вы так и пишите что данных нет но используя метод “Стэля” …
        3. Да СССР совершил ошибку не занявшись более точным подсчетом погибшего населения. Просто в СССР тогда не знали что можно триллионы выкачать из Германии как это сделал Израиль. Но вы почему то продолжаете эту ошибку пользуясь данными 75 года когда потери нашей страны оценивались в 20 млн. человек. На сегодняшний день по нескольким методикам сошлись на 27 млн (хотя встречаются и другие цифры напр. 56 млн).Как видно потери увеличились где то на 35% логично предположить и увеличение потерь для Украины на те же 35%. И таки да, украинские источники показывают 10 млн потерь.
        Интересно вы специально занимаетесь приуменьшением потерь населения? То вы 3 млн. потеряли, то как то коряво о сотнях тысяч написали.
        Один человек сказал “Если бы Гитлер не лоханулся с евреями то его бы на западе уже давно признали бы ГЕРОЕМ 2й мировой”. Но не мытьем так катаньем и с помощью вас и еже с вами такое вполне может произойти несколько погодя.

        • Олександр Жосан

          В Кіровограді за даними місцевих дослідників окупантами в серпні 1941 – січні 1944 було вбито цивільного населення:
          – євреїв – 4,1 тис. осіб;
          – громадян інших національностей – біля 1 тис. осіб.
          По їнших обласних центрах цифри різні, але якщо їх звести, а потім додати кількість убитих мирних громадян в районах, ніяк не вийде ні два, ні десять і ні 30 мільйонів. Повторюю: загальна цифра загиблих ЦИВІЛЬНИХ (БЕЗЗБРОЙНИХ) громадян від рук німецьких спецслужб та спецкоманд СС і СД під час окупації по УРСР не перевищує 1 млн. осіб. Але це мої підрахунки. У вас, звісно, інші методики. Ви маєте право на їх використання. Проте, відповідаючи на ваше запитання, зазначу: я не займаюсь “приуменьшением потерь населения”, а ви і вам подібні своїми супер-методиками щорічно збільшуєте ці втрати, чим спотворюєте і без того спотворену історію нашої країни.

  • Александр

    Не могу не задать вопрос, как корреспондируются цифры ” В Кіровограді за даними місцевих дослідників окупантами в серпні 1941 – січні 1944 було вбито цивільного населення:
    – євреїв – 4,1 тис. осіб;
    – громадян інших національностей – біля 1 тис. осіб.”
    с теми цифрами, что я случайно сохраняю в памяти: памятный знак на территории кожвендиспанцера где указано 2 или 4 тыс погибших; и число погибших в братских могилах на Валах, там речь идёт о десятках тысяч…

    • Олександр Жосан

      1) Ці цифри дуже завищені;
      2) потрібно розрізняти категорії загиблих. Я писав про цивільних жителів Кіровограда, що були страчені окупантами на різних підставах;
      3) на фортечних валах є табличка про те, що на равеліні (безпосередньо за парканом лікарні), було розстріляно “біля 50 тис. радянських людей – військовополонених та мирних жителів” (див. фото), при цьому не зазначено чітко, скільки ж там було мирних жителів. За моїми даними, їх було 200-300 осіб (переважно євреї із першої партії, потім їх почали розстрілювати в протитанковому рові, а також кілька десятків підпільників, розстріляних в 1942-1943 рр.). Цифра 50 тис. виглядає сумнівно також щодо можливості поховати таку кількість людей на такій невеликій за розмірами території (для цього потрібні могили глибиною не менше 10 метрів).

      4) цифра 50 тис. використовувалася спочатку стосовно військовополонених, але і така цифра некоректна, оскільки мова йшла про загальну кількість військовополонених, що загинули в таборах на території
      Кіровоградської області. Вони всі ніяк не могли бути похованими на території равеліну фортеці.

      Детальніше з моїми аргументами та логікою дослідження Ви можете ознайомитися в книзі, яка готується до друку: https://youtu.be/_tCg8b_aJRs