ЗНО – Зовсім Неналежне Оцінювання?

14:04
0
1070
views

Одним із найкардинальніших кроків реформування української освіти стала зміна правил прийому до вищіх навчальних закладів на основі абсолютно нової системи зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників шкіл. Але ось що цікаво; з одного боку, фахівці підтримують ідею оцінювання якості знань за допомогою ЗНО, а з іншого – все частіше лунають нарікання на низький рівень знань, які демонструють випускники. У такому разі, куди нас заведе реформа освіти і чи потрібна вона в такому вигляді? Пропонуємо почути думку Олега Зеленяка, викладача математики та інформатики НВК «Олександрійський колегіум – спеціалізована школа», лауреата обласної педагогічної премії імені
В.О. Сухомлинського, заслуженого вчителя України, кандидата педагогічних наук.

 

– Олеже Петровичу, свого часу надані вами знання учні конвертували в стовідсоткове потрапляння до вищих навчальних закладів (ВНЗ), що вважалося яскравим свідченням ефективності не лише якості знань, але й методики оцінювання. З початком впровадження практики зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) щось змінилося?

– Як у кожній справі, ЗНО має як переваги, так і недоліки.

До переваг можна віднести вихід на світові стандарти діагностики рівня знань, зменшення частки суб’єктивного фактору, спрощення системи вступу до ВНЗ, відкритість і автоматизацію визначення результатів, зарахування державної підсумкової атестації за результатами ЗНО, можливість громадського контролю, але це, на жаль, ще не про нас.

Є й очевидні недоліки. Наприклад, наявність спрощених завдань та їхня передбачуваність, що вже змусило вчителів математики орієнтуватися на вимоги ЗНО і таким чином знижувати вимоги до учнів, а це впливає й на загальну ерудицію випускників.

– Якось не дуже оптимістично…

– Ну це на перший погляд, бо в сукупності позитивних і негативних факторів можна дати достатньо однозначну відповідь – ЗНО краще за екзамени.

– Слава Богу, але є побоювання, що перераховані вами негативні моменти можуть знизити конкурентоздатність наших випускників на міжнародному рівні. До речі, міжнародні та наші тести ЗНО подібні?

– Ні, вони різні, бо використовують різну філософію чи різний підхід до якості оцінювання. Наприклад, польський екзамен, який називається «матура», складається з двох частин – базової і розширеної. Тільки вибір другої, поглибленої частини, відкриває двері до польських ВНЗ. Але відзначу, що завдання в них підібрані чесно, містять вправи і з складних тем, які наші укладачі завдань для ЗНО старанно обходять. В польських тестах відсутні завдання, які соромно пропонувати учням навіть 7-х класів…

– І таке є?

– На жаль, наприклад, 30% «тестувальників» у 2011 році не змогли завершити формулювання теореми Піфагора – найвідомішого постулату геометрії.

Як можна йти на тестування без знання теореми Піфагора – не розумію, але таке трапилось. Є й інші приклади завдань, які підходять лише блондинкам від математики, а не претендентам на студентську лаву престижного ВНЗ. У В’єтнамі й Китаї випуск­ники складають централізовані вступні іспити, але рівень їхніх завдань дуже високий, і це привід для серйозних роздумів, особливо в контексті загального поступального розвитку новітніх технологій у цих країнах. Скажу більше: не всі українські вчителі математики зможуть скласти вступні іспити у «виші» названих країн. До того ж у Китаї математика є обов’язковим екзаменом на всі спеціальності, і наш тест поряд з китайським іспитом виглядає як продукт для ледачих і бездарних. У них не існує ні демонстраційних версій, ні відкритого банка завдань. Кожного року готуються нові, непередбачувані завдання. Інколи важко відмовитися від думки, що такий стан справ у нас – це результат роботи якихось агентів…

– Ну, Схід – є Схід, у них все по-іншому. А в інших країнах теж жорсткі вимоги до ЗНО?

– Якщо говорити про Ізраїль чи Великобританію, то їхні діагностичні системи відрізняються динамічністю та прогресивністю. Англійці вже з 11 років розподіляють учнів у класичні та загальноосвітні школи. Класична освіта – це шлях до університету, задля чого учні з 16 до 18 років вивчають дворічну підготовчу програму, в якій налічується 4 – 5 профільних предметів , необхідних для обраного університету. Результати щорічних іспитів враховуються при проходженні співбесіди, але не в Оксфорді чи Кембриджі, бо там проводять власні вступні екзамени. В Ізраїлі існує 12-річний курс шкільного навчання, але вже з сьомого класу учні розподіляються на три рівні, від чого залежить складність подальших іспитів. Ізраїльські екзаменаційні опитувальники містять лише завдання з повним обґрунтуванням розв’язання. До запитань додаються довідкові матеріали, дозволяється користуватися простим калькулятором. Здавалося, неможлива для наших «суворих» умов річ, але за кількістю вчених на 10000 населення Ізраїль посідає перше місце в світі – 145, тоді, як в США – 80, а в Німеччині – 60. Але це далеке зарубіжжя, яке через рівень знань українських випускників стає ще дальшим. Порівняння складності нашого ЗНО з російським аналогом теж не на користь України.

– Раніше побутувала думка, що за кордоном взагалі не існує ніяких вступних екзаменів, а виходить, що навпаки?

– Можу заспокоїти бажаючих проскочити в закордонний ВНЗ «на шару», як кажуть наші абітурієнти. У німецькі ВНЗ на всі спеціальності, окрім медицини й права, приймаються всі бажаючі, але вже протягом першого курсу відраховується до 40%. Натомість технології тестування широко використовуються в США, Франції та інших розвинених країнах. Головне – ефективність системи, а ще ми повинні мати бажання вдосконалювати систему оцінювання при повній відсутності можливості для спотворення ідеї незалежного оцінювання.

– Невже в Україні спостерігається бажання спотворювати систему оцінювання?

– Якщо і не так буквально, то тенденція до зниження рівня знань досить відчутна, причому як в середній, так і в так званій вищій школі. На перше місце серед проблем ми ставимо повсюдне ЗАВИЩЕННЯ ОЦІНОК, що в школі, що у ВНЗ. При цьому проблема невиконання державних критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів і студентів дуже глибока і є вже не лише педагогічно-психологічною, але й соціальною. Багатьом вчителям простіше «намалювати» високі бали, ніж досягати їх наполегливою та систематичною працею з учнями. Як математика, мене не може не турбувати щорічне зменшення кількості випускників, які обирають ЗНО з математики. Це проблема державного рівня, проблема нашого економічного майбутнього.

– Якось зовсім сумно виходить, адже насправді в нас є учні з гарантованою якістю знань, тобто медалісти.

– Це окрема тема, але інакше, як корупційне штампування медалістів, це явище й не назвеш. Зараз кількість медалістів використовується заради підвищення так званого рейтингу навчальних закладів.

– А що можна сказати про якість шкільних підручників, як складової якісної освіти?

– Знову-таки, окрема тема. Підручників у нас багато, але кому потрібно багато підручників? Ні учням, ні методистам-інспекторам, ні вчителям багато підручників не потрібно. Можна припустити, що такий стан справ, коли для кожного класу підручники з математики від різних авторів вигідне лише видавничому лоббі, які на них заробляють прибутки. Достатньо мати одного стабільного підручника відповідного профілю з кожного предмету, але сучасного, апробованого, без помилок, повторень і зайвих коментарів. Усі інші можуть стати посібниками. Або кому потрібні та для чого потрібні розв’язники, які просто вбивають в учнів потребу самостійно навчатися, мислити, виконувати домашні завдання? А між іншим, проблема вирішується досить просто – позбавлення ліцензій видавництв, які займаються друком такої літератури.

– Ми починали з того, що у викладача Зеленяка було стовідсоткове потрапляння учнів до ВНЗ, але ЗНО такої гарантії вже не дає?

– Якраз потрапити у вищий нав­чальний заклад стало простіше. Цього року за результатами ЗНО мої учні легко потраплять у виші, адже їхня середня шкільна оцінка складає 10,3, а рейтингова, за двохсотбальною шкалою – 182.

Але викладачі ВНЗ звертають увагу на неповну кореляцію між результатами ЗНО і засвоєнням інститутської програми. Причина в тому, що огріхи в шкільному навчанні намагаються ліквідувати за допомогою репетиторів. Останні лише «натаскують» абітурієнтів, а не розвивають їх, тоді як важливий не рівень оцінки знань, а рівень здібностей. Тому сьогодні важко уявити наслідки сучасної орієнтації на рівні компетентностей. Вважаю, що на бюджетні місця ВНЗ необхідно здійснювати конкурсний відбір, відмінити держзамовлення, як розсадник корупції, а стипендію замінити грантами на безплатне навчання для обдарованих дітей.

– Тут з вами можна й не погодитись, адже всі студенти потребують соціального захисту, хоча й не всі випускники стають великими керівниками. Можливо всі оці перекоси зможе виправити освітня реформа?

– Боюся, що навпаки. Освіта повинна бути консервативною, навчання має розвиватися «в глибину», а не «в ширину». Головне – якість і глибина засвоєного матеріалу, а не кількість тем у навчальних планах. Чим стабільніше складові освітнього процесу (навчальний план, підручник тощо), тим вище якість навчання. Я давно, ще з 1987 року, не вірю в реформи. Зміна термінології – це не реформа. Якість навчання лише декларується, а реально – знижується. Справжні реформи, а вони на часі, потрібно готувати дуже ретельно, апробувати та втілювати комплексно.

Сергій Полулях

Сергій Полулях

Журналіст «УЦ».