Справжні таємниці архіву Єлисавета

15:37
4
800
views

На тлі суперечок про історію походження Фортеці Святої Єлисавети та Єлисаветграда, які тривають уже не одне десятиліття, раптом з’ясувалося, що документи, на які посилаються наші історики та краєзнавці, тобто «Архів Запорізької Січі», насправді не архів запорожців, а архів міста Єлисавет і канцелярій фортеці та Слобідського козацького полку, і знаходиться він не за сімома печатками, а в Києві, у бібліотеці ім. Вернадського, куди й навідався краєзнавець Максим Сінченко.

Він сфотографував лише 500 сторінок документів з 25 тисяч, але вже знайшов дані, які проливають світло на перші роки існування і фортеці, і міста, у всякому разі дають матеріал для переосмислення одвічної загадки: що було першим – яйце чи курка? Іншими словами, що було первинним – фортеця чи місто? І схоже, що багатьом тепер доведеться не лише переглянути свої погляди, а навіть змінити переконання.

– Максиме, одразу хочу сказати, що завдяки вашим останнім дослідженням в архіві Запорізької Січі ми можемо подивитися на процеси під абсолютно іншим кутом. Це я про заснування міста, назву та імперський слід. Тим не менше, багато прихильників не історичної назви намагаються показати, так би мовити, малозначущість фортеці в справі народження й розвитку Єлисаветграда. Хоча історія підказує, що населені пункти часто утворювалися біля знакових об’єктів – мостів, бродів, не кажучи вже про фортеці. Ви теж про це кажете. Чому?

– Можна провести аналогію зі схожою фортецею Святої Анни, яка будувалася на 20 років раніше. Там на території були магістрат, базар, але, коли фортеця була ліквідована, місто теж занепало, і його зараз не існує.

– Але ж ви не будете заперечувати, що фортеця – це й є комплекс будівель – як військових, так і цивільних, тому порівняння з містом біля фортеці – не дуже вдале.

– Я про інше, про те, що місто не почали будувати разом із фортецею. Указ про будівництво Фортеці Святої Єлисавети був у 1752 році, але самого будівництва немає, лише через рік визначились з місцем, а сама закладка відбулася тільки через рік. Тільки підняли вали – і тут протест хана. Турецьким послам показують, що будівництво не ведеться…

– Поять їх, розважають, купують…

– В архіві Фортеці Св. Єлисавети ця справа найбільша, я її сфотографував, можливо, щось і знайдемо. Тобто будівництво фортеці продовжувалося в 55-56 роках, але проект повністю не реалізували. Проект Св. Анни реалізували, а тут – ні. Приїхав інженер фортеці, це Менселіус, здається, у 1762 чи 64-му роках, писав рапорти, що фортеця «крепостью по своей сути называться не может».

– Ваша думка зрозуміла, але навіть на фотографіях початку XX сторіччя видно, що тут були не лише вали, але й будівлі, які функціонували, тобто це був значний господарський комплекс, а в часи будівниц­тва – ще й найбільша споруда на сто чи більше кілометрів навкруги, можна сказати – грандіозна. Це не могло не впливати на людей, на назву місцевості. Не можна ж казати, що така споруда була непомітною для людей?

– Так, але виходить, що фортецю почали будувати в 1754 році, потім на рік заморозили, фортеці фактично немає, але в цей час місто фактично є! Тобто в 55-му році в місті з’явився магістрат. Більше того, в 54-му році, коли фортецю ще не заклали, тут вже був великий ярмарок, на який Глібов (капітан Глібов. – Авт.) запрошував і запорожців.

– Зрозуміло, ви не пов’язуєте місто з будівниц­твом фортеці, але багато хто думає навпаки, тобто початок будівництва міста прив’язує до будівництва фортеці. Проте фактом є й те, що задовго до будівництва фортеці в цих місцях існували козацькі поселення, тому будівниц­тво фортеці та міста вже навколо неї, скоріше за все, йшло паралельно. Ці поселення, в силу різних економічних чи соціальних причин, повинні були консолідуватися навколо якогось основного ядра, тієї ж фортеці. Гадаю, що суперечки на цю тему будуть продовжуватися, але ось, на вашу думку як дослідника архіву, який документ може свідчити про народження міста?

– Якщо говорити про місто, то зараз у нього входить багато старовинних сіл, ті ж Лелеківка, Завадівка. Але центром міста завжди була базарна чи ринкова площа. У Львові це площа Ринок. Так само й наше місто, де в 1754 році, всього через два тижні, як відбулося урочисте закладення фортеці, вже був великий ярмарок. Ось з цього місця, з ринкової площі, почалося місто. А інше питання: коли воно почалося? Дослідники, зокрема авторитетна Полянська-Василенко, кажуть, що проведення ярмарку одразу після закладання фортеці означає, що місто тут уже було. Можливо, що поселення чи укріплення, яке стало аргументом на користь нової фортеці, було тут ще раніше, але документально це не доведено.

– Але може бути й навпаки. На момент початку будівництва тут уже були досить значні поселення, окрім того, жили будівельники фортеці, військові, чиновники, бо до будівництва ж готувалися, будувалися склади, от тодішня адміністрація й турбувалася про забезпечення, а найкраще місце для ярмарку було неподалік фортеці. Бог з ним, з містом, але ви найшли ось такий факт. Ви стверджуєте, що фортеця не впливала на будівництво міста. Проте в 1757 році, коли фортеця ще не була добудована, місто вже називали Єлисавет! Ви самі знайшли в архіві ці документи. Як це пояснити?

– Щодо поселення, то я стверджую, що воно виникло в 53-му році. Чому так? Архів фортеці починається з 53-го року, коли було вибране місце для будівництва фортеці. Указ про будівництво був у 52-му, але фортеця не будувалася, бо не було людей. На півночі нинішньої Кіровоградщини мешкали козаки Миргородського й Полтавського полків, які колонізували цю частину, але їх зобов’язали повернутися на «преж­ние места». Вони були так званим «безуказным населением». Деякі підтвердили свої права якимись грамотами, майновим станом і не покинули обжиті місця, а інші переїхали сюди, і навіть були невеликі конфлікти між цими реєстровими козаками та запорізькими, яким належали ці землі.

– Це з погляду запорожців було своєрідним штрейкбрехерством?

– Прямих конфліктів не було. Тоді так не казали: виселяйся, бо тепер тут буду жити я. Більшість конфліктів траплялися з приводу сінокосів. Вони якось вирішувалися, є дані, як вирішувалися ці конфлікти, але суть у тому, що тодішнє населення півночі області було змушене виїздити або в Польшу, це за річки Синюху та Вись, або на Запоріжжя, або повертатись на старі місця проживання.

– Іншими словами, у районі будівництва фортеці спостерігався дефіцит населення?

– Царська влада була зацікавлена в козаках, бо вони краще, ніж серби, виконували оборонну функцію, адже Хорват не забезпечив обіцяної кількості сербів. Тому царська влада була зацікавлена, щоб тут мешкали козаки, і запропонувала інше рішення, тобто сербам залишити Нову Сербію, а безуказне населення повинне було заселяти південну частину сучасної Кіровоградщини. Є Сенатські укази стосовно утворення козацького Слобідського полку. У рамках цього полку й була створена слобода, яка пізніше отримала назву Єлисавет. Що вказує на 53-й рік? Є списки козаків Цибулева станом на 52-й рік, в якому є Яким Лелека – засновник Лелеківки, там значиться Іван Іванченко – перший бургомістр нашого поселення, там значиться Звенигородський – наступний бургомістр, Терентій Чорний, який також був бургомістром, і Гомін, теж бургомістр. Тобто в 52-му році ці люди ще були в Цибулевому та навколо нього, а в 53-му році ці самі люди мешкають вже тут. У цьому документі містечко називалося «мещанская слобода крепости Св. Єлисаветы». Тобто завдяки співставленням документів саме 1753-й рік можна вважати роком заснування нашого міста.

– Отже, про рік заснування міста поряд із фортецею вже можна не сперечатися. Це вже зафіксовано в знайдених вами документах. Скажіть, а в архіві документи є лише про Єлисаветград?

– Архів Фортеці Святої Єлисавети – це архів для всієї області. Як для Нової Сербії, так і для Слобідського козачого полку. Там навіть більше переписки з сотниками, які обживали інші території. Взагалі архів – це переписка з фортецею, бо в фортеці знаходилася канцелярія Слобідського козачого полку.

– А які ще стереотипи допомогли зруйнувати ваші пошуки?

– Те, що місто заснували старовіри, про що писав Шмідт ще 150 років тому. Архів фортеці це повністю руйнує.

– А греки тут звідки взялись і куди поділись? Була ж навіть Грецька церква?

– З острова Кріт, а потім вони переїхали в Маріуполь. Декілька дворів залишилося, але більша частина виїхала, а щодо старообрядців, то є указ 55-го року, коли старообрядцям дозволяється повернутися на територію імперії, і це вважалося початком заснування ними нашого поселення. Але навіть на 57-й рік жодного старообрядця в міщанській слободі не було, хоча в 55-му році ними вже були створені Злинка, Клинці. Але не біля міста.

– Тобто не вони місто почали, а їх місто привабило? Може бути… А все-таки, як щодо назви Єлисавет? Бо ми з’їхали на іншу тему.

– У тому документі від 1757 року бургомістр пише: «Я, бургомистр мещанской слободы крепости Святой Єлисаветы», в іншому документі пише батько біглого козака, який втік до Запорізької Січі: «Я житель при крепости Святой Єлисаветы, Малороссийской слободы».

– Виходить, що це місто, слобода Єлисавет, було фактично малоросійським, українським? Чи якась її частина?

– Стосовно Єлисавета, то в документі за 1757-й рік Іван Іванченко значиться як бургомістр города Єлисавета, а ще є документ від квітня 55-го року, де вперше згадується город Єлисавет, це на Георгієвський ярмарок, який вперше відбувся навесні 55-року, що сюди з товаром прямував якийсь козак.

– Ви вже накликали на себе вогонь опонентів, бо, за вашими даними, виходить, що це була колонізація, але силами українців?

– Фактично так і було. Навіть з документів видно, що мешканці були носіями української, бо починали документи офіційно, російською, а потім таки збивалися на українську.

– То можемо вести мову не про імперську колонізацію, а про розвиток, про заселення? Про залюднення цієї території українцями, так виходить?

– Стосовно північної частини області – це не я сказав, а серйозні дослідники до мене, що в 40-х роках колонізація відбувалася силами Миргородського й Полтавського полків.

– В «УЦ» (№ 35 від 30 серпня), опублікований матеріал, де йдеться про колонізацію французами-емігрантами території сучасної Херсонської області за рахунок кріпосних, яких взагалі виміняли на породистих собак у центральних областях Росії. А тут виходить зовсім інша справа. Цікаво, а що ви скажете про питання збереження фортеці, можливо, її відбудови, як це робиться в усьому світі, а в нас, навпаки, хочуть її знищити?

– Знищення фортеці планувалося ще графом Паніним, у 1775 році він написав донесення, що фортечні вали потрібно розрівняти, а все населення виселити за Дніпро, бо утримання Нової Сербії та Слобідського козацького полку дорого обходиться. Зараз є одностайність у тому, що фортеця – це історичний спадок і її потрібно зберегти. Є, скажімо так, вигуки про необхідність знищення фортеці, але це окрема думка, не основна. Зараз фортеця знищується, бо величезні ділянки землі віддані під приватну забудову. Я очолюю робочу групу, і ми розробляємо програму. На першому етапі потрібно оформити фортецю документально, накласти сервітути на будівництво, визначити охоронні зони. З цього потрібно починати, ще нічого не заплановано, але є ідеї, які потрібно обговорити та запланувати.

– А церковним архівам про освячення фортеці можна вірити?

– Звичайно, що урочисті заходи знаходять відображення в церковних документах.

– Так додаються камінчики в фундамент цілісної історії міста?

– Так, це добре, що ми таке знаходимо, але ми не знаємо, чи освячували місто? Ми говоримо про фортецю, а місто має свою паралельну історію – заселення в 53-му році, магістрат. Ось ще один стереотип – про те, що перша церква Єлисаветграда – це Троїцька церква, на території фортеці. Але чому ж вона перша? У 1755 році з’являється Успенська церква. А де свідчення, що Троїцька церква з’явилася раніше Успенської церкви? Виходить, що Успенська – це перша міська церква. Наявністю Троїцької церкви перебільшується роль фортеці. Яка з двох церков була побудована раніше – свідчень немає, бо вони обидві були побудовані в 55-му році.

– Але ж вони належали не до різних патріархатів. Ні? Церкви будували за необхідністю.

– Так, але подібного документу про освячення самого міста немає. Зате є інші документи, зокрема про спорудження мосту через Інгул, правда, через 10 років після початку будівництва фортеці.

– Як кажуть на телебаченні: «І на цій оптимістичній ноті, що для фортеці та міста були спільні справи, які об’єднували військовий і цивільний комплекси в одне ціле, ми можемо закінчувати». Раз міст будували, значить, він був потрібен для всіх.

– Це такий прийом. Я хочу сказати, що буду видавати про свої пошуки роботу, з посиланнями на джерела, тоді це буде офіційно.

– А роботу в архіві продовжите?

– Думаю, але один у полі не воїн. Буду звертатися за допомогою.

– Успіхів вам і дякуємо за відверту розмову.

Сергій Полулях

Сергій Полулях

Журналіст «УЦ».

  • Сергей

    Я так і не зрозумів. Назва міста Єлисаветград є свідченням окупації України Росією чи ні? Гнобила тоді Росія українців у Єлисаветграді чи ні?

    • Сергей

      2 дні пройшло. Відповіді немає. Сумно(((

      • канешна гнобила!!! аж гнобилки отваливались. поэтому и построили крепость, а потом три хутора и перестроили в город, а для усиления гнобли построили церкви и мосты, а уж что бы совсем загнобить построили летний императорский дворец, запустили трамвай (на 2 года раньше, чем в Москве), открыли мужскую и женскую гимназии,
        единственное в России земское реальное училище, мужское духовное и женское приходское училища, а также две отличные низшие технические школы, одна для слепых.И что бы уж совсем-совсем загнобить было создано кавалерийское юнкерское
        училище

        • Сергей

          Ваш перечень “гнобления” еще дополнять и дополнять)))