Ламати – не будувати

15:42
1
582
views

Знайомий фотохудожник Давид Ямпольський, який давно живе в Німеччині, так відповів на запитання щодо традицій збереження там пам’яток архітектури: «Їх бережуть, бо не дають руйнувати різним ідіотам». Грубо, але схоже, що в нас саме наявність «ідіотів», а не охоронного законодавства, напряму впливає на кількість чи стан збереження архітектурних пам’яток.

Відповідь виявилася надзвичайно актуальною, оскільки в Кропивницькому спостерігається пожвавлення на ринку реконструкції приміщень, які могли б претендувати на статус архітектурних пам’яток чи хоча б об’єктів культурної спадщини. З того, що потрапляє на очі в центрі, це проведення активних ремонтних робіт у триповерховому приміщенні на вулиці Дворцовій, фактично – площі Героїв Майдану; зведення прибудови до будинку по вулиці Гоголя, 38; якісь роботи почалися і в будинку, де проживав Герой Радянського Союзу Олексій Єгоров, по вулиці Декабристів. Стосовно будинку на Дворцовій, то оскільки ця будівля фігурує на багатьох історичних фото, зроблених ще на початку минулого сторіччя, то не дивно, що читачі «УЦ» переймаються долею приміщення. Останні роки воно простояло в стадії замороженого ремонту, фактично – покинуте й відкрите всім вітрам і дощам, а зараз там вже перекрили дах, робітники міняють вікна третього поверху, а значить – існує реальна загроза зникнення чергової історичної будівлі в обласному центрі.

Начальник відділу з охорони культурної спадщини Управління містобудування та архітектури міської ради Кропивницького Надія Лісняк повідомила, що за час існування відділу, а це трішки більше півроку, встановлено десяток випадків відсутності архітектурних пам’яток чи об’єктів в наявності. Тобто їх просто немає, вони зникли, а на їхньому місці знаходяться здебільшого земельні ділянки, або абсолютно нові будівлі, або істотно перебудовані, тобто змінено зовнішній вигляд і внутрішнє планування. Причому ці архітектурні пам’ятки зникли не так давно – в 2004-му, 2008-му чи 2010 роках. Це стосується приватного сектору, але не лише. Скажімо, на місці колишнього тубдиспансеру по вулиці Єгорова, 25 зараз розташоване адміністративне приміщення Державної міграційної служби, і, мабуть, лише це врятувало приміщення від знищення, оскільки три інших приміщення, які перебували в стані «виявлених пам’яток», просто знесли, а на їхньому місці збудували спортзал. І це сталося лише тому, що тодішнє керівництво міської архітектури не визнавало чи не захотіло визнавати ці приміщення пам’ятками архітектури. Спитати за руйнування немає з кого, а якщо і є, то процедура накладання адміністративного стягнення за порушення охоронного законодавства настільки заплутана, що відділ не може цього зробити. Наприклад, шкоду від ремонтних робіт на історичному об’єкті визначають не фахівці відділу, а будівельна організація, акти про протиправність проведених робіт має скласти юридична контора, а оцінити збитки може лише консалтингова компанія, і всіх їх потрібно наймати, тобто заплатити та ще й через складні процедури укладання відповідних договорів. Але й це ще не все, бо всі учасники повинні бути готовими підтвердити свої висновки в довготривалих судових тяжбах, бо накладені на порушників штрафи та стягнення легко оскаржуються. Надія Анатоліївна зітхає: «Прикро, але навіть юристи, які незаконно переводять житлові приміщення зі статусом пам’яток архітектури під офіси, лише посміхаються, мовляв, це моя приватна квартира».

Таке ставлення тягне навіть не на правовий нігілізм, а на відверте нехтування нормами закону, але це нікого не зупиняє – власники впевнені, що вони мають право робити з об’єктами історичної спадщини все, що їм заманеться. Люди просто ігнорують вимоги укладати охоронні договори, хоча є й винятки, але в цілому ситуація майже не контрольована. Працівники відділу можуть лише умовляти чи переконувати берегти пам’ятки, а повинно бути навпаки. Власники будівель самі повинні приходити та перейматися укладанням охоронних договорів і отриманням дозволів на проведення ремонтних чи реконструкційних робіт, хоча б і під загрозою стягнень, яких на практиці майже не існує. При цьому охоронне законодавство настільки забюрократизоване та складне, що, навіть заплативши 100 тисяч гривень за оформлення дозволів для проведення робіт, власник пам’ятки архітектури може й не пройти відповідну експертизу та не отримати дозвіл в центральній чи обласній інспекції архітектурно-будівельного контролю. Простіше сплатити штраф за порушення, тим більше що є можливість через суди не лише затягнути справу, але й взагалі уникнути відповідальності, бо з часом зміни просто узаконюють, по факту їх наявності.

При цьому наші державно-будівельні норми (ДБН), як і Конституція, вважаються чи не найкращими або хоча б найсуворішими саме в площині захисту історичної спадщини. Але й тут не все просто, бо вони не підходять під невеликі об’єкти, адже писалися під такі значні пам’ятки архітектури, як педуніверситет чи Златопільська гімназія, з елементами збереженого ліпного декору чи столярки, з особливим архітектурним стилем чи наявністю в спорудах мистецьких елементів. Більшість пам’яток чи об’єктів часів Єлисаветграда в Кропивницькому вже пошкоджено пізнішими перебудовами, але ж і їх потрібно берегти від ідіотського бажання перебудувати «до основанья, а затем». Для цього вже самі охоронні служби повинні доводити рівень автентики, визначати її відсоток, хоча б і в цегляній кладці. До речі, якщо в старому будинку чи стіні переважає кладка з цеглою розміром 25 сантиметрів, а не 27, то це вже не автентична кладка. І так у всьому, наприклад, зараз дозволяється використання сучасних будівельних матеріалів, металопластики тощо, хоча вони аж ніяк не тягнуть на автентичність. Більше того, в охоронному законодавстві допускаються зміни в архітектурному оформленні задля пристосування до сучасних умов експлуатації, хоча й з найменшим втручанням у зовнішній вигляд споруди.

Виходить, що наша старовинна архітектура практично мало захищена від впливу «ідіотів», бо існує безліч шпарин, які при бажанні дозволяють робити з історичними спорудами все, що заманеться. Тому й стає можливою прибудова до історичної та архітектурної пам’ятки на Гоголя, 38 чи нищення десятків інших пам’яток. Тому й не все так просто з будинком на вулиці Дворцовій, адже є думка, що це ніяка не пам’ятка архітектури і не історична споруда, бо в перелік пам’яток вона була внесена… помилково. Мовляв, там не відбувалося історичних подій, не жили видатні особистості, а після війни споруда зазнала кардинальної перебудови – додано один поверх, та й взагалі, це так звана фонова забудова, традиційна для того часу і нічим не примітна. До речі, і будинок, де проживав Єгоров, не є архітектурною пам’яткою, хоча й давній. Тому власники таких будівель мають необхідні дозволи на роботи, можливо, і реставраційне завдання, погодження від обласних структур. Але ж можна сказати, що ми маємо справу з відомою схемою – виведення будь-яким чином об’єкту з числа охоронних пам’яток з мотивів безпеки чи відсутності історично-архітектурної цінності? Схоже на те, проте залишається філософське запитання, а хіба не заслуговують на повагу та збереження вік споруди, як у нашому випадку? Як приклад технологій, як культурна спадщина, як цілісний ансамбль історичної забудови центральної частини міста? Схоже, що цим не особливо переймалися в зовсім недавні часи, коли можна було надбудувати «халабуду» на приміщенні колишнього готелю «Україна», коли можна було розпочинати ремонтні роботи в столітньому приміщенні на Дворцовій і покинути його без нагляду на кілька років. Власників і тих, хто погоджував ремонт не зупинив навіть той факт, що сама вулиця Дворцова є пам’яткою архітектури.

Ось у Бобринці нещодавно згоріла справді історична споруда – колишній будинок, який належав сім’ї Троцького. Дуже можливо, що саме з його даху Лев Троцький виголошував свою рекордну, кількагодинну промову, чим не історична та архітектурна пам’ятка? Проте й це не врятувало її від цілковитого знищення, але це питання вже до обласної Державної архітектурно-будівельної інспекції. От тільки задавати його нікому, бо всі наші спроби зв’язатися з керівництвом обласної ДАБІ, причому не лише телефоном, але й під час відвідування приймальної, розбилися об бюрократичний мур: керівництво ніяк не може зустрітися з журналістом, тому з усіма запитаннями та пропозиціями звертайтеся в прес-службу ДАБІ. Воно б і нічого, солідна організація, свої принципи співпраці з пресою, розуміємо, якби ця прес-служба не була розташована… в Києві.

Сергій Полулях

Сергій Полулях

Журналіст «УЦ».

  • Сергей Петров

    Так що ж то за «халабуда» на приміщенні колишнього готелю “Україна” і чия вона ?