Лідія Забіляста: «Ділитися тим, що ти знаєш, можеш і чим володієш»

16:58
0
455
views

Народна артистка України, оперна співачка Лідія Забіляста завжди прихильно ставиться до кропивничан, періодично тішить нас своїми візитами. Це й недивно, адже Кіровоградщина – батьківщина Лідії Леонідівни (вона народилася в селі Олено-Косогорівка). Окрім виступів прими, уже традиційними стали її майстер-класи для студентів музичного коледжу. Нашу молодь Лідія Забіляста на власному прикладі вчить співати правильно, робити чистою кожну нотку. Майстер-клас, який ми відвідали, проходив у форматі «виступ студента + робота над помилками». Про специфіку вокальної освіти і не тільки – далі в інтерв’ю.

– Лідіє Леонідівно, чи їздите ви з подібного штибу майстер-класами іншими регіонами України?

– Перш за все, поклик душі співака – ділитися тим, що ти знаєш, можеш і чим володієш. Справжні співаки завжди стараються допомагати, навіть своїм колегам по цеху на сцені. І в цьому є величезна потреба: коли ти вже якийсь досвід маєш, то ти хочеш допомагати. Співак – це така професія, якою ти хочеш ділитися, хочеш, щоб люди, які поруч з тобою (чи то учні й студенти, чи старше покоління), були кращими. Це все-таки залежить і від характеру людини, яка любить ділитися усім, що вона має кращого. Стосовно географії я не можу сказати, що охоплена вся Україна, але якщо говорити про творчі конкурси, у яких я головую, то тут уже регіони всієї України. Так щоб їздити увесь час, то я не є мандрівною лекторкою. Що стосується Кіровоградщини, то до неї особливе ставлення, звичайно. Тут я відчуваю велику теплоту до себе, як до землячки, як до людини, яку саме тут виховували викладачі (деякі й досі працюють у Кіровоградському музичному коледжі). І оця теплота дуже взаємна, тому є потреба в тому спілкуванні, яке відбувається на даний момент.

– Так склалося історично, що для того, аби досягти апогею успіху в творчості, потрібно їхати до столиці. Чи означає для співака, що залишитися в регіоні – зупинитися в розвитку? Як це стосується, скажімо, того ж подружжя Олександра та Анастасії Безаїв?

– У різних регіонах по-різному йде підготовка, по-різному розвиваються творчість і культура. За нашим регіоном я спостерігаю вже понад сорок років творчої діяльності. Можу порівняти, що було тут, коли я підростала, училася та вступала у творче життя, і що є зараз. Хочу сказати, що сьогодні тут є великі можливості й резерви. На щастя, вони не зменшилися, не збідніли, вони стали значно багатшими. Я чула від самого подружжя Безаїв (і, чесно кажучи, не сподівалася почути щось інше), що наша Кіровоградщина їм тільки допоможе в їхньому розвитку. Вона – база для становленням початківця, який буде набирати і репертуар, і досвід. Тим більше в Кропивницькому ще є нагода викладати в музичному коледжі, можливості його великі – є всі оркестри: духовий, народний, камерний і ще й симфонічний. Це надзвичайно цікаві форми роботи, які для початківця просто як подарунок. А от в столиці оце все, що я перерахувала, не завжди доступне для початківця. Тому що для того, щоб виступити з оркестром, треба (навіть у моєму статусі) заплатити. Розумієте, як зараз ринок повернув цю справу? Тому питання, їхати до столиці чи залишатись у рідних місцях (я не хочу навіть називати їх провінцією), неактуальне. Треба бути там і їхати туди, де ти матимеш ріст. А сидіти й триматися за столицю та думати, чи ти сьогодні в ресторані заспіваєш після консерваторії, щоб мати шматок хліба, чи, можливо, тобі випаде якась нагода і десь тебе запросять на корпоратив – теж нелегко. Я просто в захваті від того, що є така можливість у молоді тут і показувати себе, і набивати репертуар.

– Прокоментуйте специфіку роботи оперного співака – це ж поєднання і вокалу, і акторства?

– Опера (а поруч можна поставити й оперету) – дуже специфічний жанр, це синтез вокального та розмовного мистецтв. До речі, в опері теж буває розмовний елемент. В таких операх, як «Наталка Полтавка», тексти межують зі співом, і дуже важливо, крім драматургії, дотримуватися ще й вибудуваної режисером сценарної лінії. Різні епохи потребують різного підходу в манері поведінки на сцені, у манері подачі не тільки музики й вокалу.

– Це означає, що оперному вокалісту не завадить ще й диплом актора?

– А ми проходимо дисципліну «акторська майстерність». І в консерваторії, де я викладаю, є кафедра оперної підготовки. Це окреме приміщення (зал), де відбуваються вистави і де студенти та викладачі мають змогу працювати над ролями. Там є режисери, диригенти, оркестр. Тобто студенти вже мають уявлення, як себе поводити на сцені. Зараз, щоправда, трошки менше таких можливостей у студентів, тому що зросла їхня кількість на кафедрі. Коли я навчалася, нас було п’ятеро на курсі, і в нас можливості були великі. Я вивчила за час навчання чотири оперні партії: опера Гуно «Фауст» (партія Маргарити), опера Лисенка «Наталка Полтавка» (партія Наталки), опера Чайковського «Евгений Онегин» (партія Тетяни) і опера Рахманінова «Алеко» (партія Земфіри). Це, я вважаю,велике досягнення. Саме це було кроком і дало можливості виступати в інших місцях.

– А буває так, що в людини вокальні здібності захмарні, а от з акторством ніяк?

– Буває, але над цим працюють режисери. Це завжди глядач помічає. Звичайно ж, не усі можуть однаково розвиватись і мати однакові здібності. Це абсолютно нормально. Щось, буває, превалює – чи то спів, чи акторська майстерність.

– Чи змінюються з часом кількість оперних співаків і ставлення до вашої професії?

– Коли студенти вступають навчатися на вокальний відділ середнього учбового закладу, у них немає визначення «оперний співак». Є академічний спів. Тобто академічний спів відрізняється від естрадного, народного. Далі при вступі до консерваторії кафедри уже розділені, і при прийомі видно – є в людини можливості для опери чи для сцени. Є в нас дві кафедри – камерного співу та оперного співу. От на вступних іспитах йде розподіл. Це вже відбувається, коли людині за двадцять років. А зараз визначати нема сенсу, треба просто вчити дітей камерному співу, а туди входить і оперний звичайно.

– Чи всі після фінішу навчання стають зірками?

– Абсолютно ні, тому що зараз дуже збільшилась кількість випуск­ників, і всіх задіяти й залишити при роботі в оперних театрах просто неможливо через штатний розпис. А можливо, вони вже й не хочуть попадати до наших театрів, просто їдуть на конкурси, прослуховуються на кастингах і залишаються за кордоном.

– Як ви ставитесь до такої тенденції сьогодення, що артисти перестрибують у політику, – той же шоумен Зеленський, вокаліст Вакарчук і багато інших?

– Скажу чисто своє особисте бачення, не буду порівнювати ні прізвища, нічого абсолютно. Все залежить від інтелекту людини, перш за все, наскільки людина має, що сказати, наскільки в неї широкий світогляд, наскільки людина обізнана. Все-таки, я думаю, політика – це професія теж. Це – бачення світу, обов’язково навики дипломатії мають бути. А відстоювати права можна в різних формах. Мені здається, треба знати юриспруденцію обов’язково, щоб розуміти закони та що відбувається. Що стосується мене особисто, то я ні в яких партіях ніколи не була, і якби мені навіть пропонували, то ніколи-ніколи не прийшла би до політики. Одна з моїх книг видавалася зі вступним афоризмом «Моя трибуна – сцена». Оцим усе сказано.

Фото – з особистих архівів Лідії Забілястої

Маша Ларченко

Маша Ларченко

Журналіст «УЦ».