Хто бреше, тому легше?

13:44
0
361
views

У березні поточного року на одному з новинних сайтів було помічено інформацію про акт вандалізму на могилі класика української літератури М. Л. Кропивницького в місті Харкові, де він похований. А 22 березня Кіровоградщину відвідав один із досвідченіших журналістів, який зробив вдалу політичну кар’єру, Володимир Ар’єв. Він прочитав для колег лекцію на тему протидії фейкам, тобто неправдивим новинам, які поширюють у соціальних мережах та українських ЗМІ. Здавалося, між цими подіями немає нічого спільного, але це лише на перший погляд…

Замість фактів – емоції

Володимир Ар’єв – один із кращих тележурналістів України, він одним із перших відформатував тему журналістських розслідувань на українському телебаченні, і це було дійсно якісно та професійно. Він народний депутат України трьох останніх скликань, входить до складу української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), був навіть її віце-президентом і два роки очолював Комітет по культурі, освіті, науці та медіа. Володимир Ар’єв вважає розповсюдження неправдивих новин і їх створення в ході гібридної війни Росії проти України одним із найнебезпечніших факторів дестабілізації ситуації всередині України. До того ж і наші політики та медіа теж взяли на озброєння тактику боротьби з опонентами за допомогою фейків. Як правило, такі новини після поширення спростовуються, але це мало допомагає, бо суспільство уже встигло їх засвоїти.

Приблизно так було з роздуванням «педофілійного» скандалу в «Артеці» у 2013 році. Тоді в педофілії звинувачували відомих людей, але потім з’ясувалося, що хтось щось не так сказав, а хтось не так зрозумів. Те саме було й з розповсюдженням у Росії фейку про «розіп’ятого хлопчика» у Слов’янську. Все виявилося відвертою брехнею, але саме такі грубі та примітивні емоційні вкиди найкраще діють на психологію людей, налаштовують масу на стійке негативне сприйняття фігурантів, у даному випадку українських політиків, армії та влади.

Саме перебір емоцій у новинах Володимир Ар’єв називає головною ознакою фейкової інформації. Все просто – коли немає достовірної інформації, журналіст заміняє її емоціями, типу «іде війна, а вони» або «маленькі діти хворіють, а вони» і так далі. Чим більше емоцій, тим більша вірогідність, що новина чи повідомлення неправдиві. Маніпуляції, дискредитація, замовчування, провокації, підтасовка, залякування, образи, психологічний тиск і емоції – ось основні складові фейкових повідомлень. І ми повинні навчитися розуміти це й навіть відключати власні емоції, коли чуємо щось подібне чи читаємо в соцмережах. Ми повинні навчитися аналізувати інформацію.

 

Єдиножди збрехавши,
хто ж тобі повірить?

Саме таку стратегію обрали противники повернення місту історичної назви. Вони розпочали з підлого прийому, назвавши усіх прихильників назви Єлисаветград сепаратистами й ворогами, і це було відвертою маніпуляцією з використанням ситуації навколо російської агресії, про що говорив і Ар’єв. На мітингах на підтримку назви Єлисаветград були провокатори, і найактивніший серед них – лідер течії «аби не Єлисаветград» Козуб – відкрито ображав людей, називаючи їх сепаратистами та нібито від їхнього імені закликав зі сходів перед міською радою «Путін, прийди!». Не відставали й окремі ЗМІ, поширюючи недостовірну інформацію про мітинг, зокрема в кілька разів занижуючи кількість учасників або усіх без виключення називаючи вірними промосковської конфесії, при цьому називаючи активістів «агентами Кремля», які отримують гроші з Москви за просування історичної назви.

Дійшло до того, що кілька тисяч учасників мітингу «За Єлисаветград» перетворилися в… 300 осіб. Місцеві «фейкуни» розповсюджували таку ж брехливу інформацію й про громадські слухання, де, окрім крику противників історичної назви й погроз на адресу опонентів, нічого не було чути. Потім це подали як голосування проти Єлисаветграду. Козуб і компанія особливо цинічно використали учасників АТО, які нібито поголовно виступали проти Єлисаветграду, але це відверта брехня.

Противники Єлисаветграду, а насправді – демократичного волевиявлення, діяли не лише на місцевому рівні. Вони якимось чином добилися від ЦВК заборони проводити опитування під час голосування на виборах, що й досі незрозуміло, тому опитування проводили за межами виборчих дільниць, і це дало змогу ставити під сумнів отримані результати. Все разом, в якості фейку про ситуацію з перейменуванням, пізніше було використано на найвищому рівні, коли мінімальною кількістю голосів, з порушенням процедури та норм парламентаризму, місту було силоміць нав’язано назву Кропивницький. При цьому брехала й профільна комісія, приховавши від парламентарів результати опитування, згідно якого з величезною перевагою перемогла назва Єлисаветград, і Верховній Раді досить було затвердити результати, щоб запанувала справедливість. Так що нам добре відома небезпека фейкових технологій, яка зараз загрожує існуванню України…

Під час зустрічі з журналістами я запитав Володимира Ар’єва, чи не пройшли наші ЗМІ «точку неповернення» у справі розповсюд­ження передвиборних фейків і брехні, коли довіра до них може бути втрачена остаточно? Він заспокоїв, мовляв, таке уже бувало, журналісти покаються, та й по всьому. Можливо, з журналістами це й пройде, а от з політиками, які занурили обласний центр Кіровоградщини в брехню, – ні.