Скупали в оваціях

11:53
0
773
views

Концерт ансамблю академічного танцю України ім. Павла Вірського, який відбувся у Кіровоградській обласній філармонії 10-го квітня, не залишив глядачів байдужими, більше того, чи не кожен номер ішов під оплески, а закінчувався оваціями й викликом артистів на біс.

Перед концертом я поставив директору-розпоряднику колективу Віктору Завадському досить провокативне запитання: «Український танець – це архаїка? Він живий?»

– З моєї точки зору, це не архаїка. Ми можемо подивитися на концерті, відчути реакцію публіки та почути відповідь на ваше запитання – архаїка це чи ні?

Після концерту можна сказати ще більше – український танець у виконанні ансамблю Вірського не лише не архаїка й забутий фольклор, а сучасна культура, яка займає дуже високі позиції в умовній таблиці національних цінностей. Звичайно, з часом змінилася, якщо так можна сказати, ідеологія постановок, але разом із тим вони стали більше українськими. Це видно хоча б і на прикладі «Матроського танцю», який ще з радянських часів буквально «діставав» на усіх концертах своїм анархістським «Яблучком». Зараз танець наповнений і новим змістом, і новим супроводом, і новою тематикою.

Треба відзначити, що в концерті не так, як раніше, відчуваються регіональні особливості, й акцент робиться не на стилістиці, скажімо гірських регіонів, а на майстерності виконання. Потрібно було бачити, як захоплено публіка вітала не дуже-то й зрозуміло чий танець – циганський чи мадьярський, але чотирьом солістам довелося кілька разів виконувати номер на біс. Мабуть, еталонним виконанням можна вважати й усі інші номери півторагодинної програми. Можливо, у нас дійсно підготовлена публіка, оскільки оплески супроводжували інколи й не дуже експресивні, на погляд пересічного глядача, моменти, але загальна енергетика й майстерність виконавців, а також оформлення сценічних образів не залишали байдужим нікого. Інколи здавалося, що артисти працюють і всупереч законам гравітації, і за межею можливостей людського організму та емоційних ресурсів. Як так може бути, розповіла артистка балету ансамблю Вірського Наталія Туягіна:

– Я б сказала, що відчуття від гастролів подвійне. Звичайно, важко, тому що це завжди переїзди, ти не завжди встигаєш поїсти, не завжди можеш виспатися й відпочити, але при цьому саме під час гастролей ти розумієш, чому ти цим займаєшся. Коли ти вдома, коли важко працюєш на репетиціях, після яких усі змучені та втомлені, але ти завжди знаєш, що ти приїдеш в місто, або навіть коли в Києві концерти, ти завжди знаєш, що люди тебе чекають. І коли викладаєшся на сцені, то ту енергію, ту віддачу, яку ти отримуєш від глядача, немає з чим порівняти, це особливе відчуття. Може, це смішно, але в мене кожного разу, коли в нас останній танець програми «Гопак» іде на біс, у мене кожного разу виникає одна й та сама думка: «Ось тому я цим займаюсь», і це справді так, з концерту в концерт. От я зараз кажу вам про це, а в мене навіть мурашки по шкірі. Це правда.

У нас є свій глядач, можна сказати, наші фанати. Особливо важливо та приємно, що такі є й серед молоді. Є підлітки, які в соціальних мережах постійно слідкують, коментують. Мені здається, що якраз зараз у нас сприятлива атмосфера й сприятливий час для розвитку української культури, не лише української хореографії. Можливо, зараз молодь починає пробуджувати в собі любов, ні, я сподіваюсь, що вона в кожного є до своєї рідної культури, а якщо не так глобально, то очевидно, що молодь починає більше цікавитися саме українським автентичним танцем.

З цими словами можна погодитися, оскільки в залі справді було дуже багато глядачів якраз «середнього шкільного віку». Можливо, це були учні хореографічних класів, але суті це не міняє – вони реагували чи не найгарячіше. Показово, що грізний і урочистий музичний початок танцю зі списами змусив молодь затамувати подих разом з усією глядацькою залою, і це була очевидна знахідка режисури та постановників, а графіка танцю й виразні композиційні побудови артистів, озброєних списами, з усією очевидністю переконували, що українське військо завжди було й буде непереможним!

Ну й звичайно, як і казала Наталія Туягіна, апофеозом виступу колективу став фінальний «Гопак», після якого глядачі довго не відпускали артистів. До речі, якраз перед цим концертним туром колектив повернувся з Польщі, де його теж дуже гарно приймала не лише українська діаспора, але й місцеве населення. Очевидно, що таку діяльність, можна сказати, просування українського бренду на міжнародних ринках, має підтримувати й влада. Кажуть, це дуже залежить від очільника держави, але як насправді, ми запитали у Вік­тора Завадського:

– Зміна влади, мабуть, все-таки небагато впливає на колектив у плані творчості, не можна так сказати, що хтось більше, а хтось менше допомагає. Звичайно, є культура людини. Якщо президент бачить культуру у своєму житті, він ходить на концерти, відвідує театральні заходи – це приємно. Звідси можуть бути й якісь речі, які дозволяють керівнику звернутися. Раніше це були квартири, керівник міг чогось добиватися для колективу, зараз цього немає. Як у бюджеті запрограмовано.

Зазначимо, що колектив отримує від держави, так би мовити, базову підтримку, тобто приміщення для репетицій і заробітну плату, а все інше заробляється концертною діяльністю. Після концерту в Кропивницькому ансамбль побуває ще в кількох містах України. Графік дуже напружений, але Віктор Завадський каже, що це не найважче:

– Це життя колективу, тому сказати, що це важко чи ні, – складно. Важко, коли погані дороги. Ось це важко, а на сцені їм, слава Богу, не так важко.