Нова Прага, як живеш?

13:24
462
views

Богдан Куруп – один з наймолодших голів об’єднаних територіальних громад не тільки в області, а й в Україні. Йому ще немає й тридцяти, однак досвіду не займати. Має дві вищі освіти, працював авіаційним інженером, обирався депутатом Олександрійської районної ради, два роки обіймав посаду голови Олександрійської районної державної адміністрації. И вже скоро два роки, як його обрано головою Новопразької об’єднаної територіальної громади. Чим живуть Нова Прага та навколишні села, ми поспілкувалися з Богданом Курупом.

– Богдане Анатолійовичу, ваша громада унікальна для області, бо територіально розташована одразу в двох районах – Олександрійському та Знам’янському. Це, мабуть, додає складнощів у роботі, доводиться вирішувати питання і там, і там?

– На початку роботи це додавало складнощів. Особливо коли раніше працював у зоні комфорту, коли на території одного району знаходяться державні структури, з якими потрібно співпрацювати, – і казначейство, і Пенсійний фонд, управління соціального захисту. А коли територія розділена між двома районами, то це додає роботи, додає в плані навіть спілкування. Начебто в усіх районних державних адміністраціях однакові структури, але бувають різні підходи до роботи. Тобто навіть в однакових державних органах двох районів можуть по-різному оформлювати документи, так склалося традиційно, документи не порушують норм, просто дещо відмінні. Це стосується й недержавних установ. Коли ми зверталися з деяких питань до обленерго, то в Знам’янському та Олександрійському районах трохи інакше налаштована робота цієї структури. Це не говорить про те, що десь робота налагоджена не так, як слід, просто є нюанси. Попервах це викликало певний дискомфорт, але зараз його вже немає. Мене було обрано головою в квітні 2018-го, вже десь з січня 2019-го була напрацьована модель взаємовідносин з районами. Ніяких перешкод ніхто нам не створював, була та є нормальна робоча обстановка.

– Передача повноважень від районів у громаду відбувалася спокійно?

– Так, без усяких проблем. Освіту нам передали, однак все одно залишається державна субвенція на підтримку закладів освіти. Наприклад, аби оформити субвенцію на Пантазіївський старостинський округ, це Знам’янський район, треба дуже багато комунікації з районною владою, з Олександрійською мені трохи простіше, бо я там сам працював, усі мене знають. Але претензій жодних ні до кого в мене немає, усі виконують свої обв’язки як слід.

– Згідно паспорту вашої громади, у селі Шевченкове зараз жодного жителя, у Олександро-Пащенковому – усього двоє. Яка доля цих сіл? Навіщо вони громаді?

– Село Шевченкове залишилося, по суті, лише на карті. Коли ми об’єднувались у громаду, то його вже реально не було. Однак вивести його з реєстру населених пунктів, зняти з обліку може лише Верховна Рада України своєю постановою. Олександро-Пащенкове історично входило до складу Новопразької селищної ради. Нова Прага – це не лише власне саме селище, але й сіла Григорівка, Олександро-Пащенкове та Лозуватка, так історично склалося. Так само й до складу Пантазіївського старостинського округу, окрім власне Пантазіївки, входять також села Веселка, Шевченкове, Троянка. А до Шарівського округу входять села Квітневе й Гайове.

– І все ж – що робити з неіснуючим селом Шевченкове?

– У межах наших повноважень ми нічого не можемо зробити. Землі села підпорядковані старостинському округу. Звісно, в селі немає освітлення, ремонту доріг, бо немає людей. На жаль, цей процес йде вже доволі давно, і, на жаль, чим далі, тим таких сіл буде більше. Люди їдуть до міст чи хоч би великих сіл. Урбанізація.

– На території громади працює найбільший в області молочнотоварний комплекс «Петриківське молоко». Скажіть, діти у ваших дошкільних навчальних закладах та в школах п’ють виключно петриківське молоко?

– Ні. Діти п’ють молоко, придбане в рамках затвердженої закупівельної процедури, під час тендеру. Вони п’ють молоко з заводу, який знаходиться на території Дмитрівської ОТГ Знам’янського району. Там є приватне підприємство, яке виграло конкурс. Молоко якісне. Ми з ними працюємо з початку цього року, раніше був постачальник з Олександрії.

– Тобто ніякої протекції, так би мовити, «своїм» виробникам не надаєте?

– Ніякої протекції немає, все згідно закону. І, до слова, такий великий виробник, як «Петриківське молоко», не дуже й зацікавлений у поставках невеликих обсягів до садочків, це не їхній рівень. Оптовий ринок для них важливіший. Вони охолоджене молоко цистернами постачають на великі молокозаводи за межа­ми нашої області.

– Що робити з демографічною ситуацією в громаді? Я вичитав, що на вашій території жінок живе майже на дві тисячі більше, ніж чоловіків…

– Хоча б питань з гендерною рівністю до нас немає! У нас і в раді громади жінок більше, і на багатьох керівних посадах жінки. А так, взагалі, це не тільки наша проблема, це тенденція загальноукраїнська. Єдине, що ми можемо створювати зі свого боку, – це комфортні умови для проживання, робити нашу громаду інфраструктурно розвиненою, безпечнішою, екологічнішою. І щоб було багато робочих місць.

Ми як орган місцевого самоврядування самі не можемо створювати робочі місця, окрім комунальних установ. Бізнес вести ми не маємо права. Але ми можемо створювати умови для комфортного ведення бізнесу. Є для нас такий великий плюс, що нам з державної власності передано землі поза межами населених пунктів, у комунальну власність. Бар’єр геокадастру для цих земель, по суті, знято. Якщо підприємці мають бажання прийти к нам на територію, то є відкрита влада, є нормальні робочі відносини, є бажання, щоб на території з’являлися все нові й нові підприємства.

– А межі населених пунктів у вас (майже як у всіх в Україні) не встановлені.

– Не встановлені. Цим має займатися Держгеокадастр. В принципі, ми могли б за власні кошти почати цю роботу. Однак це не є першочерговим завданням, нам є куди вкладати кошти громади. Відсутність меж на нашу роботу практично не впливає.

– Ким складніше працювати – головою району чи головою громади?

– І складніше, і цікавіше працювати головою громади! Ти бачиш кожного дня, що створюєш, над чим працюєш. Постійно маєш найтісніший зворотний зв’язок. Чуєш від людей про всі проблеми, і люди є мотиваторами змін на території.

Набагато більше процесів, здається, приземлених, проходить через тебе. Ремонт доріг, ремонт водопостачання, реконструкція вуличного освітлення – це не просто підпис на кошторисі чи розпорядженні, ти все це сам бачиш, все перед тобою. Робота в адміністрації більш кабінетна, ти не бачиш повсякчас, що відбувається та наслідки твоєї роботи, просто фізично немає можливості. У чомусь дистанційна робота. Коли я працював головою адміністрації, в мене в пріоритетах були питання освіти, медицини. А тут, на землі, пріоритети трохи інші – освітлення, водопостачання, щоденні потреби людей, які не дуже відрізняють вторинний рівень медичних послуг від первинного, а ось світло на вулицях увечері бачать.

– Яка найбільша проблема громади, така, що коли її ви вирішите, то можете чесно казати: недаремно працював, довіру виправдав?

– Напевно, це поводження з відходами. Довгий час у сільській місцевості система вивозу, утилізації й так далі просто відсутня! Питання просто випущене з роботи, лишалося поза увагою влади. Люди вирішують проблему по-різному. Хтось домовляється, і його відходи на тракторі забирають і кудись везуть, хтось вночі несе в посадку, хтось взагалі попід хатою спалює. Дід палив, батько палив, і я палю. Цю проблему треба вирішувати.

 Полігону немає. Ми зараз вже оформили два паспортизовані місця під полігони твердих побутових відходів. Будемо оголошувати тендер на закупівлю сміттєвоза. Працюємо, аби надати людям нову послугу, якої раніше взагалі не було. Це зробить чистішим, комфортнішим життя усіх нас. А в перспективі й переробка, хоча до цього ще далеко, працюємо степ бай степ, крок за кроком. Для початку треба налагодити вивіз. Непроста робота буде, треба буде умовити мешканців заключити договори на вивіз, не всі люди розуміють, наскільки це потрібно. Але це робота, яку просто треба робити.

– Нехай все у вас вийде!