На минулому тижні на телеканалі «Вітер» гостем програми «Велике інтерв’ю» став президент футбольного клубу «Олександрія», народний депутат 7 скликання, голова Кіровоградської обласної держадміністрації з 2014 по 2019 рік Сергій Кузьменко. «УЦ» пропонує вашій увазі вибрані місця з майже годинного інтерв’ю, яке провела журналіст Анастасія Мусатенко.
Про ФК «Олександрія»:
– Футбольний клуб «Олександрія» зараз не веде ніякої діяльності, крім гуманітарної, і знаходиться на карантині. Спортсмени не тренуються, підтримують свою фізичну форму вдома. Це безумовно позначиться на їхній спортивній формі, але ми переконані в тому, що коли після зняття обмежень вони розпочнуть тренування, то швидко дійдуть до кращих своїх кондицій. А коли ситуація із пандемією дозволить продовжити спортивні змагання, я переконаний в тому, що вони будуть нас радувати красивою грою.
Про тернії влади:
– Традиційно, люди дуже сильно не люблять владу в Україні. І традиційно, коли ти знаходишся у владі й навіть щиро хочеш зробити якісь хороші речі, будуть обов’язково ті, хто тобі скаже, що ти щось зробив не так, дорогу постелив не таку рівну, не в тому напрямку. Скажуть, все так красиво, але все ж таки чогось не вистачає. Завжди буде місце для критики, і кожна людина, яка свідомо приймає рішення йти до влади, повинна розуміти, що вона буде критикована – і заслужено, і незаслужено.
Про політичні рейтинги:
– У мене глибоке переконання: рейтинг визначається стовідсотково точно тільки під час виборів. Власне, вибори – це й є той час, коли ти розумієш, який ти маєш рейтинг, яку ти маєш підтримку. У 2012 році, коли я балотувався до Верховної Ради, десь біля 50 відсотків тих, хто прийшов голосувати на вибори, проголосували за Сергія Кузьменка. Додам, що за 5 років губернаторства мав досить високий рівень підтримки людей, і це надзвичайно приємно. Адже я дуже багато зусиль прикладав до того, щоб виконувати те, що обіцяв.
Про відношення до люстрації:
– Я можу сказати, що закон про люстрацію – це було абсолютно популістське рішення, воно активно підтримувалося людьми. Прийнятий закон про люстрацію не відповідає європейському законодавству, його багато критикували, але є політична доцільність, і ця політична доцільність говорила, що такий закон в країні мав бути. Тому ми просто повинні сказати, що ухвалили суто політичне рішення. Я, до речі, також був серед тих, хто в парламенті голосував за закон про люстрацію. Інша справа, як юридично він був виписаний, наскільки він поважає права людей, які багато років працювали. Я вважаю, там є багато питань, і європейські суди говорять про те, що держава була не права, приймаючи такий закон.
Я переконаний в тому, що там потрібно вносити зміни, потрібно поважати права кожної людини, яка живе, працює, а особливо та, яка живе й працює на державу. Ми не можемо карати тільки тому, що в 2010 році громадяни України вибрали президентом Януковича. Вибрали ж 50 відсотків українців, правда? А ми наказуємо тих людей, які служили державі. Да, серед тих, хто служив державі, є люди, які повинні понести покарання за конкретні злочини, за ті речі, які вони, маючи владу, чинили по відношенню до України. Але треба це зробити індивідуально, а не «за компанію».
Про нову владу:
– Хочу нагадати, що рік тому, завершуючи свою каденцію й спілкуючись із журналістами, я побажав новообраному президенту України успіху в його каденції. І це природне побажання громадянина України, щоб у нього був успішний президент. Адже якщо в нас буде успішний президент, ми будемо мати успішну країну. Якщо ми будемо мати успішну країну, кожний із громадян України, у тому числі й я, буде мати можливість реалізуватися. Логіка абсолютно, на мій погляд, залізобетонна.
Я за рік не змінив свою позицію й надалі бажаю успіху вже не молодому й недосвідченому президентові, а тому, який має рік досвіду керувати великою європейською країною. Я переконаний, що він цей рік активно працює над тим, щоб, у тому числі, виправляти вже свої помилки. І очевидно, що вони були, коли ми маємо і зміни уряду, й інші речі, які не вдалися. Значить, це були помилки кадрових рішень. І їх не могло не бути. І влада про це відверто говорила, що ми, мабуть, будемо робити помилки, але обіцяємо, що будемо їх виправляти. Поки вони ці помилки виправляють, ми можемо говорити, що президент дійсно хоче зробити хороші речі в цій країні.
Сьогодні ми говоримо, що парламентської монобільшості більше не існує. Мабуть, для людей очевидно, що не всі «слуги народу» є слугами народу. Мабуть, якась частина тих людей, які в фракції «Слуги народу» служать не тільки народу, а й іншим, ну, назвемо так, олігархам, чи структурам, чи групам, іншим інтересам, але не народу. Тому природно говорити, що в кадровому питанні фракції «Слуги народу» дива уже не сталося.
Що стосується кадрових призначень президента на Кіровоградщині, то це президентське рішення. Якщо він прийняв таке рішення, значить, мав на це підстави. Тому я бажаю керівництву ОДА успіху й бажаю, щоб їхні слова та обіцянки, які вони давали людям, обов’язково збігалися з ділами.
Про капітальний ремонт Кіровоградської обласної дитячої лікарні:
– Вперше до дитячої обласної лікарні я завітав як батько, а вже потім як очільник області. Мене запросив головний лікар, розповів, який у нього стан справ, і ми зайшли не тільки туди, де традиційно проходять батьки із дітками по дорозі до лікаря, а ще пішли по господарських приміщеннях, зайшли, наприклад, у пральню, і те, що я там побачив, я не хотів би, щоб бачили люди зі слабкою психікою. Тому що коли в дитячій обласній лікарні в пральні бігають пацюки, перепрошую, то це, мабуть, не те, що повинно бути в медичному закладі.
Це стало такою жирною крапкою, і я вирішив, що ми прикладемо максимум зусиль, ми закумулюємо всі ресурси, які в нас на той час були, – і державні, і ресурси місцевого самоврядування, і меценатство для того, щоб зробити не косметичні якісь речі, які ми зазвичай робимо, а фундаментальні й фактично побудуємо лікарню європейського зразка. Я хочу подякувати всім, хто згуртувався навколо цієї ідеї. Це були і мер міста Кропивницький, і голови адміністрацій різних районів, і я хочу подякувати прем’єр-міністру та президенту України, які підтримали цю ініціативу. Ми отримали тоді значні кошти з державного бюджету та підтримку з місцевого самоврядування.
Фактично ми за два роки, з 15-го по 17-й, зробили найсучаснішу, я переконаний у тому, дитячу лікарню в Україні. Це 7 гектарів території, 5 корпусів, які були капітально відремонтовані. Ми закупили обладнання. Це був проєкт, який вартує 200 мільйонів гривень. Тоді, коли ми починали, мені говорили, що на перший корпус потрібно 50 мільйонів. Я хапався за голову. Думав, Господи, де ж ми візьмемо такі гроші, коли в Україні йде війна. І це був факт, усі гроші йшли на війну. Але ми це зробили. Тому я пишаюся, безумовно, цим проектом, цим об’єктом. Але він був не єдиний. Поряд із цією роботою у нас в обласній лікарні поліклініка була капітально відремонтована, багато корпусів було відремонтовано.
У мене мама має медичну освіту, але вона не лікар, а медичною сестрою працювала. І я завжди був переконаний, що, коли в людини біда або проблеми, як правило, це пов’язане зі здоров’ям, вона біжить не до голови обладміністрації, не до голови колгоспу, вона біжить до лікаря й просить: «Будь ласка, допоможіть». Тому, власне, це ті ж воїни. Якщо солдат захищає країну ззовні від агресії, то лікар – це той воїн, який захищає кожну людину від проблем, які, на жаль, виникають. І потрібно зробити так, щоб лікар працював у нормальних умовах, щоб він мав нормальну заробітну плату, щоб він мав нормальне робоче місце.
Свого часу війна змусила суспільство по-іншому подивитись на військових. Зараз уже вони мають інший статус і фінансування. І є дуже велика надія, що так само зараз звернуть увагу на медпрацівників.
Про ринок землі:
– Той законопроєкт, який ми отримали від влади на початку року для обговорення й для того, щоб провести реформу в сільському господарстві, можу назвати божевіллям. Дозволити транснаціональним компаніям, великому бізнесу купувати по 200 тисяч гектарів землі для одного бенефіціара – це те саме, що дозволити тим, хто не працює в Україні, хто просто має друкарський станок, друкувати долари. Так, відкрити абсолютно неконтрольований ринок для транснаціональних компаній, які володіють мільярдами доларів, – це божевілля.
І зрозуміло, що була жорстка критика, і я про це говорив, і про це говорило дуже багато експертів, про це говорить соціологія, коли 70 відсотків людей вважають, що не можна продавати землю. Це природно. Але не потрібно робити політику на питанні ринку землі.
У нас велика частина українських чорноземів уже приватизована. Вона належить людям. 5 гектарів, 4 гектари, але вони є власністю людей. І, згідно Конституції, кожна людина має право володіти, розпоряджатися й отримувати винагороду від своєї власності. Забороняючи людині, яка має 5 гектарів землі, розпорядитися своєю землею, ми суперечимо Конституції. Природно, що потрібно цю проблему вирішувати. І я радий, що в результаті великої дискусії думки людей все-таки були до цього божевільного законопроекту внесені. Вітчизняний товаровиробник буде мати можливість залишитися на цьому ринку через той механізм, що в нас є обмеження, і тільки громадянин України громадянину України може продати свій пай. І одна людина може купити не більше ста гектарів. І в нас є заборона на 3 роки юридичним особам купувати землю. І в нас є заборона купувати землю іноземним компаніям, аж поки не пройде референдум.
Хоча питання ж не в тому, щоб продати чи купити землю. А питання в тому, щоб ця земля була ефективна й створювала додану вартість, тобто щоб вона працювала. Щоб на ній формувалась сільськогосподарська продукція, і щоб ця продукція працювала на українського громадянина або в вигляді податків, або в вигляді робочого місця, або того, що український фермер добре працює, й тоді він буде краще жити.
Про соціальний проект «Турбота»:
– У мене є така життєва позиція: якщо ти маєш можливість комусь допомогти, краще це зроби, а потім вже потрібна філософія, навіщо ти це зробив, які там будуть чи не будуть політичні капітали й таке інше.
Тому, мабуть, повертаючись до проекту «Турбота», в мене особисто виникла ця ідея, я вам кажу більше, вона виникла в мене вдома – оскільки я на карантині, усі знають, що я часто буваю дома, мене там можна застати. Багато людей відпочивають, гуляють недалеко, і прийшли дві жіночки, які розповіли про сильну скруту в житті, що в них немає за що купити собі поїсти. Відверто скажу, що це чиста правда. На жаль, так буває… Тому ми порадилися з друзями, з моїми колегами, як ми можемо це зробити системно. Ми не можемо замінити державу, взявши якісь списки в службах соціального захисту, і звернутися до цих людей. Це функція держави, місцевого самоврядування, і я переконаний у тому, що влада робить свою роботу. А ми, власне, пішли таким шляхом, що, якщо хтось звертається, що йому треба допомогти, мабуть, це людина, якій ця допомога дійсно потрібна. Тому ми започаткували «гарячу лінію» від футбольного клуба, назвали її «Турбота». І нам уже зателефонували близько 10 тисяч людей з Олександрії та Олександрійського району. І з тих 10 тисяч дзвінків 7 тисяч людей замовили допомогу.
Проект «Турбота» у тій частині, що футбольний клуб займається доставкою продовольчої підтримки людям старшого віку додому, безумовно, закінчиться тоді, коли в Україні зкінчиться жорстка фаза карантину. Умовно кажучи, до 10 травня. А філософія допомоги людям – це тренд, який ніколи не закінчується. Сьогодні ти допоміг відремонтувати ШВЛ, завтра купив захист для лікаря, а післязавтра буде ще якась потреба. Ми будемо реагувати в міру наших можливостей, будемо допомагати. Під час карантину на допомогу лікарям, придбання медичного обладнання, продовольчу допомогу, думаю, близько 10 мільйонів впродовж двох місяців власне компанією, футбольним клубом буде витрачено на те, щоб побороти коронавірус.
Про повернення до великої політики:
– Давайте ми для початку використаємо інструмент, який нам дає «Турбота», допоможемо тим людям, яким потрібно допомогти. І переконаємося, що наші лікарі захищені, що нашим людям не загрожує небезпека в зв’язку з розповсюдженням СОVIDу, повернемося до нормального життя, а там обов’язково в нас зявляться нові думки, нові настрої, ми обов’язково будемо думати над тим, яким наступним проектом займатися, – політичним, гуманітарним, бізнесовим або іншим.
Юлія Тимошенко розкритикувала уряд за заборону консульських послуг для молоді за...