Дійшло й до присяжних

14:44
1288
views

Попри карантин, розгляд справи про вбивство мешканки Суботців Діани Хріненко, яке сталося після її зникнення на День Незалежності майже два роки тому, триває та вийшло на новий рівень.

15-го травня в приміщенні Кіровського районного суду міста Кропивницький відбулося чергове засідання, але через обмежувальні карантинні заходи журналістів на ньому не було. Зате суддя дозволив знімати процес на відеокамеру колегам із «Суспільного:Кропивницький». У ході судового засідання підозрюваному було продовжено термін тримання під вартою до 22-го червня. На цьому ж засідання, де була присутня мати загиблої, названо п’ятеро присяжних, які в подальшому будуть брати участь у розгляді справи й мають винести свій вердикт.

За поданням територіального органу місцевого самоврядування, із затвердженого списку присяжних в 30 осіб шляхом автоматичного жеребкування було визначено п’ятьох осіб, які й будуть брати участь у цій справі. З них троє основних і двоє так званих запасних. Запасні теж беруть участь у засіданнях, але без прийняття рішення – на той випадок, коли з якихось причин у засіданні не зможе взяти участь хтось з основних. У такому разі не доведеться починати слухання з нуля, бо запасні володітимуть усім масивом інформації. Суддя Олександр Куценко повідомив «УЦ», що завдання присяжних полягає у винесенні вердикту про винуватість чи невинуватість підозрюваного, на основі чого виноситься вирок, хоча суддя може й не погодитись з рішенням присяжних. Проте вирок, як і будь-який інший, можна оскаржити в апеляційному суді в відповідності з чинним законодавством.

На наше прохання ситуацію з присяжними прокоментував адвокат Геннадій Нікішов: «Чи достатньо трьох присяжних? Таку кількість встановив закон, але в інших країнах їх буває до 12. Однак з літератури ми знаємо, що й цей інститут не застрахований від помилок. Тобто суд присяжних теж не рятує від судових помилок, але таким чином народ якби бере участь у діяльності судової гілки влади. Українських присяжних я б не порівнював з народними засідателями, бо там рішення по справі приймається засідателями та суддею, а в нашому випадку суддя веде процес, як арбітр, а присяжні виносять вердикт – винен чи ні обвинувачений.

Звичайно, у діяльності присяжних буде більше емоцій, можливо, буде мати вплив їхній емоційний стан, викликаний обставинами справи, бо в кожної людини він різний. Це, може, і добре, але це емоції. Натомість, є зауваження щодо безперервності судового засідання, яке в нас відсутнє. У США засідання до винесення вироку може тривати хоч і три дні поспіль, але в нас, через постійні перерви, воно може розтягнутися на роки. Починається, потім переривається та знову відкривається аж через місяць. За цей час забуваються чи змінюються обставини, і це може впливати на об’єктивність. Друга обставина, яка може негативно вплинути на присяжних, – це практика продовження терміну утримання під вартою. Під час кожного судового засідання прокурор обґрунтовує необхідність продовження тримання під вартою, що, як мінімум, є негативною характеристикою обвинуваченого та може впливати на свідомість присяжних, тому потрібен безперервний процес. Тим більше, що найпоширеніші справи, які розглядаються за участі присяжних, – це розгляд справ по статті 115 ККУ – вбивство. У цілому ми можемо говорити про інститут присяжних, як про позитивну тенденцію, але вона потребує вдосконалення, хоча б і по тих позиціях, про які я сказав».

На судовому засіданні була присутня матір Діани – Олена Хріненко: «Судове засідання було коротким, але можу сказати, що підозрюваний став за останні місяці впевненішим, з викликом звертався до мене „Доброго дня, Олено Павлівно!”, постійно ухмилявся. Я сама не зрозуміла його заяви, що він нібито перебував в Україні й не мав наміру переховуватися. Але ж його заарештували аж у Польщі, куди він виїхав після вбивства.

Щодо розгляду справи за участі присяжних, то це було зроблено на клопотання підозрюваного, я нічого не маю проти, бо це закон. Моє клопотання полягало у забезпеченні відкритості процесу, завдяки цьому в залі через карантин не було журналістів, але була хоча б відеокамера.

Очевидно, сторона захисту сподівається на якесь колективне рішення, яке буде на їхню користь. Я з присяжними не розмовляла, але адвокат підозрюваного для чогось з ними розмовляв і навіть записував якісь їхні дані, можливо, і для впливу на них. Мені здалося, що сторона захисту та сам обвинувачуваний якось хочуть пришвидшити розгляд, бо висловлювали невдоволення, коли прокурор цікавився в присяжних, чи готові вони до тривалого засідання? Там же 26 томів доказів, їх треба ретельно вивчити, а сам обвинувачений теж заявив, що пора щось вирішувати. Я за повноцінний розгляд, до речі, захист висловив незадоволення, що мій адвокат буде брати участь у слуханні справи зі столичного Шевченківського суду в режимі відеоконференції. Чому він проти цього – не знаю.

Я ніколи до цього не спілкувалася з судами, з журналістами, з адвокатами. Я проста людина, нічого цього не знала, доки нелюд не забрав у мене доньку. Це все дуже важко морально, повірте, нікому б не побажала. Моєї Діани не повернути, але якщо за знущання та вбивство дають 15 років, то вбивця вийде на свободу ще молодим чоловіком, тільки це буде озлоблена людина з певними нахилами. Тому я борюся не лише за честь своєї загиблої доньки, але й за життя інших дітей, які страждають і можуть постраждати від дій таких маніяків у майбутньому».

Натомість родичі підозрюваного переконані, що він не винен, розповсюджують звернення до адвокатів з проханням допомогти врятувати невинну людину.

Такі заяви сторін в українських судах частково здатні впливати на якість прийняття рішень, тому судді повинні бути безпристрастними, але, з іншого боку, захист за допомогою формальних підстав, часто бюрократичного характеру, усіляко затягує розгляд справ, і таким чином злочинці уникають покарання.

Суд буває не завжди справедливим, бо поняття об’єктивності в статтях Кримінального кодексу не існує, але, на думку багатьох аналітиків, саме інститут присяжних має внести в розгляд справи та винесення вироку елемент справедливості чи людського тлумачення неоднозначних ситуацій. Суди присяжних виникли ще в середньовіччі на противагу свавіллю влади та судової системи й отримали розвиток в середині ХІХ сторіччя. Вони трансформувалися в необхідний елемент демократичного суспільства й забезпечують «безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя» – так сказано в Законі «Про судоустрій і статус суддів». Але не весь народ може здійснювати правосуддя в якості присяжних, бо ними не можуть бути працівники прокуратури, судів і правоохоронних органів, судді, військові, адвокати, нотаріуси, посадові особи органів місцевого самоврядування й навіть народні депутати України, люди з непогашеними судимостями, особи зі стягненням за корупційні діяння впродовж останнього року, недієздатні особи, іноземці, нотаріуси, громадяни без знання української мови й навіть громадяни старше 65-ти років. Очевидно, ті, що залишилися, і є народ у чистому вигляді…