Таємничий Бобринець

14:10
1129
views
Фото Олексія Каприці, «УЦ».

Мабуть, жодне маленьке місто Кіровоградщини не може зрівнятися з Бобринцем кількістю історичних чи просто старовинних будинків, і в цьому плані його сучасний діловий центр можна вважати архітектурним заповідником або сіті-музеєм. А ще Бобринець може сміливо претендувати на звання колиски українського національного театру, яку собі привласнив Кіровоград, використавши навіть прізвище Марка Кропивницького. Бобринчани при цьому скептично посміхаються, адже вони знають, більше того, вони відчувають свою духовну спорідненість з корифеями, чий потяг до сцени й дорога на неї народжувалися та формувалися саме на цих вулицях і в цих будинках. Марко Лукич вважав Бобринець своєю справжньою альма-матер, а також Тобілевичів, Карпенка-Карого, Садовського, Саксаганського. Там він пережив «найгарячіші молоді задуми й найпалкіші поривання».

За останній час багато старовинних одно- і двоповерхівок у Бобринці набули якби цивілізованого вигляду, тобто їх відремонтували хоча б зовні, щоправда, без жодного натяку на достовірність, тому деякі з них занадто яскраві й виглядають, ніби екзотичні птахи на місцевому базарі, де пищать споконвічні каченята-гусенята. Між іншим, цей базар і сам по собі – історична локація, бо навколо нього формувався діловий центр міста. Здається, з тих часів нічого не змінилося, тут ніби законсервувалася історія, навіть політична, бо до цих пір на вулицях висять ледь не новенькі показчики з іменами вождів Жовтневого перевороту 1917 року, щоправда, найяскравішого серед них, Троцького, немає. Чому тут не ступала нога декомунізатора – невідомо, втім, Бобринець просто переповнений іншими таємницями й неймовірними збігами.

Фото Олексія Каприці, «УЦ».

Скажімо, не встигли ми зайти в приміщення Бобринецького районного краєзнавчого музею імені Миколи Смоленчука (що взагалі-то не планувалося), як туди завітав лауреат обласної краєзнавчої премії імені Ястребова 2011 року, краєзнавець Георгій Лашкул, автор багатьох краєзнавчих робіт і збірок. Останню за часом написання, присвячену 60-й річниці музею, він і подарував нам, попередньо спантеличивши безліччю історичних відкриттів, гіпотез, припущень і фактів, які повинні підтвердити його теорію про спадковість сучасних бобринчан з предковічним населенням краю: «Ви знаєте, що Бобринець стоїть на концентричних солярних (Сонячних. – Авт.) підземних ходах? Неподалік розкопали кістяки велетнів, більше 2 метрів зросту, з солярними знаками, потім знайшли кремінь з нашими рунами. Усі знаряддя праці, які ви бачите, зроблені з місцевих гранітів. Наші пращури, а це сколоти, від слова „коло”, тобто символ сонця, мали особливу технологію обробки кремінних лез, невідому сучасній науці». А остаточно ошелешив інформацією про унікальну знахідку: «Ви такого не побачите в жодному музеї світу, це ритуальний топірець у вигляді чоловічого начала», хоча навіть при детальному огляді помітити на цьому уламку щось схоже на фаллічний топірець – складно, але цікаво.

Колекція доісторичних знарядь праці й справді вражає якістю та варіативністю, от тільки роздивитися все досить складно, бо явно не вистачає світла. Як розповіла співробітник музею, приміщення дійсно потребує негайного ремонту, окрема проблема – це відсутність умов для зберігання фондів, які зберігаються в коробках, і роботи з ними. Немає в музеї й можливостей для обробки матеріалів за допомогою сучасних технологій, тому описи роблять за допомогою власних мобільних телефонів. Звичайно, є в музеї й комп’ютер, але лише в якості експоната, бо остаточно вийшов з ладу.

Фото Олексія Каприці, «УЦ».

Взагалі нинішній стан музею імені Смоленчука, який ще в 1959 році став ініціатором створення експозиції, присвяченої корифеям, потребує не те що окремої розмови, а негайного реагування. У №20 за цей рік, у статті «Мистецький арсенал» «УЦ» писала про об’єкт «Великої реставрації» у Кропивницькому. Це приміщення колишнього відділення Національного банку, на реставрацію якого уряд щедрою рукою відвалив аж 31 мільйон гривень! Побувавши в обох приміщеннях, можу констатувати, що колишній банк в Кропивницькому, в порівнянні з музеєм в Бобринці, перебуває в практично ідеальному стані. Особливо це видно, якщо порівняти фасади, адже Бобринецький «мистецький арсенал» виглядає ніби після тривалої облоги та артилерійського обстрілу, не вистачає лише таблички: «Цей бік вулиці особливо небезпечний». Та він і справді небезпечний, адже коріння дерев настільки зруйнувало стіни, що на голови перехожим будь-якої миті може впасти не цеглина, а фрагменти стін.

Не потрібно забувати, що приміщення музею теж тісно пов’язане з перебуванням тут наших корифеїв, адже, за інформацією Лашкула, в їхні часи тут розташовувалось Дворянське зібрання, потім Земельний банк: «Звичайно, у цьому місці збиралася вся тогочасна еліта, усе чиновництво, до якого належали й корифеї, а якщо врахувати, що буквально через дорогу стоїть приміщення, де проходили вистави, а зовсім поряд – заїжджий двір, де актори теж експериментували з постановками, то саме тут, можна сказати, і варилася духовна кухня». І ось саме це місце, приміщення нинішнього музею, освячене відвідуванням засновників національного театру, перебуває ледь не на останній стадії руйнації.

Фото Олексія Каприці, «УЦ».

Прикро, але в питанні утримання історичної пам’ятки та одночасно музею, негативну роль зіграла й адміністративна реформа, або те, як її розуміють окремі учасники процесу. Як відомо, децентралізація активізувала передачу об’єктів соцкультпобуту районної власності територіальним громадам, тому колишній районний краєзнавчий музей, причому у вкрай занедбаному стані, було передано Бобринецькій громаді. Вийшло практично по приказці – робіть, що знаєте.

Бобринець унікальний не лише в плані наявності історичної спадщини, а й у плані співіснування на одній території керівних органів двох різних громад – Бобринецької та Кетрисанівської. Насправді цю ситуацію варто називати не унікальною, а абсурдною, бо якось так вийшло, що приміщення колишньої Бобринецької райради і РДА, а одночасно й міської ради, стало власністю Кетрисанівської громади. Було б логічно, якби справами утримання міської власності, тим більше колишньої районної, опікувалися обидві громади, але ні.

Фото Олексія Каприці, «УЦ».

Міський голова Бобринця Леонід Кравченко у відповідь на запитання про співутримання знакового об’єкту історичної та культурної спадщини, лише замахав руками: «Про що ви кажете? Про спів­працю в питаннях утримання музею навіть мови немає. Нам музей передали в жахливому стані, плюс проблеми по лінії пожежної безпеки, через що рішенням суду обмежили його використання. У цьому році ми передбачили 300 тисяч гривень на протипожежні заходи, але ж за ці гроші ми могли б відремонтувати фасад музею. Тобто ми витратимо кошти, а люди цього не побачать. Крім того, зараз ми виділили кошти на пріоритетніше завдання – ремонт інфекційного відділення нашої лікарні, замовили проєктно-кошторисну документацію й виділили 800 тисяч гривень на співфінансування робіт. По осені замовимо ПКД і на музей, тоді почнемо стукати в усі двері та фонди, бо без документації ніхто нічого не дасть».

Ось така складна ситуація з порятунком приміщення музею в Бобринці, і чомусь здається, що без реставрації таких малих музеїв програма «Велика реставрація» в Кіровоградській області буде неповною…