«Війна – це не просто вийшов і постріляв»

11:06
733
views

Навіть у воєнний час бувають приємні новини. Такою для жителів села Шишкиного Новоукраїнського району на Кіровоградщині стала звістка про присвоєння землякові – 46-річному генерал-майору Віктору Ніколюку – звання Героя України.

– Так, він – наш, шишкинський, – не приховує гордості тамтешній староста Анатолій Олексіївець. – Віктор у нашій школі вчився, я – його вчитель з фізкультури і військової підготовки. Він здібний до військової справи, тому й пов’язав своє життя із захистом батьківщини. Віктор постійно підтримує рідне село. Приїде сюди – обов’язково зустрінеться з школярами, вчителями, розкаже про службу. 2014 року почав приїздити з побратимами, проводив військово-патріотичні заходи. А ми, жителі Шишкиного, допомагали їм чим могли. У Шишкиному живуть сестра і брат Віктора. Тут поховані його батьки, Дмитро й Таїсія. Поки мати була жива, Віктор допомагав їй обробляти город. Генерал, а роботи ніякої не боїться.

Відомо, що Ніколюк раніше командував розвідувальною ротою, танковим батальйоном та механізованим полком в навчальному центрі «Десна», був начальником штабу 92-ї окремої механізованої бригади, згодом – її командиром. У листопаді 2015-го на Луганщині отримав поранення внаслідок ворожого обстрілу.

У грудні 2018-го йому присвоїли звання генерал-майора. З жовтня минулого року Ніколюк очолює війська Оперативного командування «Північ». Нагороджений орденами Богдана Хмельницького III ступеня та Данила Галицького.

На сайті Міністерства оборони України опубліковане інтерв’ю Віктора Ніколюка, яке він дав журналістові «Новинарні» у грудні 2018 року – невдовзі після присвоєння звання генерал-майора. Ось деякі його думки.

«В армії нині стосунки стали в чомусь простіші, у чомусь – складніші. Простіші в тому, що грань “керівник-підлеглий” на війні у багатьох випадках стиралася. У нас звикли, що генерал – на картинці або на параді. А на війні рядові бачили не тільки сержантів чи молодших офіцерів, а й старших. Я ВВАЖАЮ, ЩО ДЕЯКИМ ОФІЦЕРАМ БАГАТО ЧОМУ ПОТРІБНО ВЧИТИСЯ В ОСОБОВОГО СКЛАДУ, ЯКИЙ ПОСТІЙНО НА ПЕРЕДОВІЙ.Чимало солдатів старші і за віком, і за психологією, і за воєнним досвідом».

«Нам же завжди вбивали в голову, що росіяни – брати, мало не рідні, і ніхто не міг зрозуміти, як це – воювати з Росією. Морально було складно. Але швидко минулося, після перших боїв».

«У мирний час якщо не знаєш, як діяти, – дій за статутом. Ти дав команду, її виконали, галочку поставив. На війні важливо залишитись людиною. І найскладніше – приймати рішення, бо від них залежить життя підлеглих».

«СПЕРШУ ТИ ЛУПИШ ПРАВОРУЧ-ЛІВОРУЧ, А ПОТІМ У ТЕБЕ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ АЗАРТ МИСЛИВЦЯ – ВИРАХОВУЄШ, ДЕ З’ЯВИТЬСЯ ПРОТИВНИК.Сенс не в тому, щоб убити людину, а щоб вирахувати ворога, обійти його. Ми починали розуміти, що війна – це не просто вийшов і постріляв, а ти прослуховуєш ворога, починаєш аналізувати, коли в них зміни, коли прилетить, коли працює “сапог”, “гном” (гранатомети)».

«Перш ніж відправити бійця на завдання, маєш сам пройти і відчути те, що він: отримати триндюлів, спіймати гранату, щоб повз тебе пролетіло, інакше не маєш морального права людині наказ давати. Ти ж офіцер, маєш бути попереду».